Бізнесмен. Дуже зайнятий.

МП. Добрий день.

Б. Три і два п’ять. П’ять і сім – дванадцять. Дванадцять і три – п'ятнадцять. Добрий день. П'ятнадцять і сім – двадцять два. Двадцять два і шість – двадцять вісім. Фух! Отже разом п’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять один.

МП. П’ятсот мільйонів чого?

Б. ГА? ТИ ще тут? П’ятсот мільйонів…я вже не знаю чого… У мене стільки роботи! Я людина серйозна, мені нема коли розважатися теревенями! Два і п’ять – сім…

МП. П’ятсот мільйонів чого?

Б. За п’ятдесят чотири роки, що я живу на цій планеті, було тільки три випадки, коли мене щось турбувало. Перший раз – сюди бозна-звідки залетів хрущ. Він так жахливо гудів, що я зробив чотири помилки в підрахунках. Другого разу – в мене був приступ ревматизму. Мало фізичних вправ. Мені нема коли тинятися. Я людина серйозна. Третій раз…оце зараз! …. Отже, я казав, п’ятсот один мільйон!

МП. Чого?

Б. Отих маленьких штучок, які інколи можна побачити в повітрі.

МП. Що ж то – мухи?

Б. Та ні, такі маленькі, блискучі.

МП, Бджоли?

Б. Та ні ж. Маленькі золоті штучки, які викликають мрії у ледарів. Але я серйозна людина.

МП. А-а, це зірки?

Б. Так, так, зірки.

МП. П’ятсот мільйонів зірок – що ж ти з ними робиш?

Б. П’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять одна. Я серйозна людина, я люблю точність.

МП. То що ж ти робиш з тими зірками?

Б. Нічого. Я ними володію.

МП. Володієш зірками?

Б. Так.

МП. Але я вже бачив королеву, яка…

Б. Королі нічим не володіють. Вони тільки правлять.

МП. А навіщо тобі володіти зірками?

Б. Щоб бути багатим.

МП. А нащо бути багатим?

Б. Щоб купувати нові зірки, якщо їх хтось відкриє.

МП. Як можна володіти зірками?

Б. А чиї вони?

МП. Не знаю. Нічиї.

Б. Отже мої, бо я перший про це подумав.

МП. І цього досить?

Б. Ну певно.

МП. І що ж ти з ними робиш?

Б. Завідую ними. Лічу їх і перелічую. Це важко. Але я людина серйозна.

МП. У мене є квітка, я щоранку її поливаю. У мене є три вулкани, я щотижня їх прочищаю. І моїм вулканам, і моїй квітці корисно, що я ними володію. А зіркам од тебе немає ніякої користі…

(б. був у розпачі, а МП пішов собі далі): Ці дорослі таки незвичайні люди.

(Ліхтарник трек 8)

МП. Добрий день. Навіщо ти оце зараз погасив свій ліхтар?

Л, Такий наказ. Добрий день.

МП. А що то за наказ?

Л. Щоб я гасив свій ліхтар. Добрий вечір.

МП. А нащо ти його знову засвітив?

Л. Такий наказ.

МП. Не розумію.

Л. Тут нічого розуміти. Наказ є наказ. Добрий день.

(погасив) Жахлива у мене робота. Колись у цьому був сенс. Вранці я гасив ліхтар, а ввечері світив. Решту дня я міг відпочивати, а решту ночі – спати…

МП. А потім наказ змінився?

Л. Наказ не змінився. У тому то й лихо! Планета з кожним роком обертається все швидше й швидше, а наказ лишився той самий.

МП. А як же тепер?

Л. Тепер планета повністю обертається за одну хвилину, і я не маю ні секунди відпочинку. Щохвилини я засвічую ліхтар і вимикаю.

МП. От цікаво! День у тебе триває одну хвилину!

Л. Нічого цікавого. Уже місяць як ми з тобою розмовляємо.

МП. Місяць?!

Л. Так. Тридцять хвилин. Тридцять днів. Добрий вечір.

МП. Слухай я знаю, як зробити, щоб ти відпочивав коли тільки захочеш. Твоя планета така крихітна, що ступиш три кроки і вже обійдеш її. Досить тобі йти не поспішаючи, і ти весь час будеш на сонці. Коли надумаєш відпочити – починай ходити…і день триватиме доти, доки тобі схочеться.

Л. Ну, це мало що дає. Найбільше в світі я люблю спати.

МП. Тоді кепсько…

Л. Кепсько. Добрий день.

МП. Він зовсім не думає про себе, мабуть він міг би стати моїм другом. Але його планета надто маленька, на двох тут не має місця.

(нова зміна трек 9)