Соціально-економічні перетворення на українських землях у другій половині XIX ст.

19 лютого 1861 р. російський імператор Олександр ІІ підписав «Маніфест» про скасування кріпацтва і «Положення про селян, звільнених від кріпосної залежності». Ці документи були оприлюд­нені в Україні у період з 9 березня до 2 квітня 1861 р. Селяни ста­вали вільними, але землевласниками і надалі залишалися поміщи­ки.

Як бачимо, кріпосне право було скасоване зверху реформістсь­ким шляхом в інтересах панівних класів. Головними причинами цього справді епохального акту були: по-перше, економічні чинники, які призвели до кризи феодально-кріпосницької системи госпо­дарювання і визрівання в її надрах буржуазних виробничих відносин; по-друге, поразка царської Росії у Кримській війні 1853 – 1856 рр., яка поклала край імперській ролі «жандарма Європи» і показала світу економічну та військову відсталість Росії; по-третє, заг­роза селянської революції, яка могла привести до небачених пот­рясінь існуючої системи; по-четверте, усвідомлення правлячою вер­хівкою неможливості збереження свого панування у колишньому вигляді і т. д.

Основна мета скасування кріпосного права – збереження пану­вання поміщиків на основі зміцнення самодержавного ладу

Унаслідок реформи 1861 р. українські селяни втратили понад 15% загальної площі земель, якою вони користувалися. 94% коли­шніх поміщицьких селян отримали наділи менше норми середнього прожиткового мінімуму (5 десятин), а 220 тисяч залишилися взагалі безземе­льними. Виняток становимо Правобережжя, де сумніваючись у ло­яльності шляхти, уряд роздав селянам наділи на 18% більші, ніж вони їх мали до 1861 р. Усі селяни повинні були сплатити викупні платежі за одержану землю протягом 49 років. Для селян, які не могли ві.-іїлатити викуп у початковому розмірі, сума знижувалась на 15%. До переходу на викуп селяни вважались тимчасово зобо­в'язаними і мали виконувати всі повинності. Лише на Правобережжі вони були переведені на обов'язковий викуп, а викупна плата зменшувалась на 20%.

Близько половини всієї кількості селян в Україні становили де­ржавні селяни, Їхню долю визначив прийнятий 1866 р. спеціальний закон про поземельний устрій. Згідно з ним за селянами закріплю­вались усі наділи, які були в їхньому користуванні, але не більше 8 десятин на душу в малоземельних губерніях і не більше 15 в ба­гатоземельних. До викупу свого наділу вони мали спла­чувати щорічний державний оброчний податок. 58% державних селян отримали наділи менші 5 десятин.

Загалом викупна сума за селянські наділи була визначена у 867 мли. крб., у том час як ринкова ціна становила 648 млн. крб. З 1862 по 1907 р. колишні поміщицькі селяни виплатили за землю і волю 1. 540. 570 тис. крб. – і все ще залишались боржниками каз­ни. Лише революція 1905 – 1907 рр. змусила царизм скасувати ви­купні платежі.

Водночас в Україні царський уряд запровадив загальноросійську систему селянського управління. Тепер кругова порука – зага­льна відповідальність у платежах, - яка до реформи не існувала серед українських селян-подвірників, була застосована як до них, так і до лівобережних козаків.

Як бачимо, усі питання були розв'язані на користь поміщиків. Залишились пережитки панщинно-кріпосницької системи господар­ства, такі як: поміщицьке землеволодіння, незабезпеченість селян землею і відсутність права вільно розпоряджатися нею, викупні платежі, напівкріпосницька форма експлуатації селян, общинне землеволодіння і т. п. Реформи не зрівняли селян у громадянських правах з іншими суспільними верствами. І все це гальмувало гос­подарський і культурний розвиток селянства.

Але, разом з тим, реформи створили більш сприятливі умови для індустріального розвитку: земля стала об'єктом купівлі-продажу, інтенсивно розвивалося селянське підприємництво, розширилися рин­кові відносини, в рамках яких формувався ринок праці.