Підстави виникнення цивільних правовідносин

Підставами виникнення цивільних правовідносин є юридичні факти. Саме на підставі юридичних дій та подій у суб’єктів цивільного права виникають, змінюються, припиняються суб’єктивні цивільні права та обов’язки, тобто особи стають учасниками правовідносин.

Юридичні факти – це конкретні обставини реальної дійсності, з якими норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків та є підставою виникнення, зміни, припинення або іншої трансформації цивільних правовідносин (прав та обов'язків) – це правочини, створення результатів інтелектуальної діяльності, завдання шкоди, акти цивільного законодавства (наприклад, представництво за законом), адміністративні акти (наприклад, надання ордеру на квартиру), інші юридичні факти (наприклад, оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ без доручення). Від юридичних фактів слід відрізняти юридичні умови, тобто обставини настання правових наслідків (наприклад, повна дієздатність наступає з 18 років – це умова, 18 років настало – це факт).

Види юридичних фактів:

За юридичними наслідками:

· правоутворювальні – факти, з якими норми права пов’язують виникнення цивільних відносин;

· правозмінні – факти, з якими норми права пов'язують зміну відносин.

За вольовою ознакою:

Ø Події – явища, що відбуваються незалежно від волі людини. Залежно від ступеню впливу волі людини поділяють абсолютні події – такі явища, виникнення та розвиток яких абсолютно не пов'язаний із волею людини (непереборна сила – буря), та відносні події – які виникають за волею та діями людини, але розвиваються й проходять незалежно від їх волі (пожежа внаслідок підпалу людиною). Наближені до відносних подій є строки часу, однак це особлива категорія юридичних фактів.

Ø Дії – це факти, що відбуваються за волею людей, є наслідком волевиявлення.

Дії поділяються на:

1) неправомірні дії – це ті, що порушують права інших осіб, законодавство, принципи права, моральні засади суспільства (завдання шкоди (делікти); дії, вчинені в порушення договірних зобов'язань; зловживання правом (шикана), безпідставне збагачення;

2) правомірні дії – це дії, якими особа здійснює своє право, ті, що відповідають законодавству, нормам моралі, не заборонені, не обмежені.

Правомірні дії поділяються на:

а) юридичні вчинки – це правомірні дії суб'єктів цивільно-правових відносин, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки незалежно від того, чи була у суб'єкта мета досягти того чи іншого правового результату, усвідомлював чи ні суб'єкт їх правове значення, бажав чи не бажав наступу відповідних правових наслідків (авторські правовідносини, виявлення скарбу). При здійсненні юридичного вчинку недієздатними особами також можуть виникнути правові наслідки. Юридичні вчинки можуть бути поділені на вольові (цілеспрямовані) та невольові (наприклад, під впливом загрози);

б) юридичні акти – правомірні дії суб'єктів, метою яких є виникнення, зміна, або припинення цивільних відносин (правових наслідків – правочинів, адміністративних актів, рішень суду).

Юридичні акти поділяються на:

· Правочини, різновидом яких є договори – основний вид правомірних дій – це вольові дії юридичної або фізичної особи, спрямовані на досягнення певного правового результату.

· Адміністративні акти – це акти управління органів влади або місцевого самоврядування, котрі діють як суб'єкти публічного права, однак на підставі цього акта складаються цивільно-правові відносини (передача майна).

· Судові рішення, що встановлюють цивільні права та обов’язки (відшкодування збитків тощо).

9. Здійснення й захист цивільних прав

Здійснення цивільних прав – це вільна, на власний розсуд реалізація суб’єктивних цивільних прав для задоволення інтересу, що охороняється законом.При здійсненні цивільних прав дозволено усе, окрім того, що заборонено законом, тобто кожна особа вправі здійснювати свої цивільні права в повній мірі, на свій розсуд, якщо цивільним законодавством або договором не встановлені імперативні обмеження. Межі можливої поведінки суб’єкта виникають на основі імперативних норм об’єктивного права, внаслідок покладення самою особою на себе обов’язків за договором, правочином. Правилом є те, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч.1 ст. 12 ЦК), винятком – що особа здійснює їх у межах, наданих договором або актами цивільного законодавства (ч.1 ст. 13 ЦК).

Межами здійснення суб’єктивних цивільних прав є передбачені законом або договором заборони, обмеження, за якими починаються права іншої особи, наноситься шкода, або порушуються імперативні норми актів цивільного законодавства та моральні засади суспільства. Межі здійснення цивільних прав є гарантією рівноправного положення громадян у системі суспільних відносин.

Якщо для здійснення суб’єктивних цивільних прав існує свобода, яка в окремих винятках може бути обмежена, то захист порушених прав у судівідбувається у певних межах, якщо відповідач не спростує звинувачення та судом буде визнаний склад правопорушення. Право на захист, як конституційне право кожного, згідно зі ст. 8 Конституції має пряму дію. Тільки у разі порушення, невизнання або оспорювання свого цивільного права кожна особа має право на його захист. Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК).

Право на захист цивільного права та інтересу – це юридична можливість особи на свій розсуд і в межах, що допускаються правопорядком, використовувати засоби примусу задля захисту правових благ, охоронюваних цивільним законодавством.

Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, установлених законом. Охорона права має мету забезпечити його існування, не допустити порушення. Захист права здійснюється, коли вже право порушено або існує загроза його порушення.

Підстави для захисту кожної особи свого цивільного права:

· Порушення – це результат протиправних дій порушника, внаслідок чого цивільне право іншої особи зазнало зменшення або ліквідації, і ця особа, яка постраждала, позбавлена можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.

· Невизнання – це дії носіїв пасивного цивільного обов'язку, які полягають у запереченні цивільного права вповноваженої особи, що зумовлює неможливість його використання, повністю або частково.

· Оспорювання – це коли між учасниками правовідношення виник спір із приводу існування в них суб'єктивного права, що зумовлює неможливість його використання, повністю або частково.

Способи захисту цивільних прав та інтересів – це закріплені законом матеріально-правові способи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (припинення, запобігання, усунення порушень).