Розділ X

І як пророчий ворон навісний

У дзьобі долю хворого несе

І в тишині жаскій нічної мли

Смертельну пошесть струшує із крил,

Отак Варавва змучений біжить

І проклинає лютих християн.

К. Марлоу «Мальтійський єврей»

Щойно лицар Позбавлений Спадщини ввійшов у свій намет, як з’явилися зброєносці,

пажі й челядники, прохаючи дозволу допомогти йому зняти обладунки й пропонуючи

свіжу білизну й обмивання. За їхньою люб’язністю приховувалось, імовірно, бажання

довідатися, хто цей лицар, який здобув за один день стільки лаврів і не погоджувався ані

підняти забрало, ані назвати своє справжнє ім’я, незважаючи на наказ самого принца

Джона. Але їхня надокучлива цікавість не дістала задоволення.

Лицар Позбавлений Спадщини навідріз відмовився від усяких послуг, кажучи, що

в нього є свій зброєносець. На цьому грубому на вигляд слузі, схожому на йомена, був

широкий плащ із темної повсті, а на голові — чорна норманська хутряна шапка. Вочевидь,

побоюючись, що його упізнають, він насунув її на саме чоло. Випровадивши всіх

сторонніх з намету, слуга зняв із лицаря важкий панцир і поставив перед ним їжу й вино,

що було далеко не зайвим після напруги цього дня.

Лицар ледь устиг нашвидку поїсти, як слуга доповів, що його запитують п’ятеро

незнайомих людей, кожний із яких привів у поводі коня в повному бойовому

спорядженні. Коли лицар зняв обладунок, то накинув довгу мантію з великим каптуром,

під яким можна було майже так само добре сховати своє обличчя, як під заборолом

шолома. Однак сутінки вже настільки згустилися, що в такому маскуванні не було

потреби: лицаря міг би впізнати тільки дуже близький знайомий.

Тому лицар Позбавлений Спадщини сміливо вийшов із намету й побачив зброєносців

усіх п’ятьох лицарів-заводіїв турніру: він упізнав їх по коричнево-чорних каптанах і по

тому, що кожний із них тримав у поводові коня свого господаря, нав’юченого його

обладунками.

— За правилами лицарства, — сказав перший зброєносець, — я, Болдуїн де Ойлей,

зброєносець грізного лицаря Бріана де Буагільбера, з’явився від його імені передати вам,

хто нині називає себе лицарем Позбавленим Спадщини, того коня й ту зброю, які служили

згаданому Бріану де Буагільберу під час турніру, що відбувався сьогодні. Вам надається

право утримати їх при собі або взяти за них викуп. Такий закон ратного поля.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 159

Четверо інших зброєносців повторили майже те ж саме й вишикувались, очікуючи

рішення лицаря Позбавленого Спадщини.

— Вам чотирьом, добродії, — відповів лицар, — так само як і вашим поважним

і доблесним господарям, я відповім однаково: передайте шляхетним лицарям мій привіт

і скажіть, що я б вчинив погано, позбавивши їх зброї й коней, які ніколи не знайдуть собі

хоробріших і гідніших наїзників. На жаль, я не можу обмежитися такою заявою. Я не

лише по імені, але й на ділі позбавлений спадщини і змушений зізнатися, що добродії

лицарі зроблять мені ласку, якщо викуплять своїх коней і зброю, тому що навіть і те, що

я ношу, я не можу назвати своїм.

— Нам доручено, — сказав зброєносець Реджинальда Фрон де Бефа, — запропонувати

вам по сто цехінів викупу за кожного коня разом із озброєнням.

— Цього цілком достатньо, — сказав лицар Позбавлений Спадщини.— Обставини

змушують мене взяти половину цієї суми. Із грошей, що залишаються, прошу вас,

добродії зброєносці, половину розділити між собою, а іншу роздати герольдам, вісникам,

менестрелям та слугам.

