Розділ VIII

Сурмить сурма — то лицар на двобій

Суперника закликав, і ясний

Потемнів день від тупоту копит,

У лицарській руці ясніє щит,

І вістря списа жадібно блищить.

Помчали коні. Вже мечі в руці —

І сам на сам спинилися бійці.

Дж. Драйден «Паламон і Арсит»

Під час подальшого об’їзду арени принц Джон раптово зупинив коня й, звертаючись до

абата Еймера, заявив, що цілком забув про головний клопіт цього дня.

— Святі угодники! — вигукнув він.— Ви знаєте, сер пріор, що ми забули призначити

королеву кохання й краси, яка своєю білою рукою роздаватиме нагороди? Що ж до мене,

я подам голос за чорнооку Ребекку. У мене немає забобонів.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 142

— Пресвята Діво, — мовив пріор, із жахом звівши очі до неба, — за юдейку!.. Після

цього нас неодмінно поб’ють камінням й виженуть із турніру, а я ще не такий старий, щоб

прийняти мученицький вінець. До того ж, клянуся моїм святим заступником, Ребекка

далеко поступається в красі чарівній саксонці Ровені.

— Чи не однаково, — відповів принц, — саксонка чи єврейка, собака чи свиня! Яке це

має значення? Справді, оберімо Ребекку, хоча б для того, щоб гарненько подратувати

саксонських хлопів.

Тут навіть почет принца почав нарікати.

— Це вже не жарт, мілорде, — сказав де Брасі, — жоден лицар не підніме спис, якщо

завдати такої образи тутешнім зборам.

— До того ж це дуже необережно, — сказав один із найстарших і найвпливовіших

вельмож у почті принца, Вальдемар Фіцурс.— Така витівка може зашкодити здійсненню

намірів вашої світлості.

— Сер, — мовив принц гордовито, притримавши коня й обертаючись до

співрозмовника, — я вас запросив до свого почту не для того, щоб ви давали мені поради.

— Усякий, хто йде за вашою світлістю тими ж шляхами, які ви обираєте, — сказав

Вальдемар, понизивши голос, — отримує право давати вам поради, тому що ваші інтереси

й безпека нерозривно пов’язані з нашими власними.

Це було сказано таким тоном, що принц був змушений поступитися своїм наближеним.

— Я пожартував, — сказав він, — а ви вже напосілися на мене, як гадюки! До дідька,

обирайте кого хочете!

— Ні, ні, — вигукнув де Брасі, — залиште трон незайнятим, і нехай той, хто вийде

переможцем, сам обере прекрасну королеву. Це збільшить принадність перемоги

й навчить прекрасних дам ще більше цінувати кохання доблесних лицарів, які можуть так

їх піднести.

— Якщо переможцем виявиться Бріан де Буагільбер, — сказав пріор, — я вже

заздалегідь знаю, хто буде королевою кохання й краси.

— Буагільбер, — сказав де Брасі, — гарний боєць, але тут чимало лицарів, сер пріор, які

не побояться помірятися з ним силами.

— Помовчмо, добродії, — сказав Вальдемар, — і нехай принц займе своє місце. І глядачі

й бійці нидіють від нетерпіння — година пізня, давно вже час починати турнір.

Хоча принц Джон і не був іще монархом, але завдяки Вальдемарові Фіцурсу вже мав

терпіти незручності, пов’язані з існуванням улюбленого першого міністра, який згодний

служити своєму володареві, але не інакше, як на свій власний розсуд. Принц був схильний

до впертості в дрібницях, але цього разу поступився. Він сів у своє крісло й, коли почет

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 143

зібрався довкола нього, подав знак герольдам проголосити правила турніру. Ці правила

були такі.

По-перше, п’ять лицарів-заводіїв викликають на бій усіх охочих.

По-друге, кожний лицар, який бере участь у турнірі, має право обрати собі

супротивника із п’яти заводіїв. Для цього він повинен лише торкнутися списом його щита.

