Розділ VII

Із почтом пишно виїжджа лицарство —

Одна ліврея коштує півцарства!

Слуга шолом тримає, другий — спис,

А третій щит для лицаря підніс.

І нетерпляче б’є копитом кінь,

Кусає золотих вудил ремінь.

І ковалі, і зброярі — тут всі:

Напохваті ковадла і щипці,

Щоб лагодить мечі, щити, списи.

Юрба заможних йоменів іде,

І блазні веселяться де-не-де.

Дж. Драйден «Паламон і Арсит»

На ті часи англійський народ перебував у досить невеселому становищі. Ричард Левине

Серце був у полоні в підступного й жорстокого герцога Австрійського. Навіть місце

ув’язнення Ричарда було невідоме; більшість його підлеглих, які зазнали під час його

відсутності важкого гноблення, нічого не знали про долю короля.

Принц Джон, який був у союзі з французьким королем Філіпом1 —лютим ворогом

Ричарда, використовував весь свій вплив на герцога Австрійського, щоб той якомога

довше тримав у полоні його брата Ричарда, який свого часу зробив йому стільки

милостей.

Користуючись цим, Джон вербував собі прихильників, маючи намір у випадку смерті

Ричарда змагатися за право на престол із законним спадкоємцем — своїм племінником

Артуром, герцогом Британським, сином його старшого брата, Джефрі Плантагенета.

Згодом, як відомо, він здійснив свій намір і незаконно захопив владу. Спритний інтриган

і гульвіса, принц Джон легко привернув на свій бік не лише тих, хто мав причини

побоюватися гніву Ричарда за злочини, вчинені за його відсутності, але й численну ватагу

«запеклих беззаконників» — колишніх учасників хрестових походів. Ці люди

повернулися на батьківщину, збагатившись усіма вадами Сходу, але зубожівши

матеріально, і тепер лише й чекали міжусобної війни, щоб поліпшити свої справи.

До причин, що викликали загальне занепокоєння й тривогу, потрібно віднести також

і ту обставину, що безліч селян, доведених до розпачу утисками феодалів і нещадним

застосуванням законів про охорону лісів, об’єднувалися у великі загони, які

1 Філіп II Август (1165–1223) — один із найуспішніших середньовічних французьких королів, який значно

посилив королівську владу.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 133

господарювали в лісах і пустищах, нітрохи не боячись місцевої влади. У свою чергу

дворяни, граючи роль самодержавних володарів, збирали навколо себе цілі банди, які

мало чим відрізнялися від розбійницьких.

Щоб утримувати ці банди й вести марнотратне й розкішне життя, чого вимагали їхня

гордість і марнославство, дворяни позичали гроші в євреїв під високі відсотки. Ці борги

роз’їдали їхній капітал, а позбутися їх вдавалося шляхом насильства над кредиторами. Не

дивно, що за таких тяжких умов існування англійський народ зазнавав лихоліть і мав усі

підстави побоюватися ще гірших у майбутньому. На додачу по всій країні поширилася

якась небезпечна інфекційна хвороба. Знайшовши для себе сприятливий грунт у тяжких

умовах життя нижчих шарів суспільства, вона забрала безліч жертв, а ті, хто залишився

живим, нерідко заздрили небіжчикам, врятованим від лиха, що насувалося.

Але, незважаючи на ці нещастя, усі — багаті й бідні, простолюдці й дворяни —

однаково прагнули на турнір. Це було найцікавіше і найпишніше з видовищ того часу,

і населення прагнуло туди так само ревно, як напівголодний житель Мадрида, замість

купити харчів для родини, витрачає все до останнього реала, щоб насолодитися боєм

биків. Жодні обов’язки, жодні хвороби не в силі були втримати старих і малих від такого

видовища. Промайнула чутка, що бойова потіха, призначена біля міста Ашбі, у графстві

Лестерському, відбудеться між уславленими лицарями за присутності принца Джона, що

викликало ще дужчий інтерес, і вранці того дня, коли призначений був початок змагання,

незліченна кількість людей всіх звань і станів кинулася юрбами до місця бойових розваг.

