Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Розділ 2. Історія рідного краю в навчальних закладах
|
|
· Краєзнавча підготовка вчителя та викладача
· Учнівські та студентські дослідження та їх особливості
· Форми краєзнавчої роботи в навчальних закладах
Реформування системи освіти, що здійснюється нині в нашій державі, ставить своєю метою формування свідомого громадянина, патріота, професіонала з такими особистістними якостями і рисами характеру як турбота про благо народу, сприяння утвердженню Української держави, готовність відстоювати її незалежність.
Особлива роль у формуванні цих громадянських якостей у молоді, в тому числі й учнівської, відводиться вихованню історією, зокрема при вивченні історії рідного краю, яка виконує важливі науково-пізнавальні та виховні функції. З огляду на це особливої актуальності набуває уміле використання вчителями шкіл, викладачами інших навчальних закладів в своїй роботі краєзнавчого матеріалу, застосування різноманітних форм і методів організації навчально-виховного процесу. Пріорітетна роль при цьому має належати таким активним, грунтованим на демократичних засадах методам, які б спрямовували учнів на самостійний пошук істини, сприяли формуванню у них критичного мислення, ініціативи і творчості.
Краєзнавча підготовка вчителя та викладача є важливою умовою не тільки ефективного використання ним матеріалів з історії рідного краю у навчально-виховному процесі і залучення учнів до краєзнавчих пошуків, а й особистої його участі в науково-дослідницькій роботі. Краєзнавча підготовка педагога здійснюється в теоретичному і методичному плані.
Теоретична підготовка, як правило, розпочинається з вивчення джерел отримання інформації з історії рідного краю – речових, писемних і усних. Писемні джерела складають основу джерельної бази вивчення історії рідного краю. Тому вчителю та викладачу, в першу чергу, необхідно ознайомитися з усією наявною в шкільній, сільській, міській (районній), обласній бібліотеках і виданою в різний час краєзнавчою літературою. Вона підбирається для самостійної роботи учнів при підготовці до уроків, рефератів чи доповідей. Варто продумати можливість використання матеріалів експозицій, фондів місцевих та обласного краєзнавчих музеїв, а також архівів.
Важливе місце в підборі краєзнавчого матеріалу для використання його під час занять (передусім з історії України) займає складання бібліографії до конкретних тем уроків і з істолрії краю взагалі. В процесі опрацювання літератури матеріали з історії краю можна відбирати за такими основними розділами: суспільно-політичне життя; національно-визвольні рухи; соціально-економічний розвиток; культура і освіта; відомі люди краю та за іншою визначеною вчителем тематикою.
Цінним джерелом знань про місцеву історію можуть бути краєзнавчі видання останніх років, які прсвячені містам та районам, селам, окремим колективам та знатним людям Черкащини. В багатьох з них дається опис історичних подій, що відбувалися на території краю, розкривається життєвий шлях відомих земляків, в тому числі й тих, чиї імена були несправедливо забуті, характеризуються галузі господарства, освіта, культура і побут населення краю. Крім місцевих видань, необхідно використовувати наукову літературу центральних видавництв, в якій міститься історична інформація про наш край.
Пошуки краєзнавчого матеріалу здійснються вчителем та викладачем впродовж усієї роботи в школі. Суттєвою допомогою у цій справі є бібліографічні довідники та каталоги бібліотек, насамперед обласної універсальної імені Т.Шевченка і її краєзнавчого відділу, де в систематизованому порядку вказані книги, журнальні і газетні статті історико-краєзнавчого змісту.
Багато цікавого краєзнавчого матеріалу знайдуть освітяни в обласних, міських та районних газетах. Вирізки чи ксерокопії з них слід комплектувати за темами уроків, краєзнавчими об’єктами, актуальними темами місцевої історії. Водночас слід критично опрацьовувати газетні матеріали, оскільки вони нерідко відображають суб’єктивні точки зору авторів.
Краєзнавчі матеріали необхідно збирати не лише за опублікованими джерелами, але й всіляко використовувати для цього архіви, передусім фонди державного архіву Черкаської області, де зосереджено значний масив документів кінця ХVІІІ – початку ХХІ ст. Робота з архівними документами допоможе не тільки зібрати цікавий фактичний матеріал з історії Черкащини, але й в переконливій формі викласти учням та студентам його зміст. Документальні матеріали підвищують інтерес школярів та студентській молоді до історії краю і держави, спонукають їх до самостійних досліджень.
