Тема: Опозиційний рух.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:
- розкривати причини активізації опозиційного руху наприкінці 1960-х – у 1970-ті роки ХХ ст.;
- оцінювати діяльність дисидентського руху цього періоду;
- характеризувати течії опозиційного руху;
- критично осмислювати історичні процеси та події.

План.

1. Особливості опозиційного руху в ІІ пол. 1960-х – І пол. 1980-х. Течії дисидентського руху.
2. Українська Гельсінська група.
3. Боротьба з дисидентським рухом.
4. Значення дисидентського руху.

Процес десталінізації сприяв розвитку культу­ри й духовного життя суспільства.

У 1958 р. була проведена шкільна реформа: введена обов'язкова 8-річна освіта, учні мали одержувати загальноосвітні й технічні знання; були створені школи робітничої і сільської молоді; організовувалися школи-інтернати для дітей-сиріт, дітей-інвалідів. Збільшився прийом до педагогічних вузів. У 1959 р. було прийня­то новий шкільний закон, який надавав право батькам в Україні обирати мову навчання для своїх дітей.

Даний закон сприяв процесу русифікації України.

У листі, що був опублікований у газеті «Правда», М. Рильський і М. Ба­жай висловилися за рівноправне вивчення в школах України російської та української мов.

Науковим центром республіки залишалася Академія наук, що складалася з 6 центрів і поєднувала близько 80 науково-дослідних установ.

Творчу активність української інтелігенції стимулювала поява суспільно-політичних наукових і літературних журналів: «Прапор». «Український історичний журнал», «Всесвіт», «Знання та праця», «Народна творчість та етно­графія» тощо.

Знаменною подією в Україні стало народження покоління нових літерато­рів, письменників, літературних критиків, що уособлювало духовну течію — «шістдесятники».

Творчість «шістдесятників» розвивалася під впливом інтересу, що відро­джувався, до письменників «розстріляного відродження» та ідей письмен­ників Заходу: Ё. Хемінгуея, Е. М. Ремарка, Ф. Кафки, А. Камю та ін. «Шіст­десятники» прагнули розкрити у своїй творчості стан душі людей, вільних від застарілих стереотипів, страху. У своїх добутках вони відображали при­родне людське прагнення бути щирим, розкутим, індивідуальним і неповто­рним. Однак серед «шістдесятників» не було відкритих супротивників ра­дянського режиму, деякі прагнули удосконалити його.

Розвитку української літератури сприяли твори М. Рильського, М. Стель­маха, О. Гончара, що були відзначені Ленінською премією за видатні заслу­ги в галузі літератури.

У цей період у літературу прийшло нове покоління українських письменни­ків, художників — В. Симоненко, Н. Вінграновський, Л. Костенко, Б. Олійник, І. Драч, В. Коротич, І. Світличний, І. Дзюба, П. Заливаха, А. Горська та ін.

У період хрущовської «відлиги» пробуджується громадянська активність і національна самосвідомість українського суспільства.

У Києві центром духовного життя був клуб творчої молоді «Супутник», президентом якого був Л. Танюк, активними членами — І. Драч, І. Світлич­ний, Е. Сверстюк, А. Горська та ін.

У Харкові демократично налаштована інтелігенція гуртувалася навколо поета Б. Чічібабіна.

Діяльність творчої інтелігенції України сприяла проведенню в 1963 р. конференції з питань культури української мови. Учасники конференції то­ркалися питання про розширення української мови у всіх сферах державно­го і громадського життя, про подолання мовного нігілізму.

У середині 50-х — середині 60-х pp. знову посилюється антирелігійна кампанія. Так, якщо в 1954 р. в Україні було закрито 64 церкви, то в 1962 р. їхня кількість зросла до 1144.

Наприкінці 50-х pp. новим явищем у суспільно-політичному житті став дисидентський рух.

Українські політичні в'язні написали «Відкритий лист до Організації Об'єднаних Націй». У ньому було викладено ідеї українського дисидентства: протест проти дискримінації українців і безправного становища України в складі СРСР.

В Україні дисиденти організували свої групи: Об'єднану партію визво­лення України (м. Станіслав), Український національний комітет (м. Львів). Найвідоміша група — «Український робітничо-селянський союз» (Львівщи­на), заснований Л. Лук'яненком та І. Кандибою.Організаційні основи опозиційного руху в Ук­раїні були закладені в 60-х pp. XX ст. рухом ди­сидентів.