Місце турніру було надзвичайно мальовничим. На узліссі великого гаю, за милю від

міста Ашбі, розстилалася вкрита чудовим зеленим дерном велика галявина, облямована

з одного боку густим лісом, а з іншого — рідкими __________старими дубами. Похиле підвищення

мов навмисно утворювало зручний майдан, обнесений міцною огорожею. Огорожа мала

форму чотирикутника із закругленими кутами для зручності глядачів.

Для в’їзду бійців на арену в північній і південній стінах огорожі були прорубані брами,

настільки широкі, що в них поруч могли проїхати двоє вершників. Біля. кожних воріт

стояли два герольди, шість сурмачів і шість вістівників і, крім того, значний загін солдатів

для підтримки порядку. Герольди зобов’язані були перевіряти звання лицарів, які бажали

взяти участь у турнірі.

За південною брамою на невеликому пагорбі стояло п’ять чудових наметів,

прикрашених прапорами брунатного й чорного кольорів; такі були кольори, обрані

лицарями-організаторами турніру. Шнури на всіх п’яти наметах були тих самих кольорів.

Перед кожним наметом був вивішений щит лицаря, якому належав намет, а поруч зі

щитом стояв зброєносець, вбраний дикуном, фавном або якоюсь іншою незвичайною

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 134

істотою, зважаючи на смаки свого господаря. Середній намет, найпочесніший, було

надано Бріану де Буагільберу. Чутки про його надзвичайну майстерність у всіх

лицарських вправах, а також його близькі стосунки з лицарями, які задумали теперішнє

змагання, спонукали влаштовувачів турніру не лише прийняти його у своє середовище,

але навіть обрати ватажком, незважаючи на те, що він зовсім недавно прибув до Англії.

Поруч із його наметом з одного боку були розташовані намети Реджинальда Фрон де Бефа

й Філіпа де Мальвуазена, а з іншого — Гуго де Гранменіля, знатного барона, один із

пращурів якого був лордом-сенешалем1 Англії за часів Вільгельма Завойовника та його

сина Вільгельма Рудого. П’ятий намет належав йоаннітові Ральфу де Віпонту, великому

землевласникові з містечка Гезер, розташованого неподалік від Ашбі де ла Зуш.

Майданчик із наметами був обнесений міцним частоколом і з’єднувався з ареною

широким і похилим спуском, також обгородженим. Уздовж частоколу стояла сторожа.

За північною брамою арени на такому ж обгородженому майданчику містився намет,

призначений для лицарів, які побажали б виступити проти організаторів турніру. Тут були

приготовлені всілякі страви й напої, а поруч розташувалися ковалі, зброярі __________та інші

майстри й служники, готові у всяку хвилину надати бійцям належні послуги.

Уздовж огорожі були влаштовані особливі галереї. Ці галереї були обвішані

драпіруваннями й вистелені килимами. На килимах були розкидані подушки, щоб дами

й знатні глядачі могли тут розташуватися з якнайбільшими зручностями. Вузький простір

між цими галереями й огорожею було надано дрібнопомісним фермерам, так званим

йоменам, так що ці місця можна порівняти з партером наших театрів. Що ж стосується

простолюду, то він повинен розміщатися на дернових лавах, улаштованих на схилах

найближчих пагорбів, що давало глядачам можливість споглядати бажане видовище вище

галерей і чудово бачити все, що відбувалося на арені.

Крім того, кількасот людей сиділи на гілках дерев, що облямовували галявину; навіть

дзвіниця найближчої сільської церкви була обліплена глядачами.

Посередині східної галереї, саме проти центру арени, було влаштоване підвищення, де

під балдахіном із королівським гербом стояло високе крісло на взірець трону. Довкола цієї

почесної ложі юрмилися пажі, зброєносці, варта в багатому одязі, і з усього було видно,

що вона призначалася для принца Джона та його почту.

