Розділ IX

…Найкращою ж з усіх була одна —

Чарівна і граційна, як весна, —

Царицею здавалася вона.

………

З вродливиці очей не зводить двір:

Сліпуча врода, дорогий убір,

Водночас сукня пишна і проста,

А в косах діадема золота.

В долоні квітка цноти розцвіла —

Знак влади королева піднесла.

Дж. Чосер «Квітка й листок»

Вільям де Вівіль і Стівен де Мартіваль, маршали турніру, першими привітали

переможця.

Вони попросили його зняти шолом або підняти забороло, перш ніж він стане перед

принцом Джоном, щоб отримати з його рук приз.

Однак лицар Позбавлений Спадщини з вишуканою ввічливістю відхилив їхнє

прохання, кажучи, що цього разу не може стати з відкритим обличчям через причини, які

пояснив герольдам перед виступом на арену. Маршали цілком задовольнилися цією

відповіддю, тим більше що в ті часи лицарі часто давали дуже дивні обітниці й нерідко —

клятву зберігати повне інкогніто на певний строк або поки не станеться та чи інша

намічена ними подія. Тому вони не дошукувалися причин, з яких переможець бажає

залишатися невідомим, а просто доповіли про це принцові Джонові й попросили дозволу

в його світлості представити йому лицаря, щоб принц особисто вручив йому нагороду за

доблесть.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 151

Цікавість Джона була роздрочена цією таємничістю. Він і так був незадоволений

результатом турніру, під час якого лицарі-заводії, його улюбленці, зазнали поразки від

руки незнайомця. Тому він зарозуміло відповів маршалам:

— Клянуся Пресвятою Дівою, цей лицар, мабуть, позбавлений не лише спадщини, але

й ввічливості, якщо бажає стати перед нами із закритим обличчям! Як ви гадаєте,

добродії, — звернувся він до свого почту, — хто цей гордий і хоробрий лицар?

— Не можу здогадатися, — відповів де Брасі.— От уже не думав, щоб у межах чотирьох

морів, що омивають Англію, знайдеться боєць, здатний в один день перемогти цих

п’ятьох лицарів! Клянуся честю, мені не забути, як він збив де Віпонта! Бідолаха йоанніт

вилетів із сідла, ніби камінь із пращі.

— Ну, про це не варто багато балакати, — сказав один із лицарів йоаннітського

ордену, — тамплієрові також порядком дісталося. Я сам бачив, як ваш знаменитий

Буагільбер тричі перевернувся на землі, щораз набираючи цілі пригорщі піску.

Де Брасі, який був у дружніх стосунках із тамплієрами, збирався заперечити йоаннітові,

але принц Джон зупинив його.

— Мовчіть, добродії! — сказав він.— Навіщо сперечатися даремно?

— Переможець, — мовив маршал де Вівіль, — досі очікує на рішення вашої світлості.

— Нам завгодно, — відповів Джон, — щоб він чекав, поки не знайдеться хтось, хто міг

би вгадати його ім’я й звання. Навіть якщо йому б довелося простояти до ночі, він не

змерзне після такої гарячої бійки.

— Погано ж ви вшановуєте переможця! — сказав Вальдемар Фіцурс.— Ви хочете

змусити його чекати, доки ми не скажемо вашій світлості того, про що ми гадки не маємо.

Я принаймні не знаю. Хіба що це один із тих доблесних воїнів, які __________слідом за королем

Ричардом пішли в Палестину, а тепер пробираються додому зі Святої Землі.

— Можливо, це граф Солсбері? — сказав де Брасі.— Він десь такий самий на зріст.

— Радше сер Томас де Малтон, лицар Гілслендський, — зауважив Фіцурс, — Солсбері

ширший в кості.

І раптом у почті зашепотіли, але хто шепнув першим, важко було сказати:

— Чи не король це? Може, це сам Ричард Левине Серце?

— Помилуй Боже! — сказав принц Джон, сполотнівши як смерть і позадкувавши, наче

поруч вдарила блискавка.— Вальдемар!.. Де Брасі… І всі ви, хоробрі лицарі

й джентльмени, не забувайте своїх обіцянок, будьте моїми вірними прибічниками!