Постійне збирання краєзнавчих відомостей призводить до нагромадження багатого і цікавого матеріалу. Щоб полегшити роботу по його використанню складаються систематизовані зва темами бібліографічні картки. Для зручності їх можна заповнювати за темами занять. Рубрики картотеки відповідають класам і темам уроків. На титульному боці картки записується бібліографічна довідка на краєзнавчу книгу, журнальну чи газетну статтю (прізвище, ініціали автора, назва, місце та рік видання та інші передбачені бібліографічними вимогами дані). На зворотному боці картки дається коротка анотація, виписуються необхідні дані, цитати і приклади. Кожен вчитель та викладач може мати власний підхід до збору та систематизації необхідного йому краєзнавчого матеріалу.
Створена таким чином інформаційно-довідкова база значно полегшить підготовку до уроків чи позакласних заходів. Для цієї мети бажано використовувати комп’ютер.
Краєзнавча підготовка вчителя та викладача передбачає також збирання та виготовлення ілюстративно-демонстраційних матеріалів – фотографій, малюнків, схем, історико-краєзнавчих карт, діаграм, слайдів, відеофільмів тощо.
Виступаючи в ролі організатора краєзнавства в навчальному закладі, вчитель та викладач, передусім сам повинен володіти дослідницьким методом і методикою навчання учнів і студентів елементам дослідницької роботи. Виходячи з цього, він має знати: основні джерела з історії краю, методи їх вивчення і використання в навчально-виховній роботі; основні проблеми сучасної історичної та інших соціально-гуманітарних наук; проблеми місцевої археології, етнографії, топоніміки та ін.; особливості учнівських та студентських досліджень з краєзнавчої тематики; зв’язок наукового і краєзнавства в навчальних закладах.
Учнівські та студентські дослідження та їх особливості. Учнівські та студентські дослідження мають свою специфіку, оскільки більшість краєзнавчих проблем і конкретних об’єктів мало вивчені. Молодий дослідник історії краю дуже рідко має текст, який розкриває минуле і сучасне рідного міста, села, підприємства, школи, вулиці. Він сам повинен взяти участь у його складанні, відвідавши з дослідницькою метою архів, музей, бібліотеку, конкретне підприємство, зустрітися з старожилами, грунтовно попрацювати з науковою літературою, газетою, документами, тобто включитися в справжню наукову роботу.
Значення такої роботи полягає насамперед в тому, що вона вимагає самостійного пошуку, який підпорядковується досягненню двох головних завдань: педагогічного – залучення учнів та студентів до власне дослідницької діяльності з подальшим використанням матеріалів у навчальному процесі; наукового – всебічного вивчення краєзнавчої теми чи конкретного об’єкта. Щоб забезпечити виконання поставлених перед учнівськими та студентськими дослідженнями завдань при їх організації варто дотримуватися певної послідовності і системності. Для цього доцільно скористатися таким примірним планом роботи учня чи студента під керівництвом педагога:
1. Вибір краєнавчої теми, обгрунтування її актуальності; визначення мети дослідження.
2. Розробка, обговорення і прийняття плану роботи з постановкою конкретних дослідницьких завдань і орієнтовних термінів їх виконання.
3. Визначення форм, методів і прийомів роботи з науковою літературою, архівними документами. Крім цього звертається увага на методику записів спогадів, їх документальне оформлення, а також на методику можливого збору матеріалів за допомогою технічних засобів (фото-, аудіо-, відеоапаратури).
4. Підготовка програми збору краєзнавчих матеріалів в науково-освітніх установах (бібліотеках, музеях, архівах), а також розробка запитальників, пам’яток, карток, анкет для опитування під час екскурсій, експедицій, походів.
5. Робота в бібліотеках з науковою літературою, публікаціями в пресі. Виявлення матеріалів з теми дослідження.
6. Опанування навиками роботи в архівах, визначення та вивчення документальних архівних джерел з теми дослідження.
7. Зустрічі з учасниками історичних подій на території краю, очевидців, ветеранів, старожилів та записи і документування їх спогадів та розповідей. При цьому слід враховувати суб’єктивний характер мемуарних джерел і те, що людська пам’ять не найнадійніше джерело знань.