Дотик тупим кінцем означає, що лицар бажає змагатися тупою зброєю, тобто списами

з пласкими дерев’яними наконечниками або «зброєю ввічливості», — у такому випадку

єдиною небезпекою було зіткнення вершників. Але якби лицар доторкнувся до щита

вістрям списа, це означало б, що він бажає битися на смерть, як у справжніх боях.

По-третє, після того як кожен із учасників турніру переломить спис по п’ять разів,

принц оголосить, хто став переможцем у змаганні першого дня, і накаже видати йому

приз — бойового коня дивовижної краси й незрівнянної сили. До цієї нагороди

переможцеві надавалася особлива честь самому обрати королеву кохання й краси.

По-четверте, на закінчення оголошувалося, що наступного дня відбудеться загальний

турнір; у ньому зможуть взяти участь усі присутні лицарі, їх розділять на дві рівні партії,

і вони чесно й мужньо битимуться, поки принц Джон не подасть сигналу до закінчення

змагання. Услід за тим обрана напередодні королева кохання й краси увінчає лавровим

вінком зі щирого золота лицаря, якого принц визнає найгіднішим з усіх.

На третій день були призначені змагання в стрілянні з луків, бій биків та інші розваги

для простого люду. Таким бучним святом принц Джон бажав здобути прихильність тих

людей, почуття яких він безупинно ображав своїми необачними й часто безглуздими

вихватками.

Місце очікуваних змагань було напрочуд видовищним. Похилі галереї були заповнені

всім, що було родовитого, знатного, багатого й гарного на півночі Англії й у середніх її

частинах; різноманітні кольори одягу цих поважних глядачів справляли враження веселої

строкатості, складаючи приємний контраст із темнішими й тьмянішими барвами одягу

солідних городян та йоменів, які, юрблячись нижче галерей уздовж всієї огорожі, ніби

утворили темну облямівку, яка ще різкіше відтінювала блиск і пишність верхніх рядів.

Герольди скінчили читання правил звичними вигуками: «Щедрість, щедрість, доблесні

лицарі!» У відповідь на їхній заклик зі всіх галерей посипалися золоті й срібні монети.

Герольди вели літописи турнірів, і лицарі не шкодували грошей для істориків своїх

подвигів. На подяку за отримані дарунки герольди викрикували: «Любов додам! Смерть

супротивникам! Честь шляхетному! Слава хороброму!» Прості глядачі приєднували до

цих гасел свої радісні вигуки, а сурмачі войовничо сурмили. Коли гамір стих, герольди

блискучою вервечкою залишили арену. Одні лише маршали, у повному бойовому

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 144

спорядженні, верхи на закутих в панцери конях, нерухомо, як статуї, стояли біля воріт

обабіч поля.

До цього часу весь обгороджений простір біля північного входу на арену наповнився

юрбою лицарів, які висловили бажання взяти участь у змаганні з лицарями-заводіями.

З верхніх галерей здавалося, що там хвилюється ціле море пір’я, виблискують шоломи

і довгі списи; прикріплені до списів прапорці завширшки з долоню колихалися й маяли,

підхоплені вітром, надаючи ще більше руху й без того надзвичайно жвавій картині.

Нарешті браму відчинили, і п’ять лицарів, обраних жеребкуванням, повільно в’їхали на

арену: один попереду, інші за ним попарно. Всі вони були чудово озброєні, і саксонський

літописець, чия розповідь править для мене першоджерелом, напрочуд докладно описує

їхні девізи, кольори, навіть вишивки на чепраках їхніх коней. Але нам немає потреби

переповідати все це. Скористаюсь словами одного з сучасних поетів, Самюеля Колріджа,

автора, на жаль, небагатьох творів:

В могилі лицарі лежать,

Побила їх мечі іржа,

А душі в небі їх, на жаль.

їхні герби без сліду зникли зі стін замків, та й самі замки перетворилися на зелені

пагорби й жалюгідні руїни. Там, де їх знали колись, тепер не пам’ятають — ні! Багато

поколінь змінилося й забулося в тім краї, де панували ці могутні феодальні можновладці.

Чи ж є діло читачеві до їхніх імен і лицарських гасел!

