Види юридичної відповