Поняття цивільних правовідносин

Цивільні правовідносини – це зв'язок між суб’єктами після відбуття юридичних фактів, внаслідок яких суб’єкти стають пов’язані суб’єктивними цивільними правами та обов’язками. Цивільні відносини є різновидом суспільних відносин, що врегульовані нормами цивільного права, це особисті немайнові і майнові відносини. Цивільне законодавство надає суб’єктам цивільного права можливість та створює необхідність бути учасниками цивільних відносин, причому ця можливість та необхідність є об’єктивною, тобто незалежною від дій учасників та подій. Щоб учасники цивільних відносин реалізували свої інтереси, можливості та вимушені були виконувати обов’язки, необхідно відбуття юридичних фактів, дій та подій. Тільки після цих фактів суб’єкти стають учасниками цивільних правовідносин та у суб’єктів виникають суб’єктивні права та обов’язки. Наприклад, фізична особа як суб’єкт цивільного права має об’єктивне право мати підприємство, оскільки сучасне законодавство не забороняє мати такий об'єкт у власності, створює для цього можливості. Але ця особа може набути на нього суб'єктивне цивільне право тільки після відбуття юридичних фактів (створення, купівлі, спадкування тощо) шляхом вступу в цивільні відносини, а не шляхом захвату.

Цивільні відносини засновані на:

· юридичної рівності, тобто, усі учасники є рівними перед законом та судом;

· вільному волевиявленні, ніхто не може бути примушений до участі у цивільних відносинах проти своєї волі;

· майнової самостійності учасників, майно кожного учасника цивільних відносин, як правило, належить йому на праві власності, та відокремлено від майна інших учасників, кожний учасник несе майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями всім своїм майном.

Особисті немайнові відносини між суб’єктами цивільного права виникають щодо благ, можливостей, які є не майновими, не мають економічного змісту, грошової оцінки; вони є особистісними, невіддільні від їх носія, індивідуалізують людину; належать кожній особі, яка їх здійснює, як правило, самостійно, вони належать особі довічно. В Конституції України особистим правам присвячений розділ «Права, свободи та обов’язки людини та громадянина». Особисті немайнові права належать особі за законом; мають абсолютний характер, людині протистоїть необмежене коло зобов'язаних осіб, які повинні утримуватися від порушення цих прав. В залежності від зв’язку особистих немайнових прав з майном вони поділяються на: 1) особисті немайнові права, які пов'язані з майновими, можуть надавати можливість одержання майнового блага, грошей (наприклад, авторські права); 2) інші особисті немайнові права, а саме блага, де не виникає майнового права на об'єкти, їх не можна продати (наприклад, право на страйк, на здоров'я, на безпечне довкілля, на свободу, на медичне страхування тощо).

Майнові відносини виникають між суб’єктами цивільного права з приводу володіння, користування, розпорядження речами, майном, майновими благами, а також з приводу матеріальних вимог, які виникають між учасниками. Майнові відносини поділяються на дві групи:

Ø речові відносини, що виникають з приводу володіння, користування, розпорядження речами, майном, майновими благами, зокрема правовідносини власності;

Ø зобов’язальні відносини, що виникають з приводу майнових вимог між учасниками цивільного обігу, зокрема, договірні відносини, відносини з відшкодування шкоди.

Цивільне правове відношення складається з 3-х обов'язкових елементів:

1) суб'єктів, 2) об'єкту, 3) змісту (суті).

Суб’єкти цивільного права або правовідносин – це юридично рівні, майново самостійні учасники цивільних відносин, які мають право вільно виявляти свою волю. Це такі учасники цивільних відносин, як фізичні особи, юридичні особи та інші особливі суб’єкти цивільного права (ст. 2 ЦК). Суб'єкти цивільних правовідносин мають цивільні права та обов'язки.

Кредитор – це учасник, що має права, є активним суб'єктом або суб'єктом права.

Боржник або дебітор – це учасник, на якого покладені обов'язки, називається пасивним суб'єктом або суб'єктом обов'язку. Як правило, немає прав без обов’язків, суб'єкт в одному правовідношенні має права та обов'язки одночасно, виступає і як зобов’язана, і як уповноважена особа.

Фізична особа – це людина, учасник цивільних відносин, незалежно від громадянства та інших ознак (статі, віку, національності, фізичних можливостей тощо).Фізичними особами є громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які користуються рівними особистими немайновими та майновими правами.

Юридичні особи – це організації з характерними юридичними ознаками, що визнаються учасниками цивільних відносин як особи. Якщо фізичні та юридичні особи відносяться до осіб приватного права, то існують інші особливі суб’єкти цивільного права, що відносяться до юридичних осіб публічного права, це держава Україна, Автономна Республіка Крим, адміністративно-територіальні утворення (громади), іноземні держави та міжнародні урядові та неурядові організації. Юридичні особи публічного права здебільшого виступають пасивними учасниками, однак вони не мають переваг, є юридично рівними у цивільних відносинах.

Об'єкти цивільних правовідносин – це матеріальні або нематеріальні блага, усе те, із приводу чого у суб’єктів правовідносин виникли суб'єктивні права та юридичні обов'язки внаслідок настання юридичних фактів (дій та подій).

Змістом цивільних відносин є майнові права та обов’язки, що завжди мають суб’єктивний характер, оскільки виникають, змінюються, припиняються у конкретних суб’єктів внаслідок юридичних фактів (дій та подій). Структура змісту може бути простою – одне право та один обов’язок, або складною – учасники правовідносин мають декілька прав та обов’язків.

Суб'єктивні цивільні права – це юридично забезпечені права, які належать не особам взагалі, а конкретній особі, що приймає участь у правовідносинах на підставі юридичних фактів, наприклад, право власності може виникнути на підставі спадкування. Суб’єктивні права конкретні й означають наявність конкретних правомочностей стосовно цілком певних благ, що є об’єктом цих прав.