Зброєносці зняли шапки та з низькими уклонами засвідчили йому найглибшу вдячність

за таку виняткову щедрість. Потім лицар звернувся до Болдуїна, зброєносця Бріана де

Буагільбера:

— Від вашого господаря я не приймаю ні обладунків, ні викупу. Скажіть йому від мого

імені, що наш бій не закінчений і не скінчиться доти, поки ми не поборемося і мечами,

і списами, піші або кінні. Він сам викликав мене на смертний бій, і я цього не забуду.

Нехай він знає, що я ставлюся до нього не так, як до його товаришів, з якими мені

приємно обмінюватися люб’язностями: я вважаю його своїм смертельним ворогом.

— Мій пан, — відповів Болдуїн, — уміє на презирство відповідати презирством, за

удари платити ударами, а за люб’язність — люб’язністю. Якщо ви не хочете прийняти від

нього хоча б частини того викупу, що призначили за обладунки інших лицарів, я повинен

залишити тут його зброю й коня. Я впевнений, що він ніколи не зганьбиться до того, щоб

знову сісти на цього коня або надягти цей панцир.

— Чудово сказано, добрий зброєносцю! — сказав лицар Позбавлений Спадщини.—

Ваша промова викриває сміливість і палкість, які личать тому, хто відповідає за

відсутнього господаря. І все-таки не залишайте мені ані коня, ані зброї й поверніть їх

господареві. А якщо він не побажає прийняти їх назад, візьміть їх собі, друже мій,

і владуйте ними самі. Якщо я маю право ними розпоряджатися, охоче дарую їх вам.

Болдуїн низько вклонився й пішов разом з іншими, а лицар Позбавлений Спадщини

повернувся в намет.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 160

— Дотепер, Гурте, — сказав він своєму служнику, — честь англійського лицарства не

постраждала в моїх руках.

— А я, — підхопив Гурт, — для саксонського свинаря непогано зіграв роль

норманського зброєносця.

— Це правда, — відповів лицар Позбавлений Спадщини.— А все-таки я всякчас

хвилювався, що твоя незграбна постава видасть тебе.

— Ну, саме цього, — сказав Гурт, — я анітрохи не боюся! Якщо хтось може мене

впізнати, то хіба що блазень Вамба! Дотепер я не знаю, дурень чи шахрай він насправді.

Ох, і важко ж мені було втриматися від сміху, коли старий мій господар проходив так

близько від мене; він же думав, що Гурт пасе його свиней за багато миль звідси, серед

лісів і боліт Ротервуда! Якщо мене впізнають…

— Ну, годі про це, — перервав його лицар.— Ти знаєш, що я обіцяв тобі.

— Не в цьому річ! — сказав Гурт.— Я ніколи не зраджу друга зі страху перед

покаранням. Шкіра в мене товста, витримає різки не гірше будь-якого кабана з моєї

череди.

— Повір, я винагороджу тебе за ту небезпеку, на якути наражаєшся з любові до мене,

Гурте, — сказав лицар.— А поки що візьми, будь ласка, десять золотих монет.

— Я тепер багатший, — сказав Гурт, ховаючи гроші в торбу, — ніж будь-який раб чи

свинар за всіх часів.

— А цей мішок із золотом, — продовжував його господар, — доправ в Ашбі. Розшукай

там Ісака з Йорка. Нехай він із цих грошей візьме собі те, що треба за коня й обладунок,

які він дав мені в борг.

— Ні, клянуся святим Дунстаном, цього я не зроблю! — вигукнув Гурт.

— Як не зробиш, шахраю? — запитав лицар.— Як ти смієш не виконувати моїх

наказів?

— Завжди виконую, коли те, що ви наказуєте, чесно й розумно, і за християнським

звичаєм, — відповів Гурт.— А це що ж таке! Щоб єврей сам платив собі — нечесно, бо це

те ж саме, що ошукати свого господаря; та й нерозумно, бо значить пошитися в дурні; та

й не за християнським звичаєм, бо значить пограбувати одновірця, щоб збагатити

нехриста.

— Принаймні сплати йому як слід, упертюху! — сказав лицар Позбавлений Спадщини.

— Це я виконаю, — відповів Гурт, запхавши мішок під плащ. Але, виходячи з намету,

він пробурчав собі під ніс: — Не бути мені Гуртом, коли не змушу Ісака погодитися на

половину тієї суми, що він запросить!

