Старовинна п’єса. Схід до головної башти Конінгсбурга — дуже своєрідний і свідчить про грубу простоту

Схід до головної башти Конінгсбурга — дуже своєрідний і свідчить про грубу простоту

тієї епохи, коли було зведено цей замок. Два нижні поверхи правили за льохи або

каземати; світло й повітря проникало туди через чотирикутний отвір у підлозі третього

поверху; потрапити туди можна було лише за допомогою переносних дерев’яних сходів.

Сполучення з четвертим поверхом здійснювалося через зовнішні сходи навколо замку.

Такими складними лабіринтами і повели доброго короля Ричарда та його вірного

Айвенго до круглої зали, яка займала весь третій поверх. Скориставшись тривалим

і складним переходом, Вілфред Айвенго добре сховав обличчя каптуром свого плаща, щоб

його дочасно не впізнав батько.

У залі довкола великого дубового стола сиділо зо дванадцять знатних саксів з усіх

сусідніх околиць. Усе це були люди похилого віку, чи принаймні старшого, бо молоде

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 381

покоління, на велике невдоволення старших, наслідувало приклад Вілфреда Айвенго,

порушивши багато законів, що півстоліття відокремлювали скорених саксів від

переможців-норманів. Вигляд цих поважних людей, їхня безмовність і сумні пози

становили разючу протилежність веселощам і пожвавленню, що панували попід стінами

замку.

Седрик посідав місце поряд з усіма, але, за загальної мовчазної згоди, був головною

особою в цій залі. Коли увійшов Ричард (відомий йому лише як хоробрий Лицар Пут

і Кайданів Лазурових), Седрик поважно підвівся з місця і, піднісши кубок, виголосив

привітання: «Ласкаво просимо!» Король, уже знайомий зі звичаями своїх саксонських

підданих, відповів: «За ваше здоров’я!» — і перехилив кубок, поданий йому

прислужником. Таку ж ласку виявили й Вілфреду, але він лише вклонився у відповідь,

боячись, щоб його не впізнали по голосу.

Коли ця попередня церемонія скінчилася, Седрик знову підвівся і, подавши руку

Ричардові, повів його до тісної та вбогої каплиці, ніби видовбаної в товщі однієї з колон

фортеці. Оскільки замість вікон тут була одна вузька бійниця, то всередині приміщення

панувала майже суцільна темрява. Лише два димні факели відкидали слабке червонувате

світло на склепінчасту стелю, на голі стіни і грубий кам’яний вівтар із розп’яттям.

Перед цим вівтарем стояла труна, а обабіч неї по троє ченців, стоячи навколішки,

з благочестивим виглядом перебирали чотки і бурмотіли молитви. За цю церемонію мати

покійного Ательстана внесла багатющий внесок на помин душі в монастир святого

Едмунда.

Ричард і Вілфред увійшли за Седриком до каплиці і, коли він урочисто вказав їм на

труну дочасно померлого Ательстана, побожно перехрестилися і пробурмотіли коротку

молитву за упокій його душі..

Виконавши цей благочестивий обряд, Седрик подав їм знак іти за ним і, безшумно

ковзаючи кам’яною підлогою, повів їх далі. Піднявшись на декілька сходинок, він із

великою обережністю відчинив двері невеликої молельні поряд із каплицею. Промені

сонця, що вже заходило, проникли в цей темний закуток і осяяли величаву жінку, обличчя

якої зберігало сліди минулої краси. Довге траурне вбрання і запинало з чорного крепу

відтіняли білину її шкіри і красу розкішного русявого волосся, ще не посрібленого часом.

На обличчі її лежала печатка глибокого смутку та християнської покірності. На кам’яному

столі перед нею стояло розп’яття зі слонячої кістки і біля нього — розгорнутий

молитвеник у золотій палітурці із застібками з того ж дорогоцінного металу; його

сторінки були прикрашені складними буквицями і малюнками.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 382

— Шляхетна Едито, — сказав Седрик, із хвилину постоявши мовчки, щоб дати час

Ричарду і Вілфреду роздивитися господиню будинку, — я привів до тебе поважних

незнайомих людей. Вони прийшли розділити твою печаль. Ось це — доблесний лицар, він

хоробро бився заради звільнення з полону того, кого ми нині оплакуємо.