Дисиденти (у перекладі з лат. «незгодні») — люди, які дотримуються відмінних від державної ідеології поглядів на найважливіші суспільно-полі­тичні, економічні й культурні проблеми держа ви. В Україні ними стали генерал П. Григоренко, юрист Л. Лук'яненко, нау­ковець М. Горинь, літератор В. Марченко, поет В. Стус, художниця А. Горсь­ка, а також В. Чорновіл, О. Заливаха, М. Руденко, Ю. Литвин, В. Мороз та багато інших. В Україні дисидентство мало національне забарвлення.

Дисиденти займалися «самвидавом» — видавали незалежну від офіцій­них структур пресу. її гаслом стали слова: «Сам пишу, сам рецензую, видаю й поширюю, і тоді сам за це відсиджу строк у в'язниці».

У 1965 р. за вільнодумство були заарештовані більше 20 чоловік. Проти цього необґрунтованого акту виступили J. Дзюба, В. Стус, В. Чорновіл, І. Драч, М. Стельмах та інші. Багато хто з них був звільнений із роботи.

У 1970—1972 pp. в Україні видається «Український вісник», заснований В. Чорноволом. У ньому друкується інформація про порушення свободи сло­ва, прав особи й нації, гарантованих Конституцією, про судові й позасудові репресії в Україні, про різні акції протесту.

У 1976 р. М. Руденко створює в Києві групу сприяння виконанню Гельсін­ських угод — Українську Гельсінську Спілку — першу організовану струк­туру в українському визвольному русі. До груп входили О. Бердник, Л. Лук'я­ненко, І. Кандиба, О. Тихий, М. Матусевич та ін. Група збирала матеріали про виконання Гельсінських угод, виступала на захист політв'язнів, підтри­мувала зв'язок із відомим правозахисником А. Сахаровим, допомагала колишнім репресованим і родинам політв'язнів. У 1976—1979 pp. до групи вступило 36 чоловік. Згодом вони були заарештовані й більшість із них засу­джені. У 1984—1985 pp. в ув'язненні загинули члени УГГ В. Стус, О. Ти­хий, В. Марченко і Ю. Литвин.

Наступ карально-репресивної системи не загальмував розвиток націонал-демократичного руху. У середині 80-х pp. X ст., з початком перебудови, він отримав новий імпульс. Улітку 1988 р. у Львові на базі УГГ сформувалася організація республіканського масштабу — Українська Гельсінська спілка (УГС) на чолі з Л. Лук'яненком. Програмним документом УГС була деклара­ція принципів, створена В. Чорноволом і братами М. та В. Горенями. Вони вимагали перетворити СРСР на конфедерацію незалежних держав, передати владу КПРС демократично обраним Радам, проведення українізації, права УРСР на власну дипломатичну діяльність, легалізацію заборонних віросповідань, впровадження ринкової економіки та інші.

В Україні було релігійне дисидентство, пов'язане з відновленням діяльності УГКЦ. З ініціативи його представника Йосипа Терелі у 1982 р. було утворено Комітет захисту УГКЦ із метою легалізації її діяльності в Україні.

Також на початку 80-х pp. XX ст. в Україні був створений Суспільний комітет захисту прав віруючих. Він видавав підпільний друкований орган греко-католицької церкви «Хроніка католицької церкви на Україні». Релі­гійне дисидентство ставило перед собою задачу відродження і легалізації УГКЦ.

Висновок: У 60—80ті pp. в Україні існував дисидентський рух, що був ви­явом національно-визвольного руху, спрямованого на демократизацію су­спільно-політичного життя, досягнення справжньої незалежності Украї­ни, відновлення УГКЦ. Зусилля й жертви дисидентів не були марними. Ці люди несли народові України правду, відкрили Україну світу. їхні принципи стали базою для сучасного державного будівництва в незалежній Україні.

Поміркуємо разом: **Чим відрізняється дисиденстський рух 70-х від опозиційного руху 60-х років?
*Якими основними течіями був представлений дисидентський рух в Україні? Які ідеї обстоювали українські дисиденти?
*Які основні напрямки діяльності дисидентів? Які форми і методи впливу на державні структури, на населення вони використовували? На скільки ефективними були їхні дії?
**Які дисидентські гасла були реалізовані у період перебудови і добу незалежності?
***Яку роль відіграло українське дисидентство у розвитку суспільної думки; у пробудженні суспільної активності?

До наступного заняття: - підготувати повідомлення: «Перебудова, характеристика її періодів», «Чорнобильська катастрофа»

Де про це читати:

Бойко О.Д. Історія України. – К., Академія, 2012. –с. 548 -555.