Історична концепція Зубрицького.

Помітною постаттю в українській історіографії першої половини XIX ст. у Галичині був Денис Зубрицький (1777-1862), який народився у с. Батятичах, Жовківського р-ну. Під час служби в магістраті та в адміністративних і судових установах інших сільських місцевостей Зубрицький заглибився в проблеми народного життя, захопився збиранням і вивченням фольклорних пам'яток, а далі перейшов до заняття питаннями історії. Цьому сприяв його вступ у 1829 р. в члени Ставропігійського інституту у Львові. Зібравши в архіві Ставропігії відповідні матеріали, Зубрицький публікує в німецьких і польських виданнях низку статей про Львівське ставропігійське братство, про книгодрукування в Україні та ін.

На основі джерел Ставропігійського архіву і багатьох львівських монастирів Зубрицький написав польською мовою " Нарис з історії руського народу в Галичині і церковної ієрархії в тому ж королівстві". На цій праці Зубрицького позначилися обставини суспільно-політичного життя в Східній Галичині.

Свого часу Д.Зубрицький нав'язав контакти з відомими чеськими істориками і філологами В.Ганкою і П.Шафариком, наддніпрянцем - М.Максимовичем та ін. Особливо близьким своїм приятелем і однодумцем Зубрицький вважав російського історика М.Погодіна. Під керівництвом Зубрицького у Львові виникає гурток прихильників об'єднання галицьких русинів з " Великою Руссю", так звана " Погодінська колонія", до якої входили брати Яків та Іван Головацькі, Б.Дідицький та ін. Розчаровані у своїх розрахунках на підтримку австрійського уряду, ці діячі вирішили орієнтуватися на культуру і політику Росії, одночасно завбачливо підкреслюючи свою лояльність до австрійського уряду. В 50-х роках XIX ст. вони почали називати себе " старорусинами", а з 60-х років за ними закріпилася назва " москвофіли".

До створення великих узагальнюючих праць з громадянської історії Д.Зубрицький приступив 1844 р., На основі документів львівського магістратського архіву він написав і видав польською мовою своє цінне дослідження " Хроніка міста Львова", у якому подав не тільки власне історію міста Львова, але й торкнувся питань української історії. Вчений показав боротьбу галицьких русинів з наступом поляків, описав життя вірменської і єврейської громад, що проживали в місті.

У 1845 р. Зубрицький опублікував у Москві велику працю під назвою " Критико-историческая повесть временных лет Красной или Галицкой Руси". Розпочинаючи оповідь, історик коротко торкається проблеми походження слов'ян, яких вважав автохтонним народом у Європі. Цікавим є погляд Зубрицького на питання запровадження християнства на Русі. Після коротких заміток про загальну історію всієї Київської Русі Зубрицький переходить до розгляду історії Червоної Русі. Д.Зубрицький вказує на великі заслуги Русі перед Європою у боротьбі з азіатськими завойовниками, хрестоносцями. Ставлячись з великою симпатією до русинів, автор намагається бути об'єктивним і в оцінці поляків. Він визнає, що вони були значно досвідченіші в дипломатії.

Важливість названої вище роботи Зубрицького полягає в тому, що це була перша історична розвідка з історії Галичини, написана на основі архівних матеріалів.

На схилі літ Зубрицький написав велику працю " История древнято Галичско-Рускаго княжества". Ця праця вийшла з друку в 1852 р. і була присвячена тисячоліттю Русі, відповідно до поглядів, яких тоді дотримувалися історики монархічного напряму. Д.Зубрицький зробив багато для розвитку наукового джерелознавства та археографії. Його основні праці побудовані у вигляді хроніки, де у відповідному порядку цитуються, переказуються, порівнюються і піддаються критиці цінні джерела, які здебільшого вперше вводилися до наукового обігу. Д.Зубрицький сприяв також і розвитку української дипломатики, розробив специфічні методи зовнішньої та внутрішньої критики українських грамот XIV-XVIII ст. Вчений звертав увагу і на питання палеографії, збирав зразки автографів історичних діячів та переписувачів рукописів. Завдяки історичним працям Зубрицького західноукраїнська історіографія XIX ст збагатилася і зробила значний крок уперед. У своїх дослідженнях, узагальнюючих нарисах, багатьох статтях Зубрицький великою мірою розширив уявлення читачів про багатовікову історію Галичини й Волині. Його праці завдали удару польсько-шляхетським експансіоністським концепціям.