— Боятися нічого! — сказав Вальдемар Фіцурс.— Невже ви так погано пам’ятаєте

богатирську поставу сина вашого батька, що гадаєте, начебто він міг уміститися в панцирі

цього бійця? Де Вівіль і Мартіваль, ви зробите найкращу послугу принцу, якщо в цю ж

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 152

хвилину приведете переможця до підніжжя трону й покладете кінець сумнівам, від яких

у його світлості зійшов рум’янець з обличчя! Роздивіться його гарненько, — вів далі

Вальдемар, звертаючись до принца, — і ви побачите, що він на три дюйми нижчий за

короля Ричарда й удвічі вужчий у плечах. І кінь під ним не такий, щоб міг витримати вагу

короля Ричарда.

Під час його промови маршали підвели лицаря Позбавленого Спадщини до підніжжя

дерев’яних сходів, що вели з арени до трону принца. Джон був наляканий самою думкою,

що його царствений брат, якому він був багато чим зобов’язаний і котрого стільки разів

ображав, раптово з’явився в межах свого королівства, і навіть усі докази Фіцурса не могли

остаточно розвіяти його підозр. Уривчастим голосом принц пробурмотів кілька слів на

похвалу доблесті лицаря Позбавленого Спадщини та велів підвести бойового коня

в нагороду переможцеві; сам він увесь час тривожно чекав, чи не пролунає з-під

опущеного заборола цього покритого сталевим панциром лицаря низький і грізний голос

Ричарда Левине Серце!

Але лицар Позбавлений Спадщини жодного слова не сказав у відповідь на вітання

принца, а лише низько вклонився.

Двоє багато одягнених стайничих вивели на арену прекрасного коня в повному

бойовому спорядженні найтоншої роботи. Обіпершись однією рукою об сідло, лицар

Позбавлений Спадщини підхопився на коня, не торкнувшись стремені, і, піднявши спис,

двічі об’їхав арену з майстерністю першокласного вершника, випробовуючи чудові якості

коня й змушуючи його змінювати алюр.

За інших обставин можна було б подумати, що ним керує просте марнославство. Але

тепер усі вгледіли в цьому лише цілком природне бажання краще ознайомитися з усіма

достоїнствами отриманого в дарунок коня, і глядачі знову привітали лицаря схвальним

лементом.

Тим часом невгамовний абат Еймер пошепки нагадав принцу, що тепер прийшов час,

коли переможець повинен виявити вже не доблесть, а витончений смак, обравши серед

чарівних дам, які прикрашали галереї, ту, котра займе престол королеви кохання й краси

й вручить приз переможцеві на завтрашньому турнірі. Тому принц Джон підняв жезл,

щойно лицар, удруге об’їжджаючи арену, порівнявся з його ложею. Лицар негайно

повернув коня і, ставши перед троном, опустив спис майже до самої землі й завмер,

очікуючи подальших наказів принца. Всі були зачаровані майстерністю, з якою вершник

миттєво впорався з розпаленілим конем і змусив його застигнути, мов статуя.

— Сер лицар Позбавлений Спадщини, — сказав принц Джон, — якщо це єдиний титул,

яким ми можемо йменувати вас… Вам належить тепер виконати почесний обов’язок,

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 153

обравши прекрасну даму, яка займе трон королеви кохання й краси та порядкуватиме на

завтрашньому святі. Якщо вам як чужоземцеві складно зробити вибір і ви побажаєте

прислухатися до порад іншої особи, ми можемо лише зауважити, що леді Алісія, дочка

доблесного лицаря Вальдемара Фіцурса, давно вважається при нашому дворі першою

красунею і посідає найпочесніше місце. Проте вам надається повне право вручити цей

вінець кому завгодно. Та дама, якій ви його передасте, і буде проголошена королевою

завтрашнього турніру. Підніміть ваш спис.

Лицар скорився, і принц Джон поклав на кінець списа вінець із зеленого атласу,

окільцьований золотим обручем, прикрашеним зубцями у вигляді сердець і наконечників

стріл, на кшталт того, як герцогська корона облямована суничним листям, яке чергується

з кульками.