— Дякую йому за доблесний подвиг, — відповіла леді Едита, — хоча Богові не вгодно

було, щоб цей подвиг увінчався успіхом. Дякую також за люб’язність, що спонукала його

і його супутника прийти сюди, щоб побачити вдову Аделінга, матір Ательстана, в години

її скорботи. Вашій турботі, мій добрий родичу, доручаю я наших гідних гостей і впевнена,

що вони не відчують браку гостинності, поки вона існує в цих сумних стінах.

Гості низько вклонилися засмученій матері й подалися вслід за своїм гостинним

провідником.

Інші гвинтові сходи привели їх нагору, до зали таких самих розмірів, як та, до якої вони

увійшли на самому початку. Ця зала займала четвертий поверх будівлі. Коли двері

кімнати прочинилися, почувся сумний хоровий спів. Увійшовши, вони застали там збори

поважних матрон і дівчат зі знатних саксонських родин. Чотири дівчини, з Ровеною на

чолі, співали гімн душі померлого.

До праху прах —

Останній шлях

Для смертних, тлінних тіл.

Серед руїн —

Черва і тлін.

Вітри розвіють пил.

Незнаний шлях

Душі в полях

Небесних осяйних.

А суд гряде,

Й спокута жде

Твоїх гріхів земних.

А там нехай

Спокуті край

Враз покладе Господь.

І молитви

Із вуст живих

Звільнять стражденну плоть.

Під цей тихий і сумний спів чотирьох дівчат решта займалися гаптуванням, на власний

смак і відповідно до вміння, великого шовкового покривала на труну Ательстана або

вибирали з розставлених перед ними кошиків квіти і плели вінки. Дівчата поводилися

скромно, як належало на похороні, але не можна було сказати, що вони горювали. Інші

крадькома перешіптувалися або всміхалися, що кожного разу спричиняло нарікання

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 383

з боку немолодих пані. Слід зізнатися, що поява двох незнайомих лицарів ще більше

посилила цей настрій: дівчата почали озиратися, шепотітися і підштовхувати одна одну.

Лише Ровена, дуже горда, щоб бути пихатою, вклонилася своєму рятівникові з люб’язною

грацією. Вона була серйозна, але не сумна.

Обійшовши з гостями всі покої замку, де проходили поховальні торжества, Седрик

провів їх у невелику кімнату, призначену, за його словами, для почесних гостей, які були

не так близько знайомі з покійним, а тому, мабуть, не бажали проводити весь час із тими,

для кого ця скорбота була особливо відчутна. Сказавши, що їм негайно буде доставлено

все, що вони побажають, він уже зібрався був іти, але Чорний Лицар втримав його за руку.

— Дозвольте вам нагадати, шляхетний тане, — сказав він, — що коли ми з вами

востаннє бачилися, ви обіцяли за ті послуги, які мені вдалося надати вам, зробити мені

подарунок.

— Все, що завгодно, шляхетний лицарю, — відповів Седрик, — але в таку сумну

хвилину…

— Я про це подумав, — перервав його король, — але в мене обмаль часу. До того ж,

мені здається, що тої миті, коли ми опустимо в могилу шляхетного Ательстана, було б

бажано поховати разом із його останками деякі забобони і несправедливі думки.

— Сер Лицар Пут і Кайданів Лазурових, — сказав Седрик, почервонівши і, у свою

чергу, перериваючи гостя, — я сподіваюся, що подарунок, якого ви просите, стосується

лише вашої особи. У все, що пов’язане з честю мого будинку, сторонній людині не ли-

чить втручатися.

— Я й не маю охоти втручатися, — мовив король м’яко, — в усякому разі доти, доки ви

не визнаєте, що я на це маю деяке право. Досі ви мене знали під ім’ям Чорного Лицаря

Пут і Кайданів Лазурових. Знайте ж, що я Ричард Плантагенет.

— Ричард Анжуйський! — вигукнув Седрик, відступивши в невимовному подиві.

— Ні, шляхетний Седрику, я Ричард, король англійський. Заповітне моє бажання

полягає в тому, щоб усі сини Англії жили між собою в мирі і злагоді. Що ж, поважний

тане, ти й не думаєш схилити коліно перед своїм володарем?

— Перед норманською кров’ю воно ніколи не схилялося, — відтяв Седрик.

— Тоді утримайся від присяги, — сказав король, — поки не переконаєшся, що

я однаково протегую і норманам, і саксам.

