Частина 3

Крім зазначених судів загальної юрисдикції в Англії діють спеціалізовані суди різної компетенції, зокрема антимонопольний суд, канонічний суд, суд протекції, юридичний комітет таємної ради, суд з розслідування насильницької смерті, військовий суд1. Проте такі суди не утворюють окремі судові системи з чіткою ієрархічною будовою і не є самостійними напрямами судової системи Англії. Департамент публічного переслідування, створений у 1879 p., очолює директор, який призначається генеральним аторнеєм і працює під його керівництвом. За чинним законодавством, функціональні обов'язки директора передбачають здійснення досудового розслідування і підтримку публічного обвинувачення в суді у справах, що надійшли з урядових установ; у справах про злочини, санкція яких передбачає смертну кару; у справах особливої важливості і складності; у справах про корупцію посадових осіб; на вимогу міністра внутрішніх справ або генерального аторнея. Чинне законодавство передбачає право директора департаменту публічних пе­реслідувань на власний розсуд брати на себе керівництво і здійснення досудового розслідування за будь-якою справою, порушеною поліцейським органом або приватною особою. В обов'язки директора також входить подання допомоги посадовим і приватним особам, які здійснюють кримінальне переслідування1.

Функції, властиві певною мірою генеральному прокурору, виконує в Англії генеральний аторней. Генеральний аторней — це вища посадова особа держави в сфері здійснення кримінального переслідуван­ня. Його вказівки і розпорядження обов'язкові для всіх органів у цій сфері. Генеральному аторнею належить виключне право порушувати справу з розслідування державних злочинів, пов'язаних із замахом на монарха або представників урядових органів. Згідно з чинним законодавством кримінальне переслідування за здійснення деяких кате­горій злочинів можливе лише з санкції генерального аторнея. Відповідно до існуючого адміністративно-територіального поділу британська поліцейська служба організована переважно за територіальним, а також функціональним принципом. Систему поліцейських органів Великобританії становлять Скотленд-Ярд, поліцейські департаменти графств, транспортна поліція і поліція Північної Ірландії. Важлива ознака управління англійською поліцейською службою — її децентралізований характер. Міністру внутрішніх справ безпосередньо підпорядкований Скотленд-Ярд, щодо інших поліцейських формувань функції міністра обмежуються питаннями фінансування і кадровою політикою; він не несе прямої відповідальності за їхню діяльність і не має права оперативного керів­ництва. Децентралізований характер МВС Великобританії, з одного боку, дає змогу оперативно вирішувати питання на місцях, з іншого — не сприяє ефективному вирішенню глобальних завдань через труднощі організації взаємодії. Зазначена особливість відображає суттєву відмінність організації управління поліцією в Англії від Німеччини та Франції. МВС Великобританії — найстаріше центральне відомство країни, створене в 1782 р. Основними функціями міністерства внут­рішніх справ Великобританії є " підтримка закону і порядку", забезпечення ефективної поліцейської служби, контроль і управління службами тюрем, нагляд за пожежною службою, розробка нового законодавства з питань компетенції МВС1.

Відмітною ознакою англійської адвокатури є поділ практикуючих правозахисників на дві групи — соліситорів та баристерів, що склався історично. Соліситор — це адвокат, який одразу приступає до роботи над справою та веде її до суду. Він спілкується з клієнтом, опитує свідків, збирає документи, готовить до суду всі матеріали. Виконавши попереднє слідство, проінструктувавши клієнта щодо того, якої лінії йому дотримуватися, соліситор свою місію завершує, і в подальшому справу веде баристер — його колега з іншої гілки адвокатів. Баристер — це адвокат, який бере на себе захист інтересів клієнта у суді. Отримавши матеріали від соліситора, баристер вивчає їх, вносить необхідні доповнення та " вступає у бій з обвинуваченням". Бути одночасно соліситором і баристером не мож­на, і хоча перехід з однієї категорії правозахисників до іншої не за­боронено, членство у соліситорах та баристерах фактично довічне. Загальне керівництво адвокатурою (як соліситорами, так й баристерами) здійснює лорд-канцлер.

Література

1. Карабан В. І. Переклад англійської наукової та технічної літератури / У 2-х т. – Вінниця: Нова книга, 2001; Карабан В. І. Теорія і практика перекладу з української мови на англійську мову. – Вінниця: Нова книга, 2003;

2. Карабан В. І. Англо-український юридичний словник. – Вінниця: Нова книга, 2003; Карабан В. І. Українсько-англійський юридичний словник. – Вінниця: Нова книга, 2004;

3. Коптілов В. Теорія і практика перекладу. – К.: Юніверс, 2003; Корунець І. В. Теорія і практика перекладу. – Вінниця: Нова книга, 2000;

4. Мирам Г. Э. Профессия: переводчик. – Киев: Ника, 1999;

5. Чередниченко О. І., Коваль Я. Г. Теорія і практика перекладу (французька мова). – К.: Либідь, 1995;

6. Черноватий Л. М. Принципи складання вправ для навчання галузевого перекладу // Вісник Сумського держ. ун-ту. Серія “Філологічні науки”. – №3 (36). – 2002. – C.101–105;

7. Черноватий Л. М., Карабан В. І., Іванко Ю. П., Ліпко І. П. Переклад англомовної юридичної літератури. – Вінниця: Поділля, 2004;

8. Черноватий Л. М., Карабан В. І., Пенькова І. О. Переклад англомовної економічної літератури. – Вінниця: Нова книга, 2004;

9. Радчук В. Що таке інтерпретація? // La Traduction au Seuil du XXIe Siecle: Histoire, Theorie, Methodologie. – Strasbourg-

10. Florence-Grenade-Kyiv: Tempus-Tacis – 1997. – С. 39–53;

11. Ребрій О. В. Перекладацький скоропис / За ред. Черноватого Л. М. та Карабана В. І. – Вінниця: Поділля, 2002;

12. Shvachko S. In search of translators’efficiency // Вісник Сумського держ. ун-ту. Серія “Філологічні науки”. – №4 (37). – 2002.– С. 189–194.