Конфлікти

Конфлікт як відсутність згоди між двома або більше сторонами (особами або групами осіб).

Загальні причини конфліктів:

1. Розподіл ресурсів.

2. Взаємозалежність задач.

3. Відмінності в цілях.

4. Відмінності в засобах досягнення мети.

5. Незадовільні комунікації.

6. Різка зміна перебігу подій або умов.

7. Відмінності в психологічних особливостях

Існують чотири основних типи конфліктів:

Ø внутрішньоособистісний;

Ø міжособистісний;

Ø між особою і групою;

Ø між групами одного або різного статусу.

Внутрішньоособистісний конфлікт - це зіткнення приблизно рівних за силою, але протилежно скерованих мотивів, потреб, інтересів у тієї ж самої людини (конфлікт загальнолюдського, соціального та індивідуального, що перейшов у внутрішній світ людини; конфлікт між старим і новим; протиріччя між жадобою життя і його знецінюванням тощо).

Такі конфлікти виникають, якщо:

Ø людина вимушена вибирати з двох однаково неприємних альтернатив;

Ø перед людиною одночасно виникають дві однаково привабливі мети;

Ø людину одночасно приваблює і відштовхує той самий об’єкт (мета, дія тощо);

Ø людині доводиться узгоджувати для себе поняття “хочу” і “можу”.

Міжособистісний конфлікт - виникає між двома або більше особами, коли вони мають несумісні цілі чи притримуються несумісних норм поведінки. Конфлікт цього типу може виникнути також у випадку гострої конкуренції при досягненні тієї ж самої мети.

Конфлікт між особою і групою - може виникнути в разі небажання особи підтримувати встановлені у неформальній групі норми поведінки, спілкування. Інший поширений конфлікт цього типу - конфлікт між групою і керівником.

Конфлікт між групами одного або різного статусу - може виникати між керівниками і виконавцями, між працівниками різних підрозділів, між неформальними групами всередині підрозділів певної організації за умови, що їх цілі несумісні і своїми практичними діями вони заважають одні одним.

Конструктивні конфлікти. Якщо конфлікти сприяють розвитку взаємовідносин, то їх називають функціональними (конструктивними).

Деструктивні конфлікти. Конфлікти, що заважають ефективній взаємодії і прийняттю рішень, називають дисфункціональними (деструктивними). Причини виникнення конфліктів цих типів наведено у таблиці 1.

Таблиця 1.

Аналізуючи роботу організації, можна використовувати й таку класифікацію конфліктів:

Ø по горизонталі (між працівниками, які не підпорядковані один одному);

Ø по вертикалі (між особами, які підпорядковані одна одній);

Ø змішані, у яких поєднано попередні типи.

Найбільш поширені конфлікти вертикального і змішаного типу. На думку фахівців, вони становлять в середньому 70÷ 80% усіх інших.

Формулами конфлікту.

Конфліктна ситуація + Інцидент = Конфлікт (перша формула конфлікту),

де конфліктна ситуація - це таке поєднання людських інтересів, яке об`єктивно створює підґрунтя для реального протиборства між суб`єктами, процес додавання і наростання конфліктних відносин;

інцидент - це збіг обставин, що є приводом для конфлікту;

конфлікт - це відсутність згоди між двома або більше сторонами (особами або групами осіб).

Конфліктна ситуація + Конфліктна ситуація +... = Конфлікт (друга формула конфлікту)

Іншими словами: сума двох (або більш) конфліктних ситуацій приводить до конфлікту.

Конфліктогени - це слова, жести, оцінки, думки, дії або бездіяльність однієї або обох взаємодіючих сторін, які здатні призвести до виникнення конфліктної ситуації і до її переростання в реальний конфлікт.

Сутність кожної з п'яти відомих стратегій поведінки в конфліктних ситуаціях і розглянемо типові ситуації їх застосування

• Стратегія наполегливості (конкуренції). Намагання задовольнити власні інтереси, примушуючи інших прийняти вашу точку зору.
• Стратегія відходу від конфлікту. Ця стратегія реалізується тоді, коли ви не відстоюєте своєї точки зору, ні з ким не співпрацюєте над розв'язанням конфліктної ситуації, ухиляєтесь від неї.
• Стратегія пристосування (поступливості). Ця стратегія передбачає відмову від власних інтересів, бажання піти назустріч іншій стороні.
• Стратегія пристосування частково нагадує стратегію уникання конфлікту, оскільки, використовуючи їх, можна на певний час відкласти розв'язання проблеми. Різниця полягає у тому, що використовуючи стратегію пристосування, ви берете участь у конфліктній ситуації і дієте на користь протилежної сторони. Використовуючи стратегію уникання, ви просто відштовхуєте від себе проблему.
• Стратегія співробітництва. Потребує тривалої роботи над з'ясуванням причин розбіжностей, оскільки має на меті задовольнити інтереси всіх учасників конфліктної ситуації.
• Стратегія компромісу. Пошук прийнятного рішення здійснюється за рахунок того, що учасники конфлікту взаємно поступаються один одному, лише частково задовольняючи свої інтереси.

Потреби нижчого рівня: фізіологічні, потреби в безпеці.

Потреби вищого рівня: належності і причетності (соціальні), визнання і самоствердження (повазі і самоповазі), самоактуалізації (потреби самовираження).

Потреби вищого рівня починають активно впливати на людину після того, як задоволено потреби нижчого рівня; потреби вищого рівня можна задовольнити більшою кількістю способів, ніж потреби нижчого рівня.

Потреби, які перебувають ближче до основи «піраміди», потребують першочергового задоволення; поведінку людини визначає найнижча незадоволена потреба ієрархічної структури.