— Володарю, — відповів Седрик, — я завжди віддавав належне твоїй хоробрості

і гідності. Знаю також, на чому засновані твої права на корону: ти нащадок Матильди,

а вона була племінницею Едгара Атлінга і дочкою шотландського короля Малкольма. Але

Матильда, хоч і королівської саксонської крові, не була спадкоємицею престолу.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 384

— Я не сперечатимуся з тобою про мої права, шляхетний тане, — сказав Ричард

спокійно, — але попрошу тебе роззирнутися довкола і сказати, кого ж ти тепер можеш

виставити мені суперником.

— І ти з’явився сюди лише заради того, щоб сказати мені про це? — запитав Седрик.—

Прийшов докоряти мені за загибель мого племені, коли ще не засипана могила останнього

нащадка саксонських королів! — на цих словах обличчя його спалахнуло гнівом.— Це

сміливий і необачний крок!

— У жодному разі, присягаюся святим хрестом! — заперечив король.— Я вчинив таку

цілковитій упевненості, що одна хоробра людина може покладатися на іншу, нічого не

побоюючись.

— Ти добре сказав, володарю, і я визнаю, що ти король Англії і будеш ним надалі,

незважаючи на мій слабкий опір.

— А зараз повернімося до мого прохання, — сказав король, — і я його висловлю так

само прямо й відверто, як ти відмовився визнати в мені законного короля. Отже, на

підставі даного тобою слова і під страхом звинувачення у віроломстві і клятвопорушенні

прошу, щоб ти пробачив доброго лицаря Вілфреда Айвенго і знову дарував йому свою

батьківську любов. Погодься, що в цьому примиренні і я особисто зацікавлений, оскільки

воно стосується щастя мого друга і повинно припинити розбрат серед моїх вірних

підданих.

— Це Вілфред? — запитав Седрик, вказуючи на сина.

— Батьку, батьку! — вигукнув Айвенго, кидаючись до його ніг.— Даруй мені твоє

прощення!

— Дарую, сине мій, — сказав Седрик, підводячи його з підлоги.— Нащадок Герварда

знає, як тримати своє слово, навіть якщо воно дане норманові. Але ти повинен носити

одяг наших пращурів — щоб не було в моєму домі куцих плащів, строкатих шапок і пір’я!

Якщо хочеш бути сином Седрика, то й тримайся як нащадок саксонського роду. Ти,

я бачу, хочеш щось сказати, — вів далі він суворо, — і я заздалегідь знаю, про що буде

мова. Знай, що леді Ровена два роки ходитиме в жалобі за своїм нареченим. Всі наші

саксонські пращури відсахнулися б від нас, якби ми надумалися говорити про інший союз,

ще не поклавши в могилу того, з ким вона повинна була з’єднатися. Сам Ательстан

скинув би з себе гробові пелени і примара його з’явилася б перед нами, щоб заборонити

таку образу його пам’яті.

Здавалося, ніби цими словами Седрик справді викликав примару. Тільки-но він устиг їх

вимовити, як двері прочинилися, і на порозі з’явився Ательстан — в довгому савані,

блідий, худий, схожий на вихідця з того світу.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія_____). 7 клас 385

Його поява справила на всіх приголомшливе враження. Седрик позадкував до стіни,

притулився до неї, ніби не мав сили втриматися на ногах, і, широко роззявивши рота,

вилупився на свого друга нерухомим поглядом. Айвенго хрестився, вимовляючи молитви,

по-саксонському, латиною і на нормано-французькому діалекті. А Ричард упереміж то

читав молитву «Benedicite», то лаявся французькою: «Mort de ma vie1!»

— Як то так, шляхетний Ательстане, — сказав Чорний Лицар, — я сам бачив, як ви

загинули від руки скаженого тамплієра в Торкілстоні. Я думав, та й Вамба нам казав, що

вам розрубали череп до самих зубів.