Навпроти королівської ложі, у центрі західної галереї, піднімався інший поміст,

прикрашений ще строкатіше, хоча не так розкішно. Там також був трон, оббитий

червоною та зеленою тканиною, він був оточений безліччю пажів і молодих дівчат,

найкрасивіших, яких могли підібрати, і всі вони були ошатно вбрані у найвитонченіші

1 Розпорядник королівського двору.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 135

костюми, теж зеленого й червоної кольорів. Ложа була прикрашена прапорами, на яких

були зображені простромлені палаючі серця, що спливають кров’ю, луки, сагайдаки зі

стрілами та інші емблеми торжества Купідона. Саме тут красувався напис «La Royne de

las Beaulte et des Amours», тобто цей почесний трон призначений був для королеви

кохання й краси. Але хто стане цією королевою, було невідомо.

А тим часом глядачі різних звань юрмами сунули до арени. Уже чимало сварилися

через те, що хтось намагався зайняти неналежні їм місця. У більшості випадків суперечки

досить безцеремонно вирішувалися сторожею, яка для переконання найзавзятіших

сперечальників пускала в хід руків’я своїх мечів і ратища сокир. Коли ж суперечки через

місця зчинялися між поважнішими особами, їхні претензії вирішувалися двома

маршалами1 ратного поля: Вільямом де Вівілем і Стівеном де Мартівалем. Ці маршали,

озброєні з голови до ніг, роз’їжджали туди-сюди ареною, підтримуючи серед публіки

суворий порядок.

Помалу галереї наповнилися лицарями й дворянами; їхні довгі мантії темних кольорів

утворили приємний контраст зі світлим і веселим вбраннями дам, яких тут було ще

більше, ніж чоловіків, хоча здавалося б, що такі криваві й жорстокі забави мало

привабливі для прекрасної статі. Нижні галереї й проходи незабаром заповнилися

заможними йоменами й біднішими дворянами, які через злидні або невисокий статус не

зважувалися зайняти почесніші місця. Зрозуміло, що саме в цій частині публіки

найчастіше відбувалися непорозуміння через право на першість.

— Нечестивий пес! — викрикував літній чоловік, чий потертий одяг свідчив про

бідність, а меч на боці, кинджал за поясом і золотий ланцюг на шиї говорили про претензії

на знатність.— Син вовчиці, виродок! Як ти смієш штовхати християнина, так ще

й нормана зі шляхетним дворянським прізвищем Мондідьє!

Ці різкі слова були звернені не до кого іншого, як до нашого знайомого, Ісака, який,

цього разу багато вбраний, у чудовому плащі, протискувався крізь юрбу, намагаючись

знайти місце в передньому ряді нижньої галереї для своєї дочки, красуні Ребекки. Вона

приїхала до нього в Ашбі й тепер, вчепившись за його руку, тривожно роззиралася,

перелякана загальним невдоволенням, викликаним, напевно, поводженням її батька. Ми

бачили, що Ісак бував боягузливим у деяких випадках, але тут він знав, що йому боятися

нема чого. За такого скупчення народу жоден із найзахланніших і найзлісніших його

пригноблювачів не зважився б його скривдити. На таких збіговиськах євреї перебували

під захистом загальних законів, а якщо цього було недостатньо, у юрбі дворян завжди

виявлялося кілька знатних баронів, які з приватних інтересів були готові за них

1 Придворний, який відповідав за королівські стайні та перебіг турнірів.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 136

заступитися. Крім того, Ісаку було добре відомо, що принц Джон клопочеться про те, щоб

позичити в багатих євреїв у Йорку велику суму грошей під заставу коштовностей

і земельних угідь. Ісак сам був причетний до цього й чудово знав, як хотілося принцові

швидше залагодити справу. А тому він був упевнений, що у разі неприємних зіткнень

принц неодмінно заступиться за нього.

