Суспільно-політичні рухи в США в 40-50 рр.

Відразу по війні труднощі, пов’язані з переведенням економіки на рейки мирного розвитку, зокрема тимчасове зниження заробітної плати, різко активізували страйковий рух. 1946 р. страйкували 4, 5 млн. чоловік. У наступні роки у зв'язку зі стабілізацією економіки кількість страйків зменшилася, однак робітничий рух залишався досить активним. Страйкову боротьбі очолювали робітники сталеливарної промисловості. Вони провели кілька загальнонаціональних страйків, у кожному з яких брали участь понад півмільйона працюючих.

На відміну від західноєвропейських країн, у США так і не виникла масова робітнича партія. Профспілки ж охоплювали менше чверті всієї робочої сили. Існували два профспілкові центри - поміркованіша за своїм політичним спрямуванням Американська федерація праці (АФП) і радикальніший Конгрес виробничих профспілок (КВП), які у повоєнні роки зблизилися. Це уможливило їх об'єднання наприкінці 1955 р. Об'єднаний профцентр одержав назву АФП-КВП. До нього ввійшли близько 15 млн працівників. З'їзди організації підтримали низку важливих вимог трудящих і добилися їх прийняття.

Помітним явищем у суспільно-політичному житті США стало розгортання руху, спрямованого проти поширеної, особливо у південних штатах, расової нерівноправності чорношкірих американців. Пожвавлення їхньої боротьби проти дискримінації, за свої громадянські права, було викликано низкою чинників.

Іскрою, що спричинила спалах „ негритянської революції ", став інцидент у міському автобусі в Монтгомері (штат Алабама) у грудні 1955 р., коли негритянка швачка Роза Парке відмовилася поступитись місцем білому пасажирові, як зобов'язували правила штату. Незначний, на перший погляд, випадок викликав неочікуваний резонанс: у Монтгомері розпочалася кампанія бойкоту міського транспорту, яка поширилася на інші міста Півдня. Це спонукало Верховний суд країни оголосити, що сегрегація в автобусах суперечить конституції США.

Важливим об'єктом боротьби стало питання про сегрегацію шкіл. Ще в 1954 р. Верховнийсуд ухвалив постанову, яка оголосила антиконституційними закони про роздільне навчання білих і чорних дітей, вказавши, що десегрегація повинна розпочатися негайно і проводитися неухильно. Однак расисти південних штатів чинили цьому відчайдушний опір.

Гостро стояло питання про виборчі права афроамериканців. На шляху їх здійснення створювались всілякі перешкоди. Конгрес у 1957 і 1960 рр. ухвалив закони про громадянські права, що передбачали заходи щодо забезпечення прав чорношкірих виборців та кримінальну відповідальність за насильницькі дії з метою перешкодити користуванню цими правами.

Негритянський рух очолив молодий баптистський пастор Мартін Лютер Кінг. Він проповідував активні, але ненасильницькі методи боротьби в дусі Махатми Ганді, засновані на християнських засадах. Рік у рік рух за громадянські права набирав дедалі більшої гостроти.