Але не відаючи, яке забуття очікує на їхні імена й звитяги, бійці виїхали на арену,

стримуючи гарячих коней і примушуючи їх повільно виступати, щоб похвалитися красою

їхнього кроку та своєю власною спритністю і грацією. І негайно ж із південних наметів, де

ховалися музиканти, гримнула дика, варварська музика: звичай цей був вивезений

лицарями з Палестини. Оркестр складався із цимбал та дзвонів і справляв таке враження,

ніби лицарі-заводії посилали одночасно і привіт, і виклик суперникам, які до них

наближалися. На очах у глядачів п’ятеро лицарів проїхали арену, піднялися на пагорбок,

де стояли намети заводіїв, роз’їхалися врізнобіч, і кожний злегка тицьнув тупим кінцем

списа щит того, з ким бажав поборотися. Прості глядачі, а втім, і багато знатних осіб

і навіть деякі дами були трохи розчаровані тим, що лицарі побажали битися тупою

зброєю. Певний сорт людей, що й у наші дні захоплюється найстрашнішими трагедіями,

в ті часи цікавився турнірами лише настільки, наскільки ця забава була небезпечною для

суперників.

Сповістивши присутніх про свої мирні наміри, лицарі від’їхали в інший кінець арени

й вишикувалися. Тоді лицарі-заводії вийшли зі своїх наметів, сіли на коней і на чолі

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 145

з Бріаном де Буагільбером, спустившись із пагорбка, також стали поруч, кожен проти того

лицаря, який торкнувся його щита.

Заграли труби й ріжки, і супротивники помчали один на одного. Сутичка тривала

недовго: мистецтво й фортуна заводіїв були такі, що супротивники Буагільбера,

Мальвуазена й Фрон де Бефа разом упали з коней на землю. Супротивник Гранменіля,

замість спрямувати спис у шолом або в щит ворога, переломив його об тулуб лицаря, що

вважалося ганебнішим, ніж просто звалитися з коня: останнє можна було приписати

випадковості, тоді як перше свідчило про незграбність і навіть невміння обходитися зі

своєю зброєю. Лиш п’ятий лицар підтримав честь своєї партії: він бився з йоаннітом,

обидва переломили списи й розійшлися, причому жоден із них не домігся переваги.

Лемент глядачів, вигуки герольдів і звуки сурм проголосили торжество переможців

і поразку переможених. Переможці повернулися у свої намети, а переможені, піднявшись

із землі, посоромлені, вийшли з арени; вони мали тепер вступити з переможцями

в перемовини про викуп своїх обладунків і коней, які, за законами турнірів, стали

здобиччю переможців. Один лише п’ятий трохи забарився, погарцював по арені

і дочекався оплесків публіки, що, без сумніву, сприяло приниженню його соратників.

Слідом за першою друга й третя партії лицарів виїжджали на арену й випробовували

своє бойове щастя. Однак перемога рішуче залишалася на боці заводіїв. Жоден із них не

був вибитий із сідла й не зробив ганебного промаху списом, тоді як такі невдачі постійно

траплялися в їхніх супротивників. Тому та частина глядачів, яка не співчувала лицарям-

заводіям, зажурилася, бачачи їхній незмінний успіх. У четвертій партії виїхало лише три

лицарі; вони обійшли щити Буагільбера й Фрон де Бефа й викликали на змагання лише

трьох інших — тих, які виявили меншу спритність і силу. Але така обережність ні до чого

не призвела.

Лицарі-заводії, як і раніше, мали повний успіх. Один з їхніх супротивників вилетів із

сідла, а два інших промахнулися, тобто зазнали поразки в прийомі бою, що вимагав

точності й сильного удару списом, причому __________спис міг ударити по шолому або об щит

супротивника, переломитися від сили цього удару або скинути самого нападника на

землю.

Після четвертого змагання оголосили досить довгу перерву. Видко, охочих відновити

герц не було. Серед глядачів почалося ремство; річ у тому, що із п’яти лицарів-заводіїв

Мальвуазен і Фрон де Беф не користувалися прихильністю народу через свою

жорстокість, а інших, крім Гранменіля, не любили, бо вони були чужоземцями.