30.НАЦІОН.ІДЕЯ ТА ЇЇ БАЧЕННЯ В ТВОРЧОСТІ «РУСЬКОЇ ТРІЙЦІ»

На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів. Саме тут виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання “Руська трійця”., засновниками якого були М. Шашкевич (1811-1843), І. Вагилевич (1811-1866) та Я. Головацький (1814-1888), які активно виступили на захист рідної української мови (термін “руська” для галичан означав українська).

Перебуваючи під значним впливом ідейних віянь романтизму, національно-визвольних змагань поляків, творів історика Д. Бантиша-Каменського, етнографа М. Максимовича та літератора І. Котляревського з Наддніпрянської України, члени “Руської трійці” своє головне завдання вбачали в піднесенні статусу української мови, розширенні сфери її вжитку і впливу, прагненні “підняти дух народний, просвітити народ”, максимально сприяти пробудженню його національної свідомості.

Свою діяльність члени гуртка розпочали з вивчення життя, традицій та історії власного народу. Під час своїх етнографічних подорожей вони контактували з польськими підпільниками, які готували антиурядовий виступ, але “Руська трійця” не пішла за революційними змовниками, зосередивши зусилля на культурницько-просвітницькій діяльності.

Першою пробою сил для членів гуртка став рукописний збірник власних поезій та перекладів під назвою “Син Русі” (1833), у якому вже досить чітко пролунали заклики до народного єднання та національного пробудження. Наступним кроком “Руської трійці” став підготовлений До Друку збірник “Зоря” (1834), який містив народні пісні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Лейтмотивом збірки було засудження іноземного панування, уславлення визвольної боротьби Народу, оспівування козацьких ватажків -- Б. Хмельницького та С. Наливайка. Прозвучав у збірці і заклик до єднання українців Галичини і Наддніпрянщини. Слід зазначити, що видання цієї книжки було заборонене і віденською, і львівською цензурою. Для молодих авторів забороненої “Зорі” розпочався період переслідувань, обшуків, доносів, звинувачень у неблагонадійності. Проте навіть у цих несприятливих умовах члени “Руської трійці” не припинили активної діяльності. Вони, ламаючи консервативну традицію, що передбачала виголошення офіційних церковних промов латинською, польською чи німецькою мовами, водночас у трьох церквах Львова прочитали релігійно-моральні проповіді українською мовою. “Трійчани” енергійно виступали проти латинізації письменства, всіляко підтримували повернення рідної мови в побут національної інтелігенції.

Наприкінці 1836 р. у Будапешті побачила світ “Русалка Дністрова”. І хоча ідеї визволення прозвучали в ній із значно меншою силою, ніж у “3орі”, лише 200 примірників цієї збірки потрапили до рук читачів, решту було конфісковано. Це був новаторський твір і за формою, і за змістом. Він написаний живою народною мовою, фонетичним правописом, “гражданським” шрифтом. Все це виділяло збірку з тогочасного літературного потоку, робило її близькою і зрозумілою широким народним верствам. Зміст “Русалки Дністрової” визначають три основні ідеї: визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав, та заклик до її поновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків -- борців за соціальне та національне визволення; пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності. Цілком очевидно, що автори збірки певною мірою вийшли за межі культурно-просвітницької діяльності у політичну сферу. Це був рішучий виступ проти традиційних політичних і соціальних авторитетів.

“Русалка Дністрова” стала підсумком ідейних шукань та своєрідним піком діяльності “Руської трійці”. Незабаром це об'єднання розпадається. Переслідуваний світською і церковною владою, на 32-му році життя помирає М. Шашкевич. У 1848 р. перейшов на пропольські позиції І. Вагилевич, який починає проповідувати ідею польсько-українського союзу під верховенством Польщі. Довше від інших обстоював ідеї “Руської трійці” Я. Головацький. Проте й він під впливом М. Погодіна приєднується до москвофілів і 1867 р. емігрує до Росії.

Яскравим та самобутнім явищем була діяльність громадсько-культурного об'єднання “Руська трійця”. Члени цієї організації визначили та оприлюднили основне ядро ідей національного відродження, своєю різнобічною діяльністю здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького, робили перші спроби спрямувати вирішення національних проблем у політичну площину.

