Тема: Політика-ідеологічна криза радянського ладу в Україні.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:
- розкривати суть політико-ідеологічної кризи радянського суспільства;
- розповідати про основні етапи цього процесу;
- характеризувати діяльність партійних керівників;
- обґрунтовувати і відстоювати власну думку з приводу конкретних історичних явищ і процесів.

План.

1. Зміни партійного керівництва в СРСР і прихід до влади Л.Брежнєва.
2. Суспільно-політичне життя.
3. Криза партійно-державного керівництва України.

У жовтні 1964 р. на пленумі ЦК КПРС М. Хру­щов був відправлений у відставку.

Першим секре­тарем ЦК КПРС було обрано Л. Брежнєва. Він на­родився в 1906 р. у м. Дніпродзержинськ. Вищу освіту одержав у Дніпродзержинському металур­гійному інституті. З 1937 р. знаходився на партій­ній роботі. З перших днів Великої Вітчизняної вій­ни перебував у діючій армії, вів організаційну і політичну роботу. Після закінчення Великої Вітчизняної війни партія напра­вляє Л. Брежнєва на керівну роботу по відбудові народного господарства. У 1954 р. Л. Брежнєв брав активну участь в освоєнні цілинних земель у Ка­захстані, де був обраний спочатку другим, а потім першим секретарем ЦК КП Казахстану. На XX з'їзді КПРС Л. Брежнєв був обраний членом ЦК КПРС, а в липні 1957 р, — членом Президії ЦК КПРС. У 1964 р. приєднався до учас­ників анти хрущовської змови. На Жовтневому пленумі ЦК був обраний пер­шим секретарем ЦК КПРС. На XXIII з'їзді Л. Брежнєва обрали членом ЦК КПРС, а після з'їзду на Пленумі ЦК — Генеральним секретарем ЦК КПРС. Правління Л. Брежнєва характеризувалося погромами дисидентів, при­душенням інакомислення, утратою ідеологічного впливу на суспільство, поступовим поглибленням кризових явищ в економіці. Помер у листопаді 1982 року.

Даний період в історії СРСР і України в тому числі прийнято називати «застоєм». Були згорну­ті реформи М. Хрущова по лібералізації суспільно-політичного, економічного життя.

Ідеологічним орієнтиром партійно-державного керівництва СРСР і УРСР була програма КПРС прийнята в 1961 р.

Основним положенням програми було побудова комунізму в СРСР до 1980 р. Однак у 70-і pp. стало зрозумілим, що комунізм побудований не буде. Тоді партійне керівництво висунуло гасло про будівництво «розвинутого соціа­лізму» — найбільш досконалої форми суспільно-політичного устрою.

У суспільстві формувалася ідея про те, що в країні з успіхом вирішуються питання задоволення життєвих потреб людини, розвиваються економіка, наука, освіта, культура, і зовсім відсутні соціальні проблеми.

Комуністична партія України була основною силою, що вела народ Укра­їни до світлого майбутнього «розвинутого соціалізму». Тільки комуніст міг обіймати високі адміністративні й господарські посади. Тому росла кіль­кість членів КПУ: з 1, 2 млн чоловік на початку 60-х pp. до 2, 7 млн чоловік наприкінці 70-х pp. Відбувається процес злиття партійного і державного апаратів. Сформувалася партійна та управлінська бюрократія — номенкла­тура, що відігравала визначальну роль у житті суспільства.

Після прийняття нової Конституції СРСР у 1977 р. і нової Конституції УРСР у 1978 р. була закріплена керівна роль компартії. Уперше в конститу­ційній практиці були внесені статті, за якими компартія проголошувалася «керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром його політичної систе­ми». Ті громадяни, що висловлювалися проти виняткової ролі партії в житті суспільства, фактично вступали в конфлікт з усією партійно-державною ма­шиною.

Характерними рисами політико-ідеологічної кризи були:

— підміна дійсного народовладдя формальним представництвом трудя­щих у радах; влада рад була обмежена;

— ріст бюрократичного апарату, присвоєння значної частини законодав­чих функцій виконавчій владі;

— фактичне одержавлення громадських організацій;

— згортання процесу гласності.

З 1963 р. першим секретарем ЦК КПУ був П. Шелест, що відстоював інтереси України в сферах економіки й культури, виступав на захист україн­ської мови і культури.

У 1972 р. П. Шелеста було усунуто з посади першого секретаря ЦК КПУ. Його місце зайняв В. Щербицкий. З одного боку, він орієнтувався на інтереси партійного керівництва СРСР, з іншого — був зацікавлений у соціально-еко­номічному процвітанні України. Особистість В. Щербицького викликає неод­нозначну оцінку сучасників.

Висновок. Політичне життя в країні поступово набувало закритого характеру, росло відчуження парти від народу, посилився ідеологічний диктат. Партійне керівництво прагнуло законсервувати існуючий режим. Політико-ідеологічна криза радянського суспільства посилювалася.

Поміркуємо разом: ***У чому суть політико-ідеологічної кризи системи, що поглибилася в 1965 – 1985рр. в СРСР? Які альтернативні шляхи виходу з цієї кризи? Чи піддається командна система реформуванню?
*Чи означало кількісне зростання партійних рядів автоматичне зростання ролі партії?
**Якою була доля „десталінізації” у брежнєвський період? Чим пояснити саме такий розвиток подій? Які це мало наслідки?
***Чи можна назвати процеси 1965 – 1985рр. у суспільно-політичному житті України суперечливими?

До наступного заняття: - скласти порівняльну характеристику політичних курсів

П. Шелеста та В. Щербицького(за додатковою літературою, критерії визначити самостійно)

Де про це читати:

Бойко О.Д. Історія України. – К., Академія, 2012. –с. 542-548.