Ніхто не був настільки засмучений вислідом турніру, як Седрик Сакс, який у кожному

успіху норманських лицарів бачив нову образу для честі Англії. Сам він замолоду не був

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 146

навчений довершеному володінню лицарською зброєю, хоча й не раз показував свою

хоробрість і твердість у бою. Тепер він запитально поглядав на Ательстана, який свого

часу вчився цьому модному мистецтву. Седрик, здавалося, хотів, щоб Ательстан

спробував вирвати перемогу з рук тамплієра та його товаришів. Але, незважаючи на свою

силу й хоробрість, Ательстан був таким ледачим і позбавленим честолюбства, що не міг

зробити зусилля, на яке очікував Седрик.

— Не пощастило сьогодні Англії, мілорде, — мовив Седрик багатозначно.— Чи не

спокушає це вас узятися за спис?

— Я збираюся побитися завтра, — відповів Ательстан.— Я візьму участь в melee1. Не

варто вже сьогодні надягати ратні обладунки.

Ця відповідь була не до душі Седрику з двох причин: по-перше, йому дошкулило

норманське слово melee, що означало загальну сутичку, а по-друге, у цій відповіді

позначилася байдужість Ательстана до честі своєї батьківщини. Але через те, що так

говорила людина, до якої Седрик відчував глибоку повагу, він не дозволив собі

обговорювати Ательстанові мотиви або вади. Втім, його випередив Вамба, який

поквапився вставити своє слівце.

— Ви маєте рацію! — сказав він.— Хоч воно й сутужніше, зате набагато почесніше

бути першим зі ста чоловіків, ніж першим із двох.

Ательстан прийняв ці слова за похвалу, сказану всерйоз, але Седрик, збагнувши

потаємну думку блазня, кинув на нього суворий і загрозливий погляд. На щастя для

Вамби, час і обставини не дозволили господареві покарати його.

Змагання досі не відновлялося; було чути лише голоси герольдів, які викрикували:

— На вас чекає кохання дам, переломлюйте списи на їхню честь! Виступайте, хоробрі

лицарі! Прекрасні очі дивляться на ваші подвиги!

Час від часу музиканти виповнювали повітря дикими звуками фанфар — знаком

перемоги й виклику на двобій. У юрбі буботіли, що ось нарешті випав святковий день, та

й у той нічого гарного не побачиш. Старі лицарі й літні дворяни пошепки обмінювалися

зауваженнями, згадували тріумфи своєї молодості, скаржилися на те, що зовсім вимирає

войовничий дух, а втім, погоджувалися, що нині немає вже більше таких сліпучих

красунь, які в старі роки надихали бійців. Принц Джон зі своїми наближеними почав

товкти про приготування бенкету й про присудження винагороди Бріану де Буагільберу,

який тим самим списом скинув двох супротивників із сідел, а третього переміг.

Нарешті, щойно сарацинські музиканти ще раз зіграли якийсь тривалий марш, на

північному кінці арени з-за огорожі почувся звук самотньої труби, що означав виклик. Всі

1 Рукопашна сутичка, свалка (франц.).

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 147

погляди звернулися в той бік, щоб побачити, хто цей новий лицар, який проголошував про

своє прибуття. Браму поспіхом відчинили, і він в’їхав на арену.

Скільки можна було судити про людину, заковану у бойові обладунки, новий боєць був

трохи вищий середнього зросту й здавався швидше тендітним, ніж кремезним. На ньому

був сталевий панцир із багатою золотою насічкою; герб на його щиті зображував молодий

дуб, вирваний із коренем; під ним був напис іспанською мовою: «Desdichado», що означає

«Позбавлений спадщини». Їхав він на чудовому вороному коні. Проїжджаючи уздовж

галерей, він витонченим рухом схилив спис, вітаючи принца й дам. Спритність, із якою

він керував конем, і юнацька грація його рухів відразу прихилили до нього серця

більшості глядачів, і з юрби пролунали вигуки:

— Торкни списом щит Ральфа де Віпонта! Викликай йоанніта: він не такий міцний

у сідлі, з ним легше буде впоратися!

