Наддніпрянська Україна. Індустріалізація економіки

Упродовж 60-80-х рр. ХІХ ст. завер­шився промисловий переворот, тобто пере­хід від мануфактур до заводів і фабрик. Особливо швидкими темпами розвивалися вугільна, залізорудна і металургійна промисловість, зосереджена в Донецько-Криворізькому басейні. На кін. XIX ст. Україна перетворилася на вугільно-металургійну базу Російської імперії: вона дава­ла майже 65% усього вугілля імперії, понад 50% чавуну і трохи менше 50% заліза і сталі.

Нарощували виробництво традиційні для України галузі промисловості по пере­робці сільськогосподарської продукції – цукрова, винокурна, мукомельна. На кін. XIX ст. Україна давала 85% загальноросійського виробництва цукру, 50% усього тютюну.

Машинобудування розвивалося повіль­но. Винятком було виробництво сільсько­господарських машин – їх в Україні вироб­лялося більше половини від тих, що вироб­лялися в Росії;

Промисловому розвитку сприяло бурх­ливе будівництво залізниць. Загальна про­тяжність залізниць в Україні становила на кін. XIX ст. 1/5 залізничної мережі Росії.

Велику роль у промисловості, особли­во важкій, відігравав іноземний капітал – передусім німецький, англійський, фран­цузький, бельгійський. У 1900 р. його частка в Україні досягала 80-90%.

Йшов процес зростання міст. Якщо до реформи 1861 р. лише Одеса мала понад 100 тис. жителів, то на кін. XIX ст. було вже чотири великих міста: Одеса (більше 400 тис.), Київ (250 тис.), Харків (175 тис.), Катеринослав (115 тис.). У цих містах було сконцентровано 35% усього міського насе­лення України.

Не дивлячись на швидкий процес інду­стріалізації, в Україні переважало сільське господарство. Капіталізація сільського господарства йшла двома шляхами. Прусським, при якому відбувався повіль­ний перехід поміщицьких землеволодінь до капіталістичних способів господа­рювання (застосування вільнонайманої праці, машин, добрив). Цей шлях пере­важав на Правобережній Україні. Або американським, при якому йшов процес утворення фермерських індивідуаль­них господарств, які використовували найману працю і постачали продукцію на ринок. Фермерські господарства пе­реважали на півдні. Всього ж на кін. XIX ст. сільська буржу­азія становила біля 25% сільського населен­ня і зосереджувала в своїх руках 40% селян­ських земель.

Перехід на капіталістичну систему го­сподарювання сприяв піднесенню сільсько­господарського виробництва. На кін. ХІХ ст. Україна давала 43% світового врожаю яч­меню, 20% - пшениці, 10% - кукурудзи. Але в самій Україні, яка мала статус " євро­пейської житниці", українець в середньому споживав хліба менше, ніж жителі розви­нутих європейських країн.

Таким чином, Наддніпрянська Україна була одним із найбільш розвинутих аграр­них та індустріальних районів Російської імперії. Але при цьому її розвиток мав ряд особливостей:

• по-перше, лише 15% підприємств України виготовляли готову продукцію, а всі інші постачали сировину для ви­готовлення такої продукції в Росії. Вар­тість російських готових товарів була ви­сокою, а ціни на українську сировину – низькими;

• по-друге, розвиток української еконо­міки базувався не на місцевому національ­ному капіталі, а капіталі, що надходив ззов­ні – з-за кордону і з Росії. Більша частина прибутків іноземців вивозилася.