31. Бантиш-Каменський та «Історія Малої Росії»

Дмитро Бантиш-Каменський (1788-1850) народився в Москві. Заслугою його є те, що він визначив періодизацію самої історії України. Д.Бантиш-Каменський підготував і в 1822 р. опублікував у Москві чотиритомну " Історію Малої Росії". У 1829 р. доопрацьований рукопис автор передав у видавництво і в 1830 р. в трьох частинах вийшло друге видання книги в Москві і в 1843 р. - третє видання. У 1903 р. побачило світ четверте видання цієї пращ, і лише через 90 років, уже в незалежній Українській державі, з'явилося її репринтне видання.

Що ж конкретно змінилося у другому і третьому виданні? Насамперед відбулися структурні зміни. Замість чотирьох частин першого варіанту стало три самостійні частини. Перша частина " Історії Малої Росії" другого і наступних видань охоплює період з найдавніших часів до входження України до складу російської держави в середині XVII ст. Друга частина містить історичний матеріал від Переяславської ради 1654 р. до обрання на гетьманство І.Мазепи і третя - від гетьманства Мазепи до скасування царизмом цього інституту в 1764 р. Пишучи свою працю, історик ввів у науковий вжиток велику кількість нових джерел, зробив до них примітки, які в багатьох випадках не втратили свого значення до нашого часу. Бантиш-Каменський виробив власний підхід до висвітлення давньої історії слов'ян і Київської Русі. Він дотримується так званої норманської теорії походження держави у східних слов'ян, хоча й вірно твердить про їх автохтонність, а назву " Русь" вважає місцевою. Київських князів Аскольда і Діра історик називає варяго-русами, підкреслює їхню роль у припиненні міжусобиць серед слов'ян середнього Придніпров'я і творців самодержавства в Південній Русі. Причиною роздробленості Київської Русі Бантиш-Каменський вважав хибну політику київських князів, що призвела до поділу держави та до князівських міжусобиць. Нерідко власне українські землі називає він терміном " Росія", що, зрозуміло, не одне й те ж. Монголо-татарську навалу Бантиш-Каменський характеризував на відміну від інших істориків, зокрема Карамзіна, лише як негативне явище. Довготривале панування литовських князів на Україні Бантиш-Каменський вважає наслідком завоювання, а не мирного приєднання цих земель у XIV ст. Важливе місце в праці Бантиш-Каменського займає питання про історію козацтва, визвольної війни і входження України до складу російської держави. Воно є центральним у першій частині " Історії Малої Росії". Щодо питання про походження українського козацтва, то історик дотримувався помилкової думки, що козаки походять від косогів або черкесів. Розглядаючи історію Запорізької Січі, від її заснування і до ліквідації у 1775 р., Бантиш-Каменський негативно ставиться до запорожців. Їхню боротьбу проти національного і соціального поневолення, так само, як і рух посполитих проти закріпачення, він засуджує. На противагу цьому він явно ідеалізує реєстрове козацтво. Головну роль в історії козацтва і взагалі України XVI -XVII ст,, на його погляд, відіграли православна шляхта і заслужений військовий стан, тобто козацька старшина.

Друга частина " Історії Малої Росії" містить у собі матеріал з історії України другої половини XVII ст.

Третя і остання частина праці присвячена викладові основних подій політичної історії України від кінця 80-х рр. XVII ст. до 60-х XVIII ст. Вона містить великий за обсягом (майже третина книги) додаток з примітками і публікацією використаних автором джерел. У висвітленні українського минулого Д.Бантиш-Каменський пішов шляхом синтезу козацької, шляхетської та великодержавної історіографії.

Цінним для свого часу був останній розділ " Історії Малої Росії", який можна вважати самостійною працею. Бантиш-Каменський, ніби як підсумок, зробив загальний огляд України XVIII ст. Тут показано її географічне положення, розташування, грунти, вказано кількість населення, описано стан сільського господарства, промисловості, торгівлі, розкрито соціальну структуру населення. Крім того, історик пише про обряди, мову, звичаї, одяг українців, розвиток серед них освіти, науки і культури.

Починаючи з першого видання, книга Бантиш-Каменського користувалася постійною увагою широких кіл громадськості. Про неї писали історики, публіцисти й літератори. Відгуки друкувались у провідних журналах: " Вестник Европы", " Отечественнне записки", " Библиотека для чтения", " Сын отечества", " Маяк". Цілий трактат - рецензію про книгу видрукував у журналі " Отечественнне записки" В.Бєлінський. Оцінювали та рецензували книгу також Г.Ф.Карпов, Д.Дорошенко, М.С. Грушевський і ін.