— Ви помилилися, сер лицар, а Вамба просто збрехав, — сказав Ательстан.— Зуби

в мене всі цілі, і я доведу це сьогодні за вечерею. Втім, за це нема чого дякувати

тамплієрові: просто меч перекинувся в його руці і удар ковзнув; до того ж я відбив його

палицею. Якби на голові у мене був сталевий шолом, я б не завважив цього удару і сам так

би втяв Буагільбера, що він би не втік. А тут я впав, і правда оглушений, але

неушкоджений. У цій бійці на мене навалилися убиті й поранені нормани і йомени, а я так

і не прийшов до тями доти, поки не прокинувся в труні, на щастя не забитій; труна стояла

перед вівтарем у монастирській церкві святого Едмунда. Я кілька разів чхав, стогнав,

нарешті оговтався і зібрався був устати, як на шум прибігли вельми перелякані паламар

з абатом. Вони, звісно, здивувалися, але зовсім не зраділи, коли побачили живим чоловіка,

спадком якого зібралися поживитися. Я попросив у них вина. Вина вони дали, але, мабуть,

підсипали в нього снодійного, тому що я заснув іще міцніше і проспав дуже довго. Коли ж

я прокинувся, то виявилося, що руки мої зв’язані, а ноги стягнуті мотузкою так міцно, що

досі, як пригадаю, кісточки ниють.

— Ім’ям Пресвятої Діви, шляхетний Ательстане, — вигукнув Седрик, хапаючи його за

руку, — скажи, як же ти визволився? Чи пом’якшали їхні серця?

— Мабуть, гарна їжа схилила їх до милосердя, тому що мені принесли шматок пирога

і фляжку вина. Я поїв, випив і підкріпився. На моє щастя, паламар був таким п’яним, що

не міг справно виконувати обов’язки тюремника. Йдучи, він повернув ключ, але двері не

замкнув, тож вони прочинилися. Від світла, ситної їжі й вина в голові у мене прояснилося.

Залізна скоба, до якої були прикріплені мої ланцюги, зовсім заіржавіла, чого не

підозрювали ані я, ані цей негідник абат. У них у проклятому підвалі така вогкість, що

й залізо не може довго витримати. Абияк вивернувши залізну скобу, я насилу виліз із

підвалу, тому що ланцюги були важкі, а я зовсім ослаб від такого посту. Довго я бродив

навмання, але веселенька пісенька привела мене в те приміщення, де поважний паламар

служив молебень сатані з якимось здоровенним ченцем у сірому балахоні з каптуром —

1 Чорти б мене вхопили (франц.).

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 386

більше схожим на злодія, ніж на духовну особу. Я з’явився раптово, в могильному савані,

під дзвін ланцюгів — справжній виходець із того світу. Обидва остовпіли, але коли

я кулаком збив із ніг паламаря, його товариш по чарці замахнувся на мене важким кийком.

На моє щастя, він промахнувся, а коли я підступив, щоб зчепитися з ним, він кинувся

навтьоки. У зв’язці ключів, що висіли у паламаря на поясі, я знайшов один, яким

відімкнув кайдани і так звільнився від ланцюгів. Тепер постало переді мною

найважливіше завдання — гарненько покарати негідника абата. Повішу його на

самісінькій верхівці конінгсбурзької вежі, а якщо його товсте черево не пролізе по сходах,

велю втягнути його по зовнішній стіні.

— Але, сину мій, — мовила леді Едита, — подумай про його священний сан!

— Матінко і ви, друже мій, залиште ваші докори, — сказав Ательстан.— Хліб, вода

і в’язниця — прекрасні приборкувачі честолюбства. Я встав із могили набагато мудрішою

людиною, ніж зійшов у неї. Кажу вам: я хочу бути королем лише в своїх власних

володіннях і ніде більше! І найпершим моїм завданням буде повісити абата.

— А як же Ровена? — запитав Седрик.— Сподіваюся, ти не маєш наміру її покинути?

— Ех, батьку Седрику, будь розважливий, — сказав Ательстан.— Леді Ровена до мене

зовсім не прихильна. Для неї один мізинець рукавички мого родича Вілфреда дорожчий за

всю мою особу.

Всі почали озиратися у пошуках Айвенго, але він зник. Нарешті з’ясувалося, що по

нього приходив якийсь єврей і що після короткої розмови з ним Вілфред покликав Гурта,

зажадав свій панцир і озброєння і виїхав із замку.

І король теж зник, і ніхто не знав куди. Потім уже дізналися, що він квапливо вийшов

у двір, покликав того єврея, з яким розмовляв Айвенго, і після хвилинної бесіди з ним

зажадав, щоб йому якнайшвидше подали коня, сам скочив у сідло, змусив єврея сісти на

іншого коня і помчав з такою швидкістю, що, за свідченням Вам-би, старий єврей напевно

скрутить собі в’язи.