Україна на початку ХХ ст.

Як в Наддніпрянській, так і в Західній Україні революційний настрій охопив усі кола суспільства:

§ активізувався робітничий рух, пере­йшовши від економічної до політичної боротьби;

§ посилився селянський рух, для приду­шення якого досить часто використовували війська;

§ зросла активність студентської і учнів­ської молоді, яка протестувала проти обме­жень її прав, виступала за соціальну спра­ведливість. У 1901 р. за участь у студент­ському русі царський уряд віддав у солдати 183 студенти Київського університету. У цьому ж році виступили студенти Львів­ського університету, які вимагали відкриття українського університету;

§ посилився опозиційний рух ліберальної буржуазії, поміщиків, інтелігенції за про­ведення реформ.

У Наддніпрянській Україні центром опозиційної по відношенню до царизму діяльності стали земства – органи місце­вого самоуправління. Земці-ліберали ви­магали надання політичних свобод, лік­відації кріпосницьких пережитків, скликання Установчих зборів для вироблення конституції.

В умовах загального революційного піднесення посилився і національно-визвольний рух.

У Західній Україні національний рух розвивався в більш сприятливих умовах і мав значно більші здобутки, ніж у Наддніпрянщині:

§ тут активізувалася діяльність полі­тичних партій, основним їх гаслом було гасло політичної самостійності України. Західна Україна стала базою організаційної діяльності партій Наддніпрянської Укра­їни. Так, у Львові знаходилася партійна дру­карня Революційної української партії, було видано роботу М.Міхновського " Само­стійна Україна";

§ діяли українські школи, культурно-освітні організації, видавалася українська література і преса. У 1914 р. товариство " Просвіта" мало 78 філій, 2944 читалень, курси для неписьменних. Кращі твори украї­нської літератури друкувалися на сторінках редагованого М.Грушевським та І.Франком журналу " Літературно-науко­вий вісник". Упродовж 1899-1917рр. понад 300 видань випускала Українсько-руська видавнича спілка, популяризуючи як світову, так і українську літературу;

§ зростала кількість українських пред­ставників у центральному парламенті та в крайових сеймах;

§ розгортали діяльність масові молодіжні спортивні організації " Сокіл", " Січ", які роз­вивали в української молоді почуття патрі­отизму, схильність до дисципліни, знань;

Широкого розмаху набув кооператив­ний рух, спрямований на економічне відро­дження селянства, на виховання його націо­нальної самосвідомості. Розвитку коопе­ративного руху сприяли " Просвіта" та уніатська церква. Різноманітні кооперативні організації вчили селян сучасним методам господарю­вання, перетворювали їх на господарів власної долі, сприяли розвитку тісних взає­мин між селянством та інтелігенцією, чого не було в Наддніпрянській Україні.

У Наддніпрянській Україні національ­но-визвольний рух проявився в:

1. процесі політизації українського руху, зростанні кількості національних партій. РУП, утворена в 1900р., розкололася і дала початок трьом партіям:

§ Народній українській партії (НУП, 1902 р.) на чолі з М.Міхновським. З націо­налістичних позицій під лозунгом " Украї­на для українців" виступала за утворення незалежної української держави. Орієнту­валася на національну інтелігенцію;

§ Українській соціал-демократичній спілці (" Спілка", 1904 р.) на чолі з М.Меленевським. Займала марксистські позиції, прагнула виражати інтереси всіх робіт­ників України незалежно від їх національ­ності. У 1905 р. влилася у меншовицьку фракцію РСДРП;

§ Українській соціал-демократичній ро­бітничій партії (УСДРП, 1905 р.) на чолі з В.Винниченком та С.Петлюрою. Прагну­ла поєднати марксизм із націоналізмом. Орієнтувалася на селян і робітників, вима­гала автономії для України.

У 1904 р. були утворені дві ліберальні партії – Українська радикальна партія (Б.Грінченко, С.Єфремов) та Українська демократична партія (А.Лотоцький, Є.Чикаленко). Основні їх вимоги – конститу­ційна монархія, земельні реформи, автоно­мія України в складі Росії.

2. Активізації культурно-просвітниць­кої діяльності прогресивної української ін­телігенції. Найбільш масовими її акціями на початку XX ст. було відкриття пам'ятника І. Котляревському у Полтаві в 1903р., куди з’їхалися тисячі представників, у тому числі із Західної України, і де, не дивлячись на заборону, лунала українська мова, а також святкування у цьому ж році 35-річчя музичної діяльності композитора М.В.Лисенка.

Але національний рух у Наддніпрянській Україні в цілому не набрав масового харак­теру. У ньому брала участь в основному ліберальна і демократична інтелігенція, тоді як робітники і селяни вели боротьбу, перш за все, за свої класові інтереси.

Українські партії були малочисельними, недостатньо згуртованими і організовани­ми. У національному питанні всі вони, крім НУП, не йшли далі вимоги автономії Ук­раїни в складі Росії.

У Наддніпрянській Україні, на цей час вже значно зрусифікованій, більш масови­ми і впливовими були загальноросійські партії:

Російська соціал-демократична пар­тія (РСДРП) – виникла в 1898р., у 1903р. розкололася на більшовиків і меншовиків. Стояла на позиціях ортодоксального марк­сизму, визнання керівної ролі пролетаріа­ту в революції та диктатури пролетаріа­ту. Партія діяла серед російських і зруси­фікованих українських робітників;

Партія соціалістів-революціонерів (есери) – утворилася на рубежі 1899-1900рр. на основі поєднання народницьких Ідей з марксизмом. Соціальну опору партії складало селянство;

Конституційно-демократична партія (кадети) – утворилася в 1905 р., виступала за конституційну монархію з двопалатним парламентом, за свободу культурно­го розвитку для всіх національностей;

" Союз 17 жовтня" (октябристи) – утворилася в жовтні 1905 р., виступала за збереження царської влади, єдину І непо­дільну Росію;

" Союз руського народу" – чорносо­тенна організація, виникла в 1905р., стояла на позиціях націонал-шовінізму, проголошу­вала боротьбу з євреями і іншими націо­нальними меншинами.

Загальноросійські партії не прагнули до вирішення національного питання, крім кадетів, які вимагали культурної авто­номії для національних окраїн імперії.