Зробивши прозорий натяк щодо дочки Вальдемара Фіцурса, принц Джон думав

одночасно поцілити двох зайців, тому що розум його являв собою дивну суміш

безтурботності й самовпевненості з хитрістю й підступом. По-перше, йому хотілося

загладити в пам’яті почту недоречний жарт щодо Ребекки, а по-друге — прихилити до

себе батька Алісії, Вальдемара, якого він побоювався й чиє невдоволення він викликав

уже кілька разів протягом цього дня. Та й до самої Алісії він не проти був увійти

в милість, тому що Джон був майже настільки ж розпусний у своїх забавах, наскільки

аморальний у своєму честолюбстві. Крім того, він міг забезпечити лицареві Позбавленому

Спадщини (до якого він уже відчував найсильнішу відразу) могутнього ворога в особі

Вальдемара Фіцурса, який би образився, якби його дочку обійшли вибором, що було

досить імовірно.

Саме так і сталося. Лицар Позбавлений Спадщини проминув розташовану поблизу

трону принца ложу, де Алісія сиділа у всій славі своєї гордовитої краси, і повільно проїхав

далі уздовж арени, користуючись своїм правом пильно розглядати численних красунь, які

прикрашали своєю присутністю ці блискучі збори.

Цікаво було спостерігати, як по-різному вони поводилися в той час, коли лицар

об’їжджав арену: одні червоніли, інші намагалися прийняти гордий і неприступний

вигляд; інші дивилися просто перед собою, прикидаючись, що нічого не завважують.

Деякі відкидалися назад із трохи робленим переляком, тоді як їхні подруги ледь

втримувалися від посмішки; дві чи три відверто сміялися. Були й такі, які поспішили

сховати свої зваби під покривалом; але, за свідченням саксонського літопису, це були

красуні, уже років десять відомі у світі. Можливо, мирська суєта трохи їм набридла, і вони

добровільно відмовлялися від своїх прав, поступаючись місцем молодшим.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 154

Нарешті лицар зупинився перед балконом, де сиділа леді Ровена, і очікування глядачів

досягло найвищого ступеня напруги.

Слід зізнатися, що якби лицар Позбавлений Спадщини, намічаючи свій вибір,

керувався тим, де під час турніру найбільше цікавилися його успіхами, він мав віддати

перевагу саме цій частині галереї. Седрик Сакс, окрилений поразкою тамплієра, а ще

більше невдачею, яка спіткала обох його підступних сусідів — Фрон де Бефа

й Мальвуазена, — перехилившись через поруччя балкона, стежив за подвигами переможця

не лише очима, але всім серцем і душею. Леді Ровена не менше за нього була захоплена

подіями, хоча вона нічим не виказувала свого хвилювання. Навіть незворушний

Ательстан начебто позбувся своєї звичайної апатії: він зажадав великий кухоль

мускатного вина й оголосив, що п’є за здоров’я лицаря Позбавленого Спадщини.

Інший гурт, що розташувався саме під галереєю, зайнятою саксами, не менше за них

цікавився результатом турніру.

— Праотче Аврааме! — промовляв Ісак із Йорка в ту хвилину, як відбувалося перше

зіткнення між тамплієром і лицарем Позбавленим Спадщини.— Як прудко скаче цей

християнин! Доброго коня привезли здалеку, із самої Берберії, а він із ним так обходиться,

начебто це осля! А чудовий панцир, яка так дорого обійшлися Иосифу Перейрі, зброяру

в Мілані! Він зовсім не береже їх, ніби знайшов серед дороги!

— Але якщо лицар ризикує власним життям і тілом, батьку, — сказала Ребекка, — чи

можна очікувати, що він берегтиме коня й панцир у такій страшній битві?

— Дитино, — заперечив Ісак з роздратуванням, — ти сама не знаєш, що верзеш! Його

тіло й життя належать йому самому, тоді як кінь і озброєння… О отче наш Якове, про що

я кажу… Він гарний юнак. Молися, дитя моє, за порятунок цього доброго юнака, його

коня й панциря. Дивися, Ребекко, дивися! Він знову збирається вступити в бій

з філістимлянином. Боже батьків моїх! Він переміг! Нечестивий філістимлянин упав від

його списа, точно як Ог, цар Бешана, і Сихон, цар Армаритів, полягли від мечів батьків

наших1! Ну, тепер він відбере їхнє золото й срібло, їхніх бойових коней і лати. Усе буде

його здобиччю!

Така ж тривога й таке ж хвилювання охоплювали поважного єврея при кожному

новому подвигу лицаря, бо він щораз намагався нашвидкуруч обчислити вартість коня

й обладунків, які повинні були перейти у власність переможця. Тож у тій частині публіки,

перед якою зупинився лицар Позбавлений Спадщини, особливо цікавилися його успіхами.