Ісак сміло протискувався вперед і необережно штовхнув норманського шляхтича.

Однак скарги старого викликали обурення оточуючих. Високий йомен у зеленому

сукняному костюмі, з дюжиною стріл за поясом, зі срібним значком на грудях

й величезним луком у руці, різко повернувся, його стемніле від засмаги й вітрів обличчя,

як смажений горіх, спалахнуло гнівом, і він порадив євреєві запам’ятати, що хоч він

і надувся, як павук, висмоктуючи кров своїх нещасних жертв, але павуків терплять, поки

вони сумирно сидять по кутах, а тільки-но вони вилізуть на світло — їх придушують.

Його погрози, різкий голос і суворий погляд змусили єврея позадкувати. Цілком імовірно,

що Ісак і забрався б подалі від настільки небезпечного сусідства, якби в цю хвилину

загальна увага не була прикута появою на арені принца Джона та його численного

й веселого почту. Він складався почасти зі світських, почасти з духовних осіб. Серед

духівництва був і пріор із Жорво, у найвитонченішому костюмі, відповідно до свого сану

він міг собі це дозволити. Хутро й золото рясно прикрашали його одяг, а носаки його

чобіт були загнуті так високо, що випередили й без того безглузду тодішню моду, і їх

можна було прив’язати не те що до колін, а аж до пояса, тож вершник не міг устромити

ногу в стремено. Втім, це не бентежило галантного абата. Можливо, він навіть радий був

нагоді виявити в присутності такої численної публіки й особливо дам своє мистецтво

триматися на коні, обходячись без стремен. Решта почту принца Джона складалася з його

улюбленців — начальників найманого війська, декількох баронів, блудливої зграї

придворних, а також лицарів ордена Храму та йоаннітів.

Тут не зайвим буде зауважити, що лицарі цих двох орденів вважалися ворогами

Ричарда: під час нескінченних свар у Палестині між Філіпом Французьким і англійським

королем вони прийняли сторону Філіпа. Усім було відомо, що саме завдяки цим чварам

всі Ричардові перемоги над сарацинами виявилися марними, а його спроби взяти

Єрусалим закінчилися невдачею; плодом же завойованої слави було лише ненадійне

перемир’я, укладене із султаном Саладіном. Із тих самих політичних міркувань, якими

керувалися їхні побратими у Святій Землі, тамплієри та йоанніти, які мешкали в Англії

й Нормандії, приєдналися до партії принца Джона, не маючи причин бажати ані

повернення Ричарда в Англію, ані воцаріння його законного спадкоємця, принца Артура.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 137

Зі свого боку принц Джон ненавидів уцілілу саксонську знать і намагався за будь-якої

нагоди всіляко її принизити. Він розумів, що саксонські феодали разом з іншим

саксонським населенням Англії вороже ставляться до його підступів, побоюючись

подальшого обмеження своїх стародавніх прав, чого вони могли очікувати від такого

неприборканого тирана, яким був принц Джон.

Оточений почтом принц Джон виїхав на арену верхи на прудкому сивому коні та

з соколом на руці. На ньому був чудовий черлений із золотом костюм, а на голові —

розкішна хутряна шапочка, прикрашена дорогоцінними каменями, з-під якої падали на

плечі довгі кучері. Він їхав попереду, голосно розмовляючи й пересміхуючись зі своїм

почтом так зухвало, як це властиво членам королівської родини, розглядав красунь, які

прикрашали своєю присутністю верхні галереї.