Супроводжуваний такими доброзичливими порадами, лицар виїхав на пагорбок і, на

подив усіх глядачів, наблизившись до середнього намету, з такою силою вдарив гострим

кінцем свого списа в щит Бріана де Буагільбера, що той протяжливо дзенькнув. Усі були

вкрай здивовані такою сміливістю, але більше за всіх зачудувався сам грізний лицар,

отримавши виклик на смертний бій. Анітрохи не очікуючи настільки рішучого виклику,

він у невимушеній позі стояв у ту хвилину біля входу до свого намету.

— Чи були ви сьогодні на сповіді, братику? — сказав він.— Чи ходили до обідні, якщо

так відважно ризикуєте своїм життям?

— Я краще за тебе приготувався до смерті, — відповів лицар Позбавлений Спадщини,

який під цим ім’ям і був занесений до переліку учасників турніру.

— Тож іди, ставай на своє місце на арені, — сказав де Буагільбер, — та помилуйся на

сонце востаннє: нині ж увечері ти прокинешся у раю.

— Дякую за попередження, — відповів лицар Позбавлений Спадщини.— Прийми ж

і від мене добру пораду: сідай на свіжого коня й бери новий спис: клянуся честю, вони

тобі знадобляться.

Виголосивши це, він змусив свого коня задки спуститися з пагорба й задкувати через

всю арену аж до північних воріт. Тут він зупинився як вкопаний, чекаючи на свого

супротивника. Надзвичайна майстерність, з якою він керував конем, знову викликала

схвальні вигуки більшості глядачів.

Як не прикро було де Буагільберу слухати поради свого суперника, проте тепер його

честь залежала від результату боротьби, і тому він не міг зневажити нічим, що сприяло б

його успіху. Він наказав подати собі свіжого коня, сильного і жвавого, вибрав новий,

міцний спис, побоюючись, що ратище старого не таке вже надійне після попередніх

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 148

сутичок, і замінив щит, ушкоджений у попередніх сутичках. На першому щиті в нього

була звичайна емблема тамплієрів — двоє лицарів, які їдуть на одному коні, що служило

символом смиренності й бідності. Насправді замість цих якостей, що вважалися спочатку

необхідними для тамплієрів, лицарі Храму в той час вирізнялися пихою

й користолюбством, що й послужило приводом до знищення їхнього ордену. На новому

щиті де Буагільбера зображений був ворон, що летить, тримаючи в пазурах череп, а під

ним напис: «Стережися ворона».

Коли обидва супротивники, які вирішили битися на смерть, стали один проти одного по

два боки арени, тривожне очікування глядачів досягло найвищої межі. Деякі сподівалися,

що змагання закінчиться щасливо для лицаря Позбавленого Спадщини, — його відвага

й сміливість прихилили більшість глядачів на його бік.

Тільки-но сурми подали сигнал, обидва суперники зі швидкістю блискавки ринулися на

середину арени і зіштовхнулись із силою громового удару. Їхні списи розлетілися

уламками по самі руків’я, і в якусь мить здалося, що обидва лицарі впали, тому що коні

під ними здійнялися дибки й позадкували. Однак майстерні вершники впоралися з кіньми,

пустивши в хід і остроги, і вудила. З хвилину вони дивилися один одному просто у вічі;

здавалося, погляди їх метають полум’я крізь забрала шоломів; потім, повернувши коней,

вони поїхали кожен у свій бік й біля воріт одержали нові списи з рук своїх зброєносців.

Громові вигуки схвалення численних глядачів, які при цьому махали хустками

й шарфами, доводили, з яким інтересом усі стежили за цим двобоєм; уперше в той день

виїхали на арену бійці, настільки рівні по силі та спритності. Але тільки-но вони знову

стали один проти одного, лемент і оплески стихли, народ навколо арени завмер, і запала

така глибока тиша, начебто глядачі боялися перевести подих.

Давши коням і вершникам відпочити кілька хвилин, принц Джон подав знак сурмачам

грати сигнал до бою. Удруге супротивники помчали на середину арени й знову

зіштовхнулися з такою ж швидкістю, силою та спритністю, але не з рівним успіхом, як

вперше.

