Строки та терміни. Позовна давність

· Строк – це певний період у часі, із закінченням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. У цьому разі строк визначається періодом, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Час у правовому регулюванні розглядається як часові параметри суспільної діяльності людей, що встановлюються нормами права. Співвідношення між часом і строком є співвідношення цілого та частини, об’єктивного та суб’єктивного.

· Термін – це певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою, і навіть хвилинами, які приурочені до певної дати, або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Строк щодо терміну є більш загальною часовою категорією у цивільному праві. З одного боку терміни визначають граничні межі цивільно-правових строків, з іншого – моменти виникнення тих чи інших прав й обов’язків учасників правовідносин. Наприклад, право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна.

Строк починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок. Строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, а коли він обчислюється місяцями, спливає відповідного числа останнього місяця строку.

Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця.

До строку, визначеного півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Якщо строк обчислюється тижнями, то він спливає у відповідний день останнього тижня строку. День триває 24 години. У разі вчинення дії щодо установи, де робочий день закінчується раніше, строк закінчується тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Проте строк не вважається пропущеним, якщо письмові заяви та повідомлення здано до установи зв'язку до 24 години останнього дня строку. У разі, якщо останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається наступний за ним робочий день.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (ст. 256 ЦК), одночасно, при певних умовах, заява про захист цивільного права та інтересу може бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності (п. 2 ст. 267 ЦК).

Строки позовної давності обмежують можливість захисту права у примусовому порядку. Існування таких обмежень обумовлено тим, що боржнику занадто складно зберігати докази виконання обов’язків довгий час. Протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на захист свого порушеного цивільного права судом.

Строки позовної давності встановлюються законом і сторони за домовленістю не можуть скоротити або скасувати їх. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за письмовою домовленістю сторін. Межи дії позовної давності – це певна сукупність цивільних відносин, за якими можливість юрисдикційного захисту прав обмежена встановленими строками позовної давності.

Порушене право підлягає захисту у суді незалежно від спливу строків позовної давності, якщо:

· сторони спору не заявили про її застосування до винесення судом рішення;

· суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, які унеможливлюють або ускладнюють звернення кредитора за захистом, і виникнення яких не залежить від його волі (юридична необізнаність позивача, хвороба тощо).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК). Це означає, якщо жодна зі сторін не заявить про сплив строку позовної давності до винесення судом рішення, то суд зобов’язаний розглянути справу по суті. Така норма обумовлена тим, що боржник має право себе реабілітувати, що він не виконує вимогу кредитора не тому, що сплив строк позовної давності, а тому, що суд визнав його обов’язок виконаним.

Види строків позовної давності:

· загальний строк встановлений тривалістю у три роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична особа), юридична особа чи держава. Загальний строк є правилом та застосовується, якщо для даного виду вимог не передбачено спеціального строку позовної давності.

· спеціальні строки позовної давності встановлені законодавчими актами для окремих видів вимог. Вони можуть бути скороченими або більш тривалими, порівняно із загальною позовною давністю, тобто вони є винятками.

Перебіг загальної або спеціальної позовної давності починається як, правило, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.