Навіть ті, хто завважував у зовнішності принца виявлення свавільної зухвалості,

крайньої зарозумілості й повної байдужості до почуттів інших людей, не могли

заперечувати того, що він не позбавлений деякої привабливості, властивої відкритим

рисам обличчя, правильним від природи й привченим вихованням до виразу привітності

й люб’язності, які легко прийняти за природну простодушність і чесність. Такий вираз

обличчя часто й безпідставно також приймають за ознаку мужності та щиросердості, тоді

як під ним зазвичай приховуються безтурботна байдужість і розбещеність людини, яка

усвідомлює себе, незалежно від своїх душевних якостей, такою, що стоїть вище за інших

завдяки знатності походження, або багатству, або якимось іншим випадковим перевагам.

Однак більшість глядачів так глибоко не копали. Для них досить було побачити чудову

хутряну шапочку принца Джона, його пишну мантію, облямовану коштовними соболями,

його сап’янові чобітки із золотими шпорами й, нарешті, ту грацію, з якою він керував

своїм конем, щоб захоплено вітати його гучними вигуками.

Принц весело гарцював навколо арени. Раптово увагу його привернула метушня,

спричинена домаганнями Ісака на краще місце. Гострий погляд Джона миттю розгледів

єврея, але набагато приємніше враження справила на нього вродлива дочка Сіону, яка

боязко прихилилася до руки свого старого батька.

І справді, навіть на погляд такого суворого цінителя, яким був Джон, чарівна Ребекка

могла з честю витримати порівняння із найзнаменитішими англійськими красунями. Вона

мала ладну поставу, і східне вбрання не приховувало її обрисів. Жовтий шовковий тюрбан

пасував до смаглявого відтінку її шкіри; очі блищали, тонкі брови вигиналися гордовитою

дугою, білі зуби виблискували, як перли, а густе чорне волосся розсипалося на груди й на

плечі, прикриті довгою сімаррою з пурпурового перського шовку, гаптованого мов

живими квітами, і спереду скріпленою безліччю золотих застібок, прикрашених

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 138

перлами, — усе разом створювало таке чарівне враження, що Ребекка могла суперничати

з будь-якою із найвродливіших дівчат, які сиділи навколо. Її сукня була застебнута

перловими запонками; три верхні були розщібнуті, тому що день був спекотний, і на

відкритій шиї було гарно видно діамантове намисто з підвісками великої цінності;

страусове перо, прикріплене до тюрбана алмазним аграфом, також відразу впадало в око,

і хоча гордовиті дами, які сиділи на верхній галереї, презирливо поглядали на чарівну

єврейку, потай вони заздрили її красі й багатству.

— Клянуся лисиною Авраама, — сказав принц Джон, — ця юдейка — зразок тих чарів

і досконалостей, що змушували божеволіти мудрішого із царів. Як ти гадаєш, пріоре

Еймер? Клянуся тим храмом мудрого Соломона, якого наш іще мудріший братик Ричард

ніяк не може здобути, вона гарна, як сама кохана в Пісні Пісень.

— Роза Сарона й лілея долин, — відповів пріор.— Однак, ваша світлість, ви не повинні

забувати, що вона всього-на-всього єврейка.

— Агов! — мовив принц, не звернувши жодної уваги на його слова.— А ось і мій

нечестивий товстосум… Маркіз червінців і барон срібняків сперечається через почесне

місце з обшарпанцями, у чиїх кишенях, напевно, не водиться жодного пенні. Клянуся

святим Марком, мій грошовитий вельможа і його гарненька юдейка зараз отримають

місця на верхній галереї. Агов, Ісаку, це хто така? Хто вона тобі, дружина чи дочка? Що

це за східна гурія, якути тримаєш під пахвою, ніби це скринька з твоєю скарбницею?

— Це дочка моя Ребекка, ваша світлосте, — відповів Ісак із низьким уклоном, нітрохи

не зніяковівши через вітання принца, у якому поєднувалися глузування й люб’язність.

— Ну, ти, мудрець! — сказав принц із масним реготом, якому негайно почали улесливо

підгавкувати його супутники.— Але однаково, чи дочка вона тобі чи дружина, її варто

вшанувати, як то личить її красі й твоїм заслугам… Агов, хто там сидить нагорі? —

продовжував він, окинувши поглядом галерею.— Саксонські хлопи… Ач як розвалилися.