1 За біблійними переказами Ог і Сихон були одними з найсильніших царів, які трапилися на шляху Мойсея,

коли той виводив ізраїльський народ із Єгипту, і яких євреї перемогли завдяки заступництву Єгови.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 155

Чи то з нерішучості, чи то з якихось інших причин переможець зо хвилю стояв

нерухомо. Глядачі мовчки, з напруженою увагою стежили за кожним його порухом. Потім

він повільно й граційно схилив спис і поклав вінець до ніг прекрасної Ровени. У ту ж мить

заграли труби, а герольди проголосили леді Ровену королевою кохання й краси,

погрожуючи покарати кожного, хто насмілиться їй не скоритися. Потім вони повторили

свій звичайний заклик до щедрості, і Седрик у пориві сердечної піднесеності вручив їм

велику суму, та й Ательстан, хоча й не так швидко, додав зі свого боку таку ж солідну

подачку.

Серед норманських дівиць почулося незадоволене перешіптування: вони так само мало

звикли до того, щоб ними нехтували задля саксонок, як норманські лицарі не звикли до

поразок у запроваджених ними ж лицарських іграх. Але ці спроби висловити

невдоволення потонули в гучному лементі глядачів: «Нехай процвітає Ровена — королева

кохання й краси!» А з юрби простого народу чулися вигуки: «Хай живе саксонська

королева! Хай квітне рід безсмертного Альфреда!»

Хоч як неприємно було принцові Джону чути такі вигуки, проте він був змушений

визнати вибір, зроблений переможцем, цілком законним. Наказавши подавати коней, він

зійшов із трону, сів на свого жеребця й у супроводі почту знову виїхав на арену.

Призупинившись на хвилину в галереї, де сиділа леді Алісія, принц Джон привітав її

з великою люб’язністю й сказав, звертаючись до оточуючих:

— Клянуся всіма святими, добродії, хоча подвиги цього лицаря показали нам сьогодні

міцність його м’язів і кісток, але слід визнати, що, судячи з його вибору, він не вельми

гострозорий.

Але цього разу, як і протягом всього життя, принц Джон, на свою біду, не міг відгадати

характер тих, кого прагнув піддобрити. Вальдемар Фіцурс радше образився, ніж відчув

себе влещеним тим, що принц так явно підкреслив зневагу до його дочки.

— Я не знаю жодного правила лицарства, — сказав Фіцурс, — яке було б таким

дорогоцінним для кожного вільного лицаря, як право обрати собі даму. Моя дочка ні

в кого не шукає переваги; у своєму колі вона, звісно, завжди одержуватиме ту частку

поклоніння, якої вона гідна.

Принц Джон на це нічого не відповів, але так ушпорив свого коня, наче хотів зірвати на

ньому досаду. Кінь рвонув із місця й умить опинився поряд із тією галереєю, де сиділа

леді Ровена, біля ніг якої досі лежав вінець.

— Прекрасна леді, — сказав принц, — прийміть __________емблему вашої королівської влади, якій

ніхто не підкориться щиріше, ніж Джон, принц Анжуйський1. Чи не буде вам завгодно

1 Королівський рід Ричарда Левина Серце та принца Джона походив від норманських графів із роду Анжу.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 156

разом із вашим шляхетним батьком та друзями прикрасити своєю присутністю наш

сьогоднішній бенкет у замку Ашбі, щоб дати нам можливість познайомитися з королевою,

служінню якій ми присвячуємо завтрашній день?

Ровена не мовила ні слова, а Седрик відповів за неї рідною мовою:

— Леді Ровена, — сказав він, — не знає тієї мови, якою повинна була б відповісти на

вашу люб’язність, через те вона не може взяти участь у вашому святі. Так само і я,

й шляхетний Ательстан Конінгсбурзький розмовляємо лише мовою наших предків

і дотримуємося їхніх звичаїв. Тому ми із вдячністю відхиляємо люб’язне запрошення

вашої високості. А завтра леді Ровена прийме на себе обов’язки того звання, до якого

призвав її добровільний вибір лицаря-переможця, затверджений схваленням народу.

З цими словами він підняв вінець і поклав його на голову Ровени на знак того, що вона

приймає тимчасову владу.