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 161

Із цими словами він пішов, надавши лицареві Позбавленому Спадщини можливість

заглибитися в міркування про свої особисті справи. З багатьох причин, яких ми поки що

не можемо пояснити читачеві, ці міркування були важкі та сповнені суму.

Тепер ми повинні перенестися подумки в селище біля Ашбі, чи, радше, у садибу, що

стояла на його околиці і належала багатому єврею, у якого оселився на цей час Ісак зі

своєю дочкою та прислугою. Відомо, що євреї гостинно приймали своїх одновірців і,

навпаки, сухо й неохоче тих, кого вважали язичниками; втім, вони й не заслуговували

кращого прийому, бо самі пригноблювали євреїв.

У невеликій, але розкішно прибраній на східний манер кімнаті Ребекка сиділа на

гаптованих подушках, нагромаджених на низькому помості, влаштованому біля стіни

кімнати замість стільців і ослонів. Вона з тривогою й дочірньою ніжністю стежила за

своїм батьком, який схвильовано крокував туди й назад. Часом він сплескував руками

й зводив очі до стелі, як людина, обтяжена великим горем.

— О Якове, — вигукнув він, — о ви, праведні праотці всіх дванадцяти колін нашого

племені! Чи я не виконував усіх завітів і найменших правил Мойсеєвого закону, за що ж

на мене така жорстока напасть? П’ятдесят цехінів одразу вирвані в мене пазурами тирана!

— Мені здалося, батьку, — сказала Ребекка, — що ти залюбки віддав принцові Джону

золото.

— Залюбки? Щоб на нього напала виразка єгипетська! Ти кажеш — залюбки? Так само

залюбки, як колись в Ліонській затоці власними руками шпурляв у море товари, щоб

зменшити вагу корабля під час шторму. Я одягнув тоді бурунисті хвилі у свої найкращі

шовки, умастив їхні пінисті гребені миррою та алое, прикрасив підводні печери золотими

й срібними виробами! То була година невимовної скорботи, хоч я й власними руками

приносив таку жертву!

— Але ця жертва була бажана Богові для порятунку нашого життя, — сказала

Ребекка, — і хіба відтоді Бог батьків наших не благословив твою торгівлю, не примножив

твоїх багатств?

— Нехай і так, — відповів Ісак, — а що коли тиран здумає накласти на них лапу, як він

зробив сьогодні, так ще змусить мене всміхатися, поки він буде мене грабувати? О дочко

моя, ми з тобою знедолені блукальці! Найгірше зло для нашого племені в тому й полягає,

що, коли нас ображають і грабують, усі навкруги лише сміються, а ми зобов’язані ковтати

образи й смиренно посміхатися!

— Доволі, батьку, — вигукнула Ребекка, — і ми маємо деякі переваги! Щоправда, ці

язичники жорстокі й деспотичні, однак і вони певною мірою залежать від дітей Сіону,

яких переслідують і якими нехтують. Якби не наші багатства, вони були б не в змозі ані

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 162

утримувати __________військо під час війни, ані давати бенкети після перемог; а те золото, що ми їм

даємо, сторицею повертається в наші же скрині. Ми схожі на траву, що росте то

пишнішою, що більше її топчуть. Навіть сьогоднішній блискучий турнір не обійшовся без

допомоги зневажуваного юдея і лише з його милості зміг відбутися.

— Дочко моя, — сказав Ісак, — ти торкнулася ще однієї струни мого суму! Той добрий

кінь і багаті обладунки, що становлять весь чистий бариш моєї угоди з Кірджат

Джайрамом у Лестері, пропали. Так, пропали, поглинувши заробіток цілого тижня, цілих

шести днів, від однієї суботи до іншої! Втім, ще подивимося, можливо, ця справа матиме

кращий фінал. Він, здається, справді добрий юнак!

— Але ж ти, — заперечила Ребекка, — напевно, не розкаюєшся в тому, що відплатив

цьому лицареві за його добру послугу.