Вигнати їх геть звідси! Нехай потісняться й дадуть місце моєму князеві лихварів і його

прекрасній дочці. Я покажу цим неукам, що кращі місця в синагозі вони зобов’язані

ділити з тими, кому синагога належить по праву!

Глядачами, до яких була звернена ця груба й образлива промова, були Седрик Сакс зі

своїми домашніми та його союзник і родич Ательстан Конінгсбурзький, нащадок

останнього короля саксонської династії, який користувався найбільшою пошаною з боку

всіх саксів, уродженців північної Англії. Але разом із королівською кров’ю своїх предків

Ательстан успадкував і багато їхніх слабкостей. Він був високий на зріст, міцної статури,

у розквіті років, але його гарне обличчя було таким змарнілим, очі дивилися так тупо

й сонно, рухи були такі ледачі й він був таким повільним у своїх рішеннях, що його

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 139

прозвали Ательстаном Неповоротким. Його друзі, а їх було чимало і всі вони, так само як

Седрик, були до нього палко прив’язані, стверджували, що ця млявість пояснювалася не

браком мужності, а лише нерішучістю. На думку інших, пияцтво, що було його спадковою

вадою, послабило його волю, а тривалі запої були причиною того, що він утратив усі свої

найкращі якості, за винятком хоробрості й млявої добродушності.

І саме до нього звернувся принц Джон із наказом пооступитися місцем для Ісака та

Ребекки. Ательстан, приголомшений такою вимогою, що, за тодішніх часів і звичаїв, була

нечувано образливою, не був налаштований коритися принцові. Однак він не знав, як

йому відповісти на такий наказ. Він обмежився повною бездіяльністю. Не зробивши

анінайменшого поруху для виконання наказу, він широко розплющив свої величезні сірі

очі й дивився на принца з таким здивуванням, що могло б викликати сміх. Але

нетерплячому Джонові було не до сміху.

— Цей саксонський свинар або спить, або не розуміє мене! — сказав він.— Де Брасі,

полоскочи його списом, — продовжував Джон, звернувшись до лицаря, який їхав поруч із

ним, — ватажка загону вільних стрільців-кондотьєрів, тобто найманців, які не належали до

жодних визначених націй і готові були служити будь-якому принцові, який платив їм.

Навіть у почті принца почулося ремство. Але де Брасі, за фахом байдужий до докорів

сумління, простягнув довгий спис і, ймовірно, виконав би наказ принца перш, ніж

Ательстан Неповороткий встиг подумати, що треба ухилитися від зброї, якби Седрик зі

швидкістю блискавки не вихопив свій короткий меч і одним ударом не відітнув сталевий

наконечник списа.

Кров ударила принцові Джону в обличчя. Він злобливо вилаявся й хотів був вибухнути

лютою погрозою, але змовчав, почасти тому, що почет узявся всіляко його вмовляти

й заспокоювати, почасти тому, що юрба привітала вчинок Седрика гучними схвальними

вигуками.

Принц із обуренням обвів очима глядачів, ніби обираючи найбеззахиснішу жертву для

свого гніву. Погляд його випадково впав на того самого стрільця в зеленому каптані, який

щойно погрожував Ісаку. Побачивши, що ця людина гучно й зухвало виражає своє

схвалення Седрику, принц запитав його, чому він так кричить.

— А я завжди кричу ура, — відповів йомен, — коли бачу вдалий приціл або сміливий

удар.

— Он як! — мовив принц.— Мабуть, ти й сам спритно поціляєш?

— Так, не згірше за будь-якого лісничого, — сказав йомен.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 140

— Він і за сто кроків не схибить по мішені Вота Тирела1, — вимовив чийсь голос із

задніх рядів, але чий саме — розібрати було не можна.