8. Наукова оцінка і систематизація зібраних матеріалів, їх поетапне опрацювання відповідно до розробленого плану. Підсумки роботи над окремими розділами чи в цілому над обраною темою можуть скласти основу: однієї або кількох публікацій в науковому виданні чи пресі; реферату до теми навчальної програми; доповіді, повідомлення на конференції; видання рукописної книги; проведення тематичного вечора; створення стенда, вітрини, краєзнавчого куточка, розділу експозиції краєзнавчого музею чи куточка у своєму навчальному закладі.
Найкращі учнівські та студентські наукові роботи можуть бути представлені на конкурс, який щорічно проводиться обласним відділенням Малої академії наук України по секції “Історичне краєзнавство”, а також по секціях “Етнографія” та “Археологія”, на різноманітні обласні та Всеукраїнські конкурси студентських наукових робіт. При цьому особливу увагу слід звернути на грунтовність розкриття досліджуваної теми, правильне оформлення роботи, аргументований і впевнений її захист.
Форми краєзнавчої роботи в навчальних закладах. Як показує досвід, використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії, географії, літератури та інших предметів сприяє поглибленню знань і громадянському вихованню учнів у тому випадку, коли це сполучається з добре продуманою і системною позакласною і позашкільною роботою, яка ділиться на масову, групову та індивідуальну. Найбільш поширеними і доступними є масова і групова форми краєзнавчої роботи, які тісно пов’язані одна з одною і часто переплітаються.
Масова краєзнавча робота включає в себе: вечори, олімпіади, вікторини, конференції, клуби, створення в навчальних закладах краєзнавчих куточків, кімнат і музеїв, зустрічі з учасниками і очевидцями історичних подій, краєзнавчі ігри тощо.
Історико-краєзнавчий вечір ставить за мету різноманітними художніми засобами допомогти емоційному сприйняттю присутніми змісту і значення історичної події, факту, явища.
Тематика історично-краєзнавчих вечорів різноманітна: “Край, в якому ти живеш”, “Шляхами козацької слави”, “Про подвиги земляків на фронті і в тилу”, “Батьківська нива”, “Земля любить працьовитих”, “Що в імені твоїм…”, “Нашому роду нема переводу” та ін. Особливість вечора полягає в тому, що, поряд з різноманіттям жанру, в ньому витримується тематична спрямованість як доповіді (повідомлень), так і художньої частини.
За методом проведення історико-краєзнавчі вечори можна поділити на такі види: кіновечір, вечір доповідей(повідомлень), вечір-монтаж, вечір мандрівок, вечір ігор і загадок, вечір-звіт, вечір зустрічей тощо.
Кіновечер передбачає демонстрацію кінофільмів, відеофільмів, слайдів краєзнавчого змісту в супроводі коротких коментарів педагогів, учнів, студентів чи інших учасників вечора. Основні вимоги до коментарів – лаконічність, яскравість, насиченість цікавими матеріалами, образність та емоційність викладу.
Історико-краєзнавчі монтажі розкривають тему за допомогою коротких речівок, декламації, музики, пісні, показу ілюстрацій та ін. Цінність вечора-монтажу полягає в тому, що в його підготовці і проведенні бере участь велика кількість учнів.
Популярністю користуються вечори-мандрівки. Для них заздалегідь вибирається маршрут, визначаються об’єкти вивчення. Маршрутами мандрівок може бути маршрут майбутнього походу, експедиції, а об’єктами – міста, села, історико-культурні пам’ятки. Підбираються групи учнів, студентів (2-3 особи) для підготовки матеріалу про ці об’єкти. Їх виступи набувають форми розповіді людей, що нібито щойно повернулися з подорожі. Вечори мандрівок мають не тільки велике пізнавальне значення, а й вчать учнівську та студентську молодь доказово, літературно грамотно і логічно викладати свої думки.
Вечори ігор і загадок на місцевому матеріалі емоційно насичені і добре сприймаються присутніми. Важливо, щоб на цих вечорах використовувалися поряд з опублікованими іграми і загадками й придумані самими учнями. На таких вечорах широко використовуються вікторини, які допомагають створювати цілісне уявлення про конкретну тему з історії краю. Бажано кросворди, чайнворди заготовити заздалегідь на великих листах ватману і вивішувати їх в ході вечора.