— Це так, донько моя, — сказав Ісак, — але в мене так само мало надії на те, що навіть

найкращий із християн добровільно сплатить свій борг юдеєві, як і на те, що я своїми

очима побачу стіни й вежі нового храму.

Сказавши це, він знову почав невдоволено крокувати кімнатою, а Ребекка, розуміючи,

що її спроби утішити батька лише змушують його скаржитися на нові й нові лиха

й додають йому невеселого настрою, вирішила втриматися від подальших зауважень.

І рішення це найвищою мірою мудре, і ми порадили б усім утішникам і порадникам

у схожих випадках чинити як вона.

Тим часом зовсім стемніло, і слуга, увійшовши, поставив на стіл два срібні ліхтарі,

запалені гноти яких були занурені в запашну оливу; інший слуга приніс дорогі вина

й витончені страви й розставив їх на невеликому столі з чорного дерева, прикрашеному

сріблом. Водночас він доповів Ісаку, що з ним бажає поговорити назаретянин (так юдеі

називали між собою християн). Хто живе торгівлею, той зобов’язаний повсякчас

віддавати себе в розпорядження будь-якого відвідувача, який бажає вести з ним справу.

Ісак поспішно поставив на стіл ледь пригублений келих із грецьким вином і, сказавши

дочці: «Ребекко, опусти покривало», — наказав слузі покликати гостя.

Ледь Ребекка встигла опустити на своє чарівне обличчя довгу срібну вуаль, як двері

відчинилися й увійшов Гурт, закутаний у широкі складки свого норманського плаща.

Зовнішність його радше вселяла підозру, ніж налаштовувала на довіру, тим більше що,

входячи, він не зняв шапки, а ще нижче насунув її на похмуре чоло.

— Це ти Ісак із Йорка? — запитав Гурт по-саксонському.

— Так, це я, — відповів Ісак на тому ж діалекті; ведучи торгівлю в Англії, він вільно

говорив усіма мовами, вживаними у межах Британії.— А ти хто такий?

— Яке тобі до цього діло? — буркнув Гурт.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 163

— Таке ж, яке й тобі до мого часу, — сказав Ісак.— Як же я з тобою розмовлятиму,

якщо не знатиму, хто ти такий?

— Дуже просто, — відповів Гурт, — платячи гроші, я повинен знати, чи тій особі

я плачу, а тобі, гадаю, цілком однаково, з чиїх рук ти їх одержиш.

— О Боже батьків моїх! Ти приніс мені гроші? Ну, це зовсім інша справа. Від кого ж ці

гроші?

— Від лицаря Позбавленого Спадщини, — сказав Гурт.— Він вийшов переможцем на

сьогоднішньому турнірі, а гроші шле тобі за бойове спорядження, яке, за твоєю запискою,

дістав йому Кирджат Джайрам із Лестера. Кінь уже стоїть у твоїй стайні; тепер я хочу

знати, скільки потрібно сплатити за обладунок.

— Я казав, що він добрий юнак! — вигукнув Ісак у пориві радісного хвилювання.—

Склянка вина не зашкодить тобі, — додав він, подаючи свинареві келих такого

витонченого напою, якого Гурт зроду ще не куштував.— А скільки ж ти приніс грошей?

— Пресвята Діво! — мовив Гурт, осушивши келих й ставлячи його на стіл.— Яке ж

вино п’ють ці нечестивці, а щирому християнинові доводиться ковтати один лише ель, та

ще й такий каламутний та густий, що він не кращий за свиняче пійло! Скільки грошей

я приніс? — вів далі він, перериваючи свої нелюб’язні зауваження.— Невелику суму,

однак для тебе буде достатньо. Подумай, Ісаку, треба ж і совість мати.

— Як же так, — сказав Ісак, — твій господар завоював собі добрим списом добірних

коней і багатий обладунок. Але, я знаю, він гарний юнак. Я візьму панцир і коней на

сплату боргу, а що залишиться зверх того, поверну йому грошима.

— Мій господар уже збув із рук весь цей товар, — сказав Гурт.

