Українська археографія в останній третині 18 – першій половині 19 ст.

Археогра́ фія (грец. — стародавній і пишу) — допоміжна історична наука, що вивчає питання публікації історичних документів і джерел.

В останній третині 18 ст. зріс потяг до старовини – це було пов’язано із прирівнянням козацької страшини у правах з російським дворянством. Тому пошук документів для підтвердження знатності привів до того, що док. поч. займатись професійно, зокрема Андріан Чепа. Граф Румянцев, Мусін-Пушкін, іст. Болтін теж збирали документи, вони були колекціонерами. У 70-х рр. при Московському універі ств. «Вільне рос. зібрання», що шукало і збирало рос. матеріали. В Москві було організовано Архів колегії Міжнародних справ, що збирали матеріали зовнішно-політичного характеру.

Полетика, Чепа, Ломиковський поч. професійно займатись історією. Ломиковський видав «Словник малоросійської старовини». Князі Безбородько і Рєпін теж займались історією, вони були проросійської орієнтації. Строєв (рос.іст.) займався укр. Проблематикою, розпочав дискусію щодо того, як опрацьовувати джерельні матеріали. Переконав уряд у потребі створення Археографічної комісії.

Рум’янцев сформував гурток, що ств. каталог з 28 тис. назв книг, рукописів, медалей, нумізматичних колекцій. Подарував колекцію державі, створив музей і бібліотеку, на поч. 19 ст. ближче зійшовся з київськими інтелігентами і у 1817-1818 рр. провів опис монастирських бібліотек, знайдено «Ізборнік» Святослава, проповіді Кирила Туровського, нові списки «Руської правди». Його представником в Україні призначено Берлінського – склав 1-у історію Києва, написав «Історію захоплення Києва Гедеміном», «Поділ Макоросії на полки».

Євгеній Болхвінов «Описання Софіївського собору», «Описання Києва-Печерської Лаври», заклав поч. київської школи історичної церкви.

1834 р. відкрито київський універ., що став першим центром археографічних досліджень. Ініціатори – Максимович, Цих, Неволін. 1840-41 рр. Максимович поч. видавати альманах «Киевлянин».

1835 р. Максимович ств. Тимчасовий комітет для дослідження старовини, 1837 р. – відкрито Археографічний музей.

1843 р. відкрито Археографічну комісію, у її роботі брали участь Куліш, Гогоцький, Крижанівський, Максимович, розглядали знайдені пам’ятки не як рос., а малоросійські. Пропонувалось, що за декілька років археографічну роботу вдасться завершити, але мат. виявилось дуже багато. У 1844 р. постало питання про створення у Чернігівській губернії архіву Чернігівського губернського управління.

У 40-х рр. окремі матеріали Архіву колегії закордонних справ передано комісії разом з мат. оружейної палати. Опубліковано 4-и томи «пам’яток». Повністю опубліковано літописи Граб’янки, Величка, Самовидця.з середини 19 ст. в універах поч регіональна спеціалізація. Так наприклад, Одеса вивчала Крим, Запоріжжя…

1783 р. картографовано і описано пд. узбережжя і Крим.

27. Галицька історіографія історії України (кін. 18 – поч. 19 ст.)

В Галичині були приватні колекції, великі монастирські книго- і архівозбірні, польські і австрійські урядоці ретельно вели документацію. Греко-католицькі священники та польські історики у своїх творах використовували ці документи.

«Львівський літопис» каноніка Яна Юзефовича (кін. 18 ст.) – виявив Макстмович у бібліотеці «Оссолінських». Тут детально описана облога Львова 1648 р. Автор виражав інтереси польської шляхти, до козаків ставився з презирством.

Твори «русинського походження» написані польською мовою, але на русинську тематику: «Оборона релігії грецької» невідомого автора (1746 р.), «Права греко-уніатського духу» луцького єпископа Рудницького.

До монастирських істориків п.пол. 19 ст. належав Варлаам Кампанієвич, котрий впорядкував документи Онуфріївського монастиря, написав «Крайові історичні пам’ятки» 1841 р, ця праця носила джерельно-краєзнавчий характер, тут містились розвідки про Підгорецький монастир, автор займався історією друкарства в Галичині.

М. Герасевич зосередив увагу на відновленні галицької митрополії, підтверджував це іст. фактами. Він вперше почав вивчати етнічну історію населення Подніпров’я, Поділля, Галичини, виробив концепцію етнічної спільності цих районів.

Д.І.Зубрицький зібрав «Пісні люду галіційського», написано польськими літерами, але українськими словами. 1829 р. став членом ставропігійського уніеру, упорядкував його архів. 1830 р. написав статтю про Ставропігіон на нім. мові.

«Нариси з історії руського народу в Гвличині та ієрархії церковної в тому ж королівстві» - великий твір, де автор намагався показати етапи галицької історії: 1) від введення християнства до 1340 р. (захоплення Казимира); 2) 1340-1596 рр. 3) 1772-сер. 19 ст. В основу цього поділу ставить церковне життя. Видав «інститут Ставропігійський», де вивчив історію інститут до 1772 р.

Став відомим як упорядник архівів, тому у 1843-44 рр. поч. працювати над архівом Львівського магістрату. Як наслідок з’явилась велика робота (до 500 сторінок) «Хроніка м’яста Львова». Мав зв’язки з Тимчасовою комісією для розбору дрквніх актів.

Яків Головацький закінчтв універ і Дух. Семінарію, у 1840 р. – це найбільший збирач-етнограф матеріалів, видав книгу «Вінок русинам на обжинки» активний учасник з’їзду галицьких вчених, займався руською мовою і словесністю, написав «Розправа о язице пд.руським». очолив кафедру укр. Словесності у Львівському універі. У 1850-х рр. написав «Історичний нарис заснування галицько-руської матиці і справоздання першого собору».