Сцена 4

(МП і змія.)

МП. Ти ж пам’ятаєш. Цієї ночі я прийду до тебе…А в тебе добра отрута? Ти певна, що я не буду довго мучитися? (Льотчик чує розмову…) Тепер іди…(побачив змію і кинувся до неї, але та швидко зникла.)

Л. Що за вигадки! ТИ вже розмовляєш із зміями!

МП. Я дуже радий, що в мене був друг лис. Добре, коли є друг.

Л. До чого тут твій друг. Змія з якою ти…(його перебиває МП)

МП. Зірки гарні, бо десь там є квітка, якої не видно звідси…

Л. так, звичайно.

МП. Пустеля гарна…Вона гарна тим, що в ній десь криються джерела.

Л. Так, будь то будинок, чи зорі, чи пустеля - того, що становить їхню красу, очима не побачиш.

МП, Люди на твоїй планеті вирощують п’ять тисяч троянд в одному саду…і не знаходять того, що шукають…

Л, Не знаходять…

МП. А те що вони шукають можна було б знайти в одній-єдиній троянді, у ковтку води…

Л. Це правда.

МП. Але очі не бачать, треба шукати серцем…

Л. Ти щось надумав, а я нічого про це не знаю..

МП. Знаєш завтра мине рік, як я попав на Землю…Я впав зовсім близько звідси…

Л. Отже це не випадково тиждень тому, вранці, коли ми познайомились, ти ходив тут зовсім один, за тисячу миль від населених місць? Ти повертався туди, де впав?..Я боюсь…

МП. (перебиває) Я радий, що ти знайшов, те чого не вистачало у твоїй машині. Тепер ти можеш повернутися додому…

Л. Звідки ти знаєш?

МП. Я теж сьогодні повертаюсь додому. Це значно далі…це значно важче…

Л. Скажи, хлопчику, вся ота історія із змією, з побаченням і з зіркою – це просто поганий сон?

МП. Найголовнішого очима не побачиш…

Л. Правда…

МП. ЦЕ як із квіткою. Якщо ти любиш квітку, що росте десь на зірці, - вночі тобі приємно дивитися на небо. …У мене для тебе є подарунок (сміється)

Л. Як я люблю цей твій сміх, хлопчику!

МП. Оце і буде моїм подарунком…

Л. Що ти хочеш сказати?

МП. В тебе будуть такі, зірки, яких більше ні в кого немає…

Л. ЯК це розуміти?

МП. Я житиму на одній із зірок, я там сміятимусь, і коли ти дивитимешся вночі на небо, це буде так, наче усі зірки сміються. У тебе будуть зірки, які вміють сміятись! (сміється). Ти будеш завжди моїм другом. (Серйозно) Знаєш…сьогодні вночі… не приходь

Л. Я тебе не покину.

МП. У мене буде такий вигляд наче я … Не треба, щоб ти це бачив, не приходь.

Л. Я не покину тебе.

МП. (взяв його за руку і вони пішли) ТИ даремно це робиш...Ти знаєш…моя троянда…я за неї відповідаю! А вона така квола! І така наївна. Єдине, чим вона може боронитися, це чотирма нікчемними колючками…Ну от це тут…Дай мені ступити крок самому. …Це все…(ступив крок, мигнула змія)

(завіса)

Л. Минуло вже 6 років відтоді як МП разом із своїм баранцем покинув мене. Я добре знаю, що він повернувся на свою планету … І я намагаюсь розповісти про нього, щоб не забути його. Це сумно, коли забувають друзів. Не кожен має друга.

Отож я дивлюсь у небо і питаю себе: «Що сталося там, на його планеті, з його квіткою…»

А вночі я люблю слухати зорі, вони сміються наче п’ятсот мільйонів дзвіночків…(поставити сміх дзвіночків)

І жоден дорослий не зрозуміє, як це важливо! Бо найголовнішого очима не побачиш!