— Ну, це дарма! — сказав єврей.— Ніхто з тутешніх християн не в змозі скупити в одні

руки стільки коней і спорядження. Але в тебе є сотня цехінів у цьому мішку, —

продовжував Ісак, заглядаючи під плащ Гурта, — він важкий.

— У мене там наконечники для стріл, — збрехав Гурт.

— Ну гаразд, — сказав Ісак, вагаючись між жадобою наживи й раптовим бажанням

виявити великодушність.— Коли я скажу, що за доброго коня й за багатий обладунок

візьму лише вісімдесят цехінів, тут уже мені жодного гульдена баришу не перепаде.

Знайдеться в тебе стільки грошей, щоб розплатитися зі мною?

— Ледь-ледь набереться, — сказав Гурт, хоча єврей запросив набагато менше, ніж він

очікував, — та й то мій господар залишиться майже ні з чим. Ну, якщо це твоє останнє

слово, доведеться поступитися тобі.

— Налий-но собі ще склянку вина, — сказав Ісак.— Замало буде вісімдесяти цехінів:

зовсім без прибутку залишуся. А як кінь, чи не дістав він ушкоджень? Ох, якою

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 164

жорстокою й небезпечною була ця сутичка! І люди й коні кинулися одне на одного, ніби

дикі бешанські бики. Немислимо, щоб коневі від того не було ніякої шкоди.

— Кінь здоровий і неушкоджений, — заперечив Гурт, — ти сам можеш оглянути його. І,

крім того, я кажу прямо, що сімдесяти цехінів позаочі досить за панцир, а слово

християнина, сподіваюся, не гірше юдейського: коли не хочеш брати сімдесят, я візьму

мішок (тут він потрусив ним так, що червінці усередині задзвеніли) і занесу його назад

своєму господареві.

— Ні, ні, — сказав Ісак, так __________тому й бути, викладай таланти… тобто шекелі… тобто

вісімдесят цехінів, і побачиш, що я зумію тобі віддячити.

Гурт виклав на стіл вісімдесят цехінів, а Ісак, повільно перерахувавши гроші, видав

йому розписку про те, що одержав коня й гроші за обладунок.

У єврея руки тремтіли від радості, поки він загортав перші сімдесят золотих монет;

останній десяток він рахував набагато повільніше, розмовляючи увесь час на сторонні

теми, і по одній спускав монети в гаманець. Здавалося, що жадібність бореться в ньому

з найкращими почуттями, спонукуючи опускати в гаманець цехін за цехіном, тимчасом як

сумління підказує, що треба хоч частину повернути благодійникові або принаймні

винагородити його слугу. Промова Ісака була приблизно такою:

— Сімдесят один, сімдесят два… твій господар — чудовий юнак. Сімдесят три… Що

й казати, чудовий парубок… Сімдесят чотири… Ця монета трохи обточена збоку…

Сімдесят п’ять… А ця й зовсім легка… Сімдесят шість… Якщо твоєму господареві

знадобляться гроші, нехай звертається просто до Ісака з Йорка… Сімдесят сім… Тобто,

звісно, із благонадійним забезпеченням…

Тут він помовчав, і Гурт уже сподівався, що інші три монети уникнуть долі попередніх.

Однак підрахунок тривав:

— Сімдесят вісім… І ти теж славний хлопець… Сімдесят дев’ять… І, без сумніву,

заслуговуєш на винагороду.

Тут Ісак осікся й поглянув на останній цехін, маючи намір подарувати його Гурту. Він

потримав його у висячому положенні, покачав на пучці, підкинув на стіл, прислухаючись

до того, як він задзвенить. Якби монета зазвучала глухо, якби вона виявилася хоч на

волосину легшою, ніж була, великодушність взяла б гору; але, на Гуртову біду, цехін

покотився лунко, світився яскраво, був нового карбування і навіть на одне зерно важчий

узаконеної ваги. В Ісака забракло духу розстатися з ним, і він, ніби з неуважності, опустив

його у свій гаманець, мовивши:

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 165

— Вісімдесят штук; сподіваюся, що твій господар щедро нагородить тебе. Однак, —

додав він, пильно дивлячись на мішок, що був у Гурта, — у тебе отут, напевно, ще

є гроші?