Виняткове пізнавально-виховне значення мають вечори, присв’ячені ювілейним датам навчальних закладів, установ, підприємств, сіл і міст краю. Цінність їх – в масовості краєзнавчої роботи, залученні до участі в них значної кількості учнів, вчителів, місцевих жителів.
Олімпіади проводяться з метою підведення підсумків історико-краєзнавчої роботи в навчальному закладі, районі, області і є своєрідним змаганням щодо знань учнями історії краю, міста, села. Олімпіади допомагають узагальнити і поширити передовий досвід роботи по вивченню історії краю, збору і оформленню краєзнавчого матеріалу, створенню краєзнавчих музеїв, проведенню походів та експедицій.
Історико-краєзнавчі конференції можуть бути читацькими і науково-практичними. Останні мають чітко сформульовану актуальну тему і як правило, за підсумками певного періоду дослідницької роботи гуртка, товариства, за наслідками походу чи експедиції, або ж присвячуються важливій, історичній даті. В процесі підготовки до неї учні використовують широке коло джерел. Характерна риса конференції як форми навчання – підготовка і читання учнями доповідей, рефератів, повідомлень.
В освітянській практиці позитивно себе зарекомендували читацькі конференції і обговорення книг з історії краю. Обговорення відбувається за планом, який заздалегідь повідомляється учасникам: 1. Біографічні дані про автора книги. 2. Використані джерела при написанні книги. 3. Чим книга приваблює читача? Обговорення може проводитись у формі диспута, бесіди, коротких рецензій або повідомлень.
Історико-краєзнавчий музей при закладі освіти є важливим освітньо-виховним осередком і будує свою роботу на основі Положення про музей при закладі освіти.
Вивчення минувшини рідного краю немислиме без збору пам’яток, документів і матеріалів. Як з наукової, так і з педагогічної точки зору експедиція, похід чи робота краєзнавчих гуртків і об’єднань значно втрачає свою цінність, якщо вони не планують збору матеріалів для колекцій. А колекціонування, в свою чергу, потребує створення музею.
Сьогодні в багатьох навчальних закладах виникли куточки, музейні кімнати і музеї історії населених пунктів, історичних подій на території Черкащини, відомих людей краю, оновлюються кімнати бойової і трудової слави, обладнуються шевченківські світлиці. Музей освіти Черкащини створено в Черкаському інституті післядипломної освіти педагогічних працівників.
Музеї при закладах освіти набули широкого педагогічного визнання. Даючи учням і студентам навики дослідницької роботи, активізуючи їх творчу діяльність, вони водночас сприяють патріотичному вихованню підростаючого покоління.
Найчастіше в навчальних закладах організовуються краєзнавчі музеї багатопрофільного або комплексного характеру, що дає широкі можливості для комплексного вивчення краєзнавчих об’єктів, історії краю і в зборі матеріалів. Комплексні музеї є навчально-матеріальною базою для викладання кількох навчальних дисциплін.
Основні етапи створення музею. Всю організаційну і пошуково-дослідницьку роботу по створенню музею у навчальному закладі умовно можна поділити на кілька етапів:
1. Підведення учнів та студентів до думки про необхідність організації музею свого навчального закладу. Щоб пробудити інтерес і бажання до створення музею, педагог організує зустрічі з відомими людьми краю, проводить екскурсії і походи історичними місцями, читання мемуарної і краєзнавчої літератури, підбірок місцевих газет.
2. Теоретична і методична підготовка юних краєзнавців до пошукової музейно-краєзнавчої роботи.
3. Підготовка допоміжного матеріалу для пошукової роботи: запитальників, анкет, таблиць та ін.; визначення термінів виконання завдань, організація пошукових груп, розподіл тем (завдвнь).
4. Організація практичної діяльності по збору речових пам’яток, друкованих, рукописних та інших документів і матеріалів. Комплектування основних і допоміжних фондів музею.
5. Науково-методичне опрацювання зібраного матеріалу, визначення його достовірності, історичної і педагогічної цінності.
6. Розробка плану експозиції, її побудова, організація архіву, обліку і зберігання предметів основного фонду. Складання плану роботи музею. Відкриття музею.
Щодо обліку і зберігання музейних фондів, то з цього питання доцільно проконсультуватися у фахівців – працівників державних, або давно діючих громадських музеїв.
