Виникнення журналів

Умови появи перших європейських журналів в першу чергу визначалися створенням в XVII ст. інтелектуального середовища, що увійшла в історію під назвою «La Republique des Lettres» («Республіка літераторів», або «Республіка вчених»).

Особливість перших європейських журналів- переважно наукова орієнтація. Перший європейський журнал - «Journal des Savants» («Журнал учених», 1665-1828) - був створений за ініціативою французького міністра фінансів Жана - Батіста Кольбера, якого часто порівнюють з кардиналом Рішельє. Кольбер задумав періодичне видання, яке б висвітлювало наукові, критичні та літературні проблеми. «Journal des Savants» увидел свет в Париже 5 января 1665 г. Журнал выходил сначала один раз в неделю, потом раз в две недели на 12 страницах. Издание было призвано восполнить пробел в научном общении, в обмене информацией, в плодотворных дискуссиях. Материалы облекались в форму писем.

На початку XVIII століття слово " журнал" розумілося як «періодичне твір, який, з'являючись регулярно через певний час, повідомляє про нові або перевидані книги, розкриває їх зміст і сповіщає відкриття в науці.

У 1665 р., із запізненням у кілька тижнів, в Англії з'явився журнал «Philosophical Transactions of the Royal Society» («Філософські праці Королівського товариства»). Цей журнал, офіційний орган Лондонського королівського товариства, виходив щомісяця.

У 1668 р. в Римі з'явився перший італійський журнал «Il Giornale de'Letterati» («Журнал літераторів»). Журнал, в якому публікувалися роботи літературознавчого, мовознавчого, філософського характеру, проіснував до 1679

Журнали літературно - критичного змісту у Франції ведуть свій початок від періодичного видання «Mercure galant» («Галантний Меркурій»), заснованого в 1672 р. Під рубрикою «Листи до Мадам» в ньому публікуваличя останні новини королівського двору. Розмови та плітки салонів і палацових кіл ставало відомими широкому колу читачів, які цікавляться інформацією подібного роду.

У XVIII столітті Європа абсолютистські режими почали змінюватися демократичними. Соціально -економічні та політичні досягнення були пов'язані з рухом у духовній області, яке само дало собі назву «Просвіництво». «Просвітництво за допомогою світла розуму» - таким було гасло прогресивних сил Європи. Нові ідеї отримували поширення завдяки подорожам, міжнародної книжкової торгівлі, дедалі зростаючу перекладацької діяльності і листування.

Просвітництво збіглося зі становленням і розквітом журнальної періодики. Роль друкованого слова у формуванні громадської думки зросла багаторазово. Цей період іноді називають епохою персонального журналізму. Практично за кожним періодичним виданням стояла особистість редактора чи видавця, який проводив свою ідеологічну політику.

Завдання просвітницької журналістики - виправляти звичаї суспільства за допомогою просвітництва та розваги. Тому мова просвітницьких видань відрізнявся простотою і ясністю, щоб бути зрозумілию і максимально більшому числу читачів. Як писав Даніель Дефо, «якщо мене запитають, який стиль я вважаю найкращим, то я відповім - той, на якому можна розмовляти з п'ятьма сотнями людей найрізноманітніших професій, виключаючи ідіотів і божевільних, і бути зрозумілим усім».

Після виходу з ув'язнення в 1704 р. Дефо став видавати власний журнал «The Weekly Review» у якості незалежного журналіста.

Свіфт залишив яскравий слід в історії англійської журналістики. Самі хижі дзьоб і кігті, які коли-небудь впивалися, найсильніші крила, які коли-небудь розсікали повітря, були у Свіфта». Памфлет був улюбленим жанром Свіфта. У 1696-1697 рр.. Свіфт практично одночасно створив два памфлету, яким судилося довге життя, - «Битва книг» і «Казка бочки».

Навіть найвідоміший твір Свіфта - роман «Подорожі Гуллівера» (1726) - не що інше, як розгорнутий памфлет, який не зосереджується на одній проблемі, але піднімає нескінченна безліч проблем - від державного устрою Британії до моралі вченого світу і духовного обличчя людини в цілому.

У Німеччині лінія англійської просвітницької журналістики була продовжена такими повчальними виданнями, як «Der Vernunfter» («Розумник», 1713-1714), «Die lustige Fama» («Весела чутка», 1718), «Der Freigeist» («Вільнодумець», 1745), «Der Hypochondrist» («Іпохондрик», 1762).

В Італії продовжувачем ідей англійської повчальною журналістики став відомий поет і критик Гаспаро Гоцці, який З 1760 видавав «Gazzetta Veneta» («Венеціанська газета»), майже повністю заповнюючи тижневик своїми власними творами.

Наближення революції різко політизувати ситуацію у Франції. Зросла роль друкованої періодики. Як писав Гюстав Лансон, основне «явище цього періоду - нарождення газетної літератури. Були й раніше газети, але їх влада починається з революції».