Цей натяк на долю його діда, Вільгельма Рудого, водночас розсердив і налякав принца

Джона.

Однак він обмежився тим, що наказав варті пильнувати за цим йоменом-хвальком.

— Клянуся святою Грізельдою, — додав він, — ми випробуємо мистецтво цього

шанувальника чужих подвигів.

— Я не проти такого випробування, — сказав йомен із властивою йому

холоднокровністю.

— Чого ж ви не встаєте, саксонські хлопи? — викрикнув розлючений принц.—

Клянуся небом, якщо я сказав — єврей сидітиме поруч із вами!

— Як же можна? З дозволу вашої світлості, нам зовсім не личить сидіти поруч із

важливими панами, — сказав Ісак; хоча він і посперечався через місце із зубожілим

і розореним представником родини Мондідьє, але аж ніяк не збирався порушувати

привілеї заможних саксонців.

— Залазь, нечестивий пес, я наказую тобі! — крикнув принц Джон.— Бо велю здерти

з тебе шкіру й видубити її на кінську збрую.

Почувши таке запрошення, Ісак почав підніматися по вузькій і крутій драбинці на

верхню галерею.

— Подивимося, хто насмілиться його зупинити, — сказав принц, пильно дивлячись на

Седрика, який, вочевидь, мав намір скинути єврея донизу.

Проте блазень Вамба запобіг нещастю несподіваним втручанням: він вискочив уперед

і, ставши між своїм господарем та Ісаком, вигукнув:

— Ану ж бо, я спробую! — і з цими словами він вихопив з-під поли плаща великий

шматок свинини й підніс його до самого носа Ісака.

Без сумніву, він захопив із собою цей запас продовольства на випадок, якщо турнір

затягнеться довше, ніж зможе витримати його апетит. Побачивши перед собою цей

огидний для нього предмет і помітивши, що блазень заніс над його головою свою

дерев’яну шпагу, Ісак позадкував, посковзнувся й покотився сходами долі. Чудовий жарт

викликав у глядачів вибухи сміху, та й сам принц Джон і весь його почет пореготали від

душі.

1 За легендою під час полювання Вільгельма II Рудого саме Вот Тирел підстеріг короля в лісі й поцілив

смертельною стрілою у помсту за жорстокі мисливські закони, запроваджені норманами.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 141

— Ну ж бо, брате принц, давай мені приз, — сказав Вамба.— Я переміг ворога

в чесному бою: мечем і щитом, — додав він, розмахуючи дерев’яною шпагою в одній руці

й шматком свинини — в іншій.

— Хто ти такий і звідки взявся, шляхетний боєць? — спитав принц Джон,

продовжуючи сміятися.

— Я дурень по праву народження, — відповів блазень, — звуть мене Вамба, я син

Безмозкого, котрий був сином Безголового, а той, у свою чергу, походив від олдермена.

— Ну, очистіть місце євреєві в передньому ряду нижньої галереї, — сказав принц Джон,

можливо, радіючи нагоді скасувати своє початкове розпорядження.— Не можна ж

саджати переможеного з переможцем? Це суперечить правилам лицарства.

— Усе краще, ніж саджати шахрая поруч із дурнем, а єврея — поруч зі свинею.

— Спасибі, приятелю, — вигукнув принц Джон, — ти мене потішив! Агов, Ісаку, дай-но

мені в борг пригорщу червінців!

Здивований цим проханням, Ісак довго мацав рукою в хутряній сумці, що висіла біля

його пояса, намагаючись з’ясувати, скільки монет може поміститися в руці, але принц сам

розв’язав його сумніви: він, нахилившись із сідла, вирвав з рук єврея сумку, вийняв звідти

пару золотих монет, кинув їх Вамбі й поскакав далі уздовж краю арени. Глядачі почали

обсипати глузуваннями єврея, а принца нагородили такими схвальними вигуками, начебто

він зробив чесний і шляхетний вчинок.