Створюючи музей, не слід захоплюватися простим збиранням експонатів. Потрібно прагнути, щоб в основі створення музею і його роботи була грунтовна пошуково-дослідницька діяльність учнів по вивченню села, міста, регіону. Завжди можна знайти недосліджені проблеми, які зацікавлять учнів і будуть відображені в експозиції.
Музей організовує і проводить різноманітні краєзнавчі заходи в музеї та за його межами. З відкриттям музею розпочинається один із важливих напрямків його діяльності – проведення екскурсій. Музей можна відкривати лише тоді, коли не тільки оформлені експозиції, але й підготовлені екскурсоводи.
Групові форми позакласної краєзнавчої роботи – гуртки, товариства, екскурсії, експедиції, лекторії, випуск рукописних збірок.
Історико-краєзнавчий гурток. Його робота здійснюється в двох напрямках: 1) теоретичному (бесіди, лекції, доповіді, конференції, вікторини, самостійні роботи); 2) практичному (екскурсії, походи, експедиції, практикуми в музеї, архіві, бібліотеці). Особливо привабливою для гуртківців є самостійна робота по виявленню, пошуку і збору краєзнавчих матеріалів.
План роботи історико - краєзнавчого гуртка може складатися з врахуванням: а) найскладніших питань навчальної програми; б) питань програми, які не були всебічно розглянуті на заняттях; в) проблеми програми, які не розглядались на заняттях; г) проблеми, які не передбачені навчальною програмою.
Краще складати річний план роботи гуртка, обов’язково включаючи час літніх і зимових канікул. Крім власне гурткових завдань, в плані відображаються різні заходи (зустрічі, екскурсії, вечори, конференції, оформлення музеїв і музейних кімнат та ін.). Робота гуртків закінчується підсумковим заняттям, яке може проводитись у формі вечора – звіту або конференції.
Історико-краєзнавче товариство (клуб) нерідко утворюється на базі гуртків. Товариство і клуб є вищою формою позакласної краєзнавчої роботи в школі, яка будується на основі учнівського самоуправління. В багатьох випадках вони мають свій девіз, статут, членські квитки, значки, емблему, прапор і форму.
Керівним органом товариства є загальні збори (конференція), які обирають раду (правління), редакційну колегію, а при необхідності – скарбника і ревізійну комісію. Загальне зібрання затверджує план роботи товариства, заслуховує звіти секцій, вирішує питання про прийом нових членів. Рада (праління) зі свого складу обирає голову (президента), заступників (віце-президентів), які відповідають за роботу різних тематичних напрямків (секцій, комісій) товариства.
Товариство (клуб) найчастіше організується в тих навчальних закладах, де краєзнавством займаються вчителі і викладачі суміжних дисциплін, а його зміст має комплексний характер. Тому в товаристві чи клубі знаходять собі заняття по душі учні з різними уподобаннями. Товариство може мати секції (комісії), які зосереджують свою увагу на конкретних проблемах історії краю, які визначаються за тематичними, хронологічними, територіальними та іншими критеріями.
Екскурсія (від лат. excursio – прогулянка, поїздка) – це організований вихід учнів за межі школи для відвідування музеїв, пам’ятних місць, виставок, підприємств, спостереження явищ природи тощо. Конкретними об’єктами для історико-краєзнавчих екскурсій можуть бути місця, де відбувалися знаменні події; вулиці і площі міста; окреиі приміщення і споруди, пов’язані з історичними подіями, в тому числі фортеці, вежі, мости; пам’ятники на честь визначних подій; експозиції державних і громадських музеїв, історико-культурні заповідники, картинні галереї, постійні і тимчасові виставки.
При виборі об’єктів для проведення екскурсій необхідно враховувати їх пізнавальну-виховну цінність, відомість, художній рівень, місце знаходження. Методика організації екскурсії передбачає: 1) оголошення вчителем мети екскурсії; 2) вступна бесіда екскурсовода; 3) пересування по маршруту екскурсії і ознайомлення з об’єктами в супроводі пояснень екскурсовода; 4) питання і і коментарі вчителя чи викладача (якщо він сам не є екскурсоводом); 5) врахування вікових і психологічних особливостей учнів, їх підготовленості до засвоєння інформації і можливого фізичного навантаження; 6) розробка загальних та індивідуальних завдань учасникам екскурсій; 7) ознайомлення з правилами поведінки і технікою безпеки при відвідуванні виробництва або природних об’єктів; 8) оформлення необхідної документації (наказ керівника навчального закладу, в якому вказується мета екскурсії, контрольні строки, поіменний список учасників і керівник екскурсії; 9) форми підведення підсумків (вкчір, конференція, організація виставки зібраних матеріалів, щоденників, творчих робіт учасників екскурсії, ваідкриття нових стендів чи експозиції в кабінеті історії або краєзнавчому музеї).