Цього разу тамплієр цілив у саму середину щита свого супротивника й ударив у нього

так влучно й дужо, що спис розлетівся вщент, а лицар похитнувся в сідлі. У свою чергу,

Позбавлений Спадщини, який спочатку також цілив у щит Буагільбера, в останню мить

сутички змінив напрямок списа й ударив по шолому супротивника. Це було набагато

складніше, та якщо пощастить, удар міг бути майже непоборним. Так воно й сталося: удар

прийшовся по забралу, а вістря списа зачепило перехват його сталевих ґрат. Однак

тамплієр і тут не втратив цілковитого самовладання й підтримав свою славу. Якби

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 149

попруга його сідла випадково не луснула, можливо, він і не впав би. Але вийшло так, що

сідло, кінь і вершник гримнулися на землю й зникли в хмарі пилу.

Виплутатися зі стремен, вилізти з-під коня й схопитися на ноги було для тамплієра

справою однієї хвилини. У нестямі від люті, що збільшувалася від гучного і радісного

лементу глядачів, які вітали його падіння, він вихопив меч і замахнувся ним на свого

переможця. Лицар Позбавлений Спадщини зіскочив із коня й також оголив меч. Але

маршали, пришпоривши коней, під’їхали до них і нагадали бійцям, що за законами

турніру вони не мають права розпочинати такий двобій.

— Ми ще зустрінемося, — сказав тамплієр, метнувши гнівний погляд на свого

супротивника, — і там, де нам ніхто не зашкодить.

— Якщо зустрінемося, у тому буде не моя провина, — відповів лицар Позбавлений

Спадщини.— Пішим чи на коні, списом, сокирою чи мечем — я завжди готовий

поборотися з тобою.

Вони б, імовірно, ще довго обмінювалися гнівними промовами, якби маршали,

схрестивши списи, не примусили їх розійтися. Лицар Позбавлений Спадщини повернувся

на своє місце, а Бріан де Буагільбер — у свій намет, де провів решту дня в гніві й відчаї.

Не злізши з коня, переможець зажадав келих вина й, відстібнувши нижню частину

заборола, проголосив, що п’є «за здоров’я всіх чесних англійських сердець і на погибель

іноземним тиранам!» Після цього він наказав своєму сурмачеві протрубити виклик

лицарям-заводіям і попросив герольда передати їм, що не хоче нікого обирати, але

готовий поборотися з кожним із них утому порядку, який вони самі встановлять.

Першим __________виїхав на арену Фрон де Беф, величезний богатир, у чорному панцирі та

з білим щитом, на якому була намальована чорна бичача голова, зображення якої

наполовину стерлося в численних сутичках, із хвалькуватим гаслом: «Cave, Adsum», себто

«Стережися, ось я». Над цим супротивником лицар Позбавлений Спадщини одержав

легку, але рішучу перемогу: в обох лицарів списи переломилися, але при цьому Фрон де

Беф загубив стремено, і судді вирішили, що він програв.

Третя сутичка незнайомця відбулася з сером Філіпом де Мальвуазеном і була настільки

ж успішною: він із такою силою вдарив барона списом у шолом, що ремінці луснули,

шолом звалився, і лише завдяки цьому сам Мальвуазен не впав з коня, однак був

оголошений переможеним.

Четверта сутичка була із Гранменілем. Тут лицар Позбавлений Спадщини виявив

стільки ж люб’язності, скільки дотепер виявляв мужності й спритності. У Гранменіля кінь

був молодий і загарячий; під час сутички він так сахнувся убік, що вершник не міг

влучити в ціль, та суперник його, замість скористатися перевагою, підняв спис і проїхав

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 150

мимо. Слідом за тим він повернувся на своє місце наприкінці арени й через герольда

запропонував Гранменілю ще раз помірятися силами. Але той відмовився, визнавши свою

поразку не лише через майстерність, але й люб’язність свого супротивника.

Ральф де Віпонт доповнив список перемог незнайомця, з такою силою гримнувшись об

землю, що кров заюшила в нього носом і горлом, і його без тями винесли з арени.

Тисячі радісних голосів привітали одностайне рішення принца й маршалів, щоб

присудили приз цього дня лицареві Позбавленому Спадщини.