— Що він каже? — запитав принц Джон, прикидаючись, що не розуміє по-

саксонському, тоді як насправді чудово знав цю мову.

Йому передали зміст промови Седрика французькою.

— Гаразд, — сказав він, — завтра ми самі проведемо цю безсловесну царицю до її

почесного місця. Але принаймні ви, сер лицар, — додав він, звертаючись до переможця,

що досі стояв перед галереєю, — розділите з нами трапезу?

Тут лицар уперше заговорив. Посилаючись на втому й на те, що йому необхідно

приготуватися до завтрашнього змагання, він тихим голосом скоромовкою попросив

принца вибачити його.

— Гаразд, — відповів принц Джон зарозуміло, — хоча ми й не звикли до таких

відмовок, однак докладемо зусиль, аби якось перетравити свій обід, незважаючи на те, що

його не бажають удостоїти своєю присутністю ані лицар, який найбільше відзначився

у бою, ані обрана ним королева краси.

Сказавши це, він зібрався полишити арену й повернув коня назад, що було сигналом до

закінчення турніру.

Але вражена гордість буває злопам’ятною, особливо за гострого усвідомлення невдачі.

Джон не встиг від’їхати й трьох кроків, як, озирнувшись, кинув гнівний погляд на того

йомена, який так розлютив його вранці, і, звернувшись до варти, мовив наказово:

— Накладете головою, якщо цей хлоп’яга вислизне.

Йомен спокійно й твердо витримав суворий погляд принца й сказав із посмішкою:

— Я й не маю наміру їхати з Ашбі до післязавтра. Хочу подивитися, чи добре

стафордширські й лестерські хлопці стріляють із лука. В лісах Нідвуда й Чарнвуда мають

водитися гарні стрільці.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 157

Не звертаючись безпосередньо до йомена, принц Джон сказав почту:

— От ми подивимося, як він сам стріляє, і горе йому, якщо його мистецтво не

виправдає його зухвалості.

— Давно час, — сказав де Брасі, — на пострах покарати кого-не-будь із цих хлопів.

Вони знахабніли понад міру.

Вальдемар Фіцурс лише знизав плечима й нічого не сказав. Про себе він, імовірно,

подумав, що його патрон обрав не той шлях, який веде до популярності. Принц Джон

полишив арену. Слідом за ним почали розходитися всі глядачі.

Різними дорогами, залежно від того, хто звідки прийшов, потяглися люди геть із

галявини. Більша частина глядачів попрямувала в Ашбі, де багато знатних гостей

проживали в замку, а інші знайшли собі притулок в самому місті. Серед них і більшість

лицарів, які брали участь у турнірі або збиралися взяти участь у завтрашньому змаганні.

Вони повільно їхали верхи, розмовляючи між собою про події цього дня, а народ вітав їх

голосними вигуками. Такими ж вигуками проводжали й принца Джона, хоча ці вітання

скоріше були викликані пишністю одягу й блиском почту, ніж його чеснотами.

Набагато щирішими й одностайнішими вигуками зустріли переможця. Але йому так

хотілося швидше ухилитися від цих знаків загальної уваги, що він із вдячністю прийняв

люб’язну пропозицію маршалів ратного поля зайняти один із наметів, напнутих біля

дальнього кінця огорожі. Тільки-но він пішов у свій намет, розійшлася і юрба народу, що

зібралася подивитися на нього й обмінятися різними міркуваннями й здогадами.

Гамір і рух, невіддільні від багатолюдного збіговиська, помалу стихли. Якийсь час

вчувалися балачки людей, які розходилися врізнобіч, але невдовзі й вони стихли оддалік.

Тепер лунали тільки голоси слуг, що забирали на ніч килими й подушки, лунали їхні

суперечки й лайка через недопиті пляшки вина й залишки перекусок, які розносили

глядачам протягом дня.

На лузі, за огорожею, у багатьох місцях розташувалися ковалі. Що більше згущалися

сутінки, то яскравіше і яскравіше розгорялися вогні їхніх багать; це говорило про те, що

зброярі всю ніч проведуть за роботою, займаючись лагодженням або переробкою зброї,

що знадобиться назавтра.

Сильний загін озброєної охорони, який змінювався що дві години, оточив арену

й охороняв її всю ніч.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 158