Експедиція (від лат.expditio – приведення в порядок, похід) – колектив, що здійснює подорож, похід, поїздку з метою дослідження історії, етнографії, природних умов різних територій. Експедиції є однією з найбільш ефективних форм збору краєзнавчого матеріалу.
Підготовка до них розпочинається з визначення мети і розробки маршруту, а також програми збору історико-краєзнавчого матеріалу. Важливе завдання педагога полягає в тому, щоб навчити учасників майбутньої експедиції правильно фіксувати всю набуту в поході інформацію. Особливої уваги вимагає запис спогадів і розповідей та їх паспортизація (місце запису, детальні дані про розповідача, дата, підписи). При таких записах все частіше використовуються диктофони і відеокамери. Не менш важливим є оформлення виявлених речових джерел (порядковий номер, назва предмета, короткий опис, від кого отриманий, хто виявив).
Важливе значення має щоденник експедиції, який містить щоденний короткий перелік усієї не тільки пошукової, але й організаційно-господарської роботи. Ведення його вкрай необхідне. Використовуючи записи щоденника, наступна експедиція отримає цінний досвід, буде більш раціонально використовувати час, уникне ряду помилок і прорахунків. Щоденник експедиції заповнюють під контролем керівника. Крім цього, кожен краєзнавець веде особистий експедиційний щоденник.
Експедиція, як правило, передбачає значні пішохідні переходи, ночівлю під відкритим небом, самостійне приготування їжі тощо. Тому заздалегідь потрібно передбачити необхідне спорядження – намети, рюкзаки, спальні мішки, посуд. Особлива увага приділяється виробленню практичних навиків укладання рюкзака, установки намета, приготуванню їжі, умінню орієнтуватися на місцевості. В підготовчий період учасники експедиції опановують методику і навики дослідницько-пошукової роботи, вивчають –фото, -відео, -аудіо та іншу апаратуру, якою доведеться користуватися в експедиції. Слід передбачити повну взаємозамінність.
Умови похідного життя висувають підвищені вимоги до фізичної підготовки краєзнавців. Переходи з важкими рюкзаками, негода, ущільнений режим дня, можливі недосипання та інші обставини вимагають мінімум за місяць до початку експедиції організувати спеціальні тренувальні заняття з фізичної підготовки.
У зв’язку з масовим розвитком туризму, як ніколи гостро стоїть питання охорони природи, виховання бережливого ставлення до неї. Тому, перед багатоденним походом доцільно розробити “Правила туристів-краєзнавців” з врахуванням конкретних умов роботи експедиції.
Лекторії. В навчальних закладах практикується проведення окремих лекцій, бесід або їх циклів (лекторіїв), вечорів питань і відповідей як із загальноісторичних, так і з конкретних, в тому числі і краєзнавчих, тем. Лекції, бесіди та інші форми лекційної роботи можуть проводити самі учні та студенти, вчителі і викладачі, інші підготовлені люди. Можуть бути комплексними і тематичними, поєднуватися з переглядом кіно – та відеофільмів або окремих фрагментів, слайдів, фотографій тощо.
Індивідуальна робота з історичного краєзнавства передбачає читання літератури з місцевої історії, роботу з документальними матеріалами архіву, речовими пам’ятками музею, підготовку рефератів, запис спогадів, опис пам’яток історії і культури, спостереження за сучасним життям населеного пункту чи регіону, виконання різних дослідницько-пізнавальних завдань, виготовлення наочності тощо. Індивідуальна робота є необхідним елементом як масових, так і групових форм краєзнавчої роботи.
* * *
Отже, історико-краєзнавча робота в навчальних закладах відзначається багатоаспектністю форм та методів і тематичною різноманітністю. Історико-краєзнавчі матеріали суттєво доповнюють викладання усіх навчальних дисциплін, що, в свою чергу, вимагає відповідної підготовки педагогів і організаторів краєзнавчої роботи в навчальних закладах.