Гурт скривився, що мало означати посмішку, і сказав:

— Мабуть, буде ще стільки ж, як ти зараз порахував.

Гурт склав розписку, дбайливо сховав її у свою шапку й зауважив:

— Але начувайся: коли ти розписку написав неправильно, я тобі бороду вискубаю.

Із цими словами, не чекаючи запрошення, він налив собі третій келих вина, випив його

і вийшов не прощаючись.

— Ребекко, — сказав єврей, — цей ісмаїліт мало не надурив мене. Втім, його

господар — добрий юнак, і я радий, що лицар здобув собі золото і срібло, й усе завдяки

прудкості свого коня й міцності свого списа, що, мов спис Голіафа, міг змагатися

у швидкості із ткацьким човником.

Він обернувся, очікуючи відповіді від дочки, але виявилося, що її в кімнаті немає: вона

пішла, поки він торгувався з Гуртом.

Тим часом Гурт, вийшовши в темні сіни, роззирався навсібіч, міркуючи, де ж тут вихід.

Раптом він побачив жінку в білій сукні зі срібною лампою в руці. Вона подала йому знак

іти за нею в бічну кімнату. Гурт спочатку позадкував. У всіх випадках, коли йому

загрожувала цілком приземлена фізична сила, він був грубий і безстрашний, як кабан, але

він був боязкий в усьому, що стосувалося лісовиків, домовиків, білих жінок та інших

саксонських забобонів так само, як його древні німецькі пращури. До того ж він пам’ятав,

що перебуває в будинку єврея, а цей народ, крім усіх вад, приписуваних йому перегудами,

ще й вирізнявся, на думку простолюду, найглибшими пізнаннями щодо всіляких чарів

і чаклунства. Однак після хвилинного сум’яття він скорився знакам, що подавала примара.

Увійшовши за нею до кімнати, він був приємно здивований, побачивши, що ця примара

виявилася тією чарівною єврейкою, яку він щойно бачив у кімнаті її батька і ще вдень

запримітив на турнірі.

Ребекка запитала його, яким чином розрахувався він з Ісаком, і Гурт передав їй всі

подробиці справи.

— Мій батько лиш пожартував з тобою, добра людино, — сказала Ребекка, — він

заборгував твоєму господареві незрівнянно більше, ніж може коштувати будь-яка бойова

кольчуга й кінь. Скільки ти заплатив зараз моєму батькові?

— Вісімдесят цехінів, — відповів Гурт, дивуючись такому запитанню.

— У цьому гаманці, — сказала Ребекка, — ти знайдеш сотню цехінів. Поверни своєму

господареві те, що йому треба, а інше візьми собі. Іди! Йди швидше! Не гай часу на

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 166

подяку! Та стережися: коли підеш через місто, легко можеш втратити не лише гаманець,

але й життя… Ройбене, — покликала вона слугу, плеснувши __________в долоні, — посвіти гостеві,

проведи його з будинку та замкни за ним двері!

Ройбен, темнобровий і чорнобородий син Ізраїлю, скорився, взяв смолоскип, відімкнув

зовнішні двері будинку й, провівши Гурта через брукований двір, випустив його через

хвіртку біля головної брами. Далі він замкнув хвіртку й засунув браму такими засувами

й ланцюгами, які годилися б і для в’язниці.

— Клянуся святим Дунстаном, — казав Гурт, спотикаючись у темряві й навпомацки

відшукуючи дорогу, — це не юдейка, а просто ангел небесний! Десять цехінів я одержав

від молодого господаря та ще двадцять від цієї перлини Сіону. О, щасливий у мене

видався день! Ще б один такий, і тоді кінець твоїй неволі, Гурте! Внесеш викуп і будеш

вільний, як будь-який шляхтич! Ну, тоді прощавай, мій вівчарський ріжок і ціпок! Візьму

добрий меч та щит і піду служити моєму молодому господареві до самої смерті, не

приховуючи більше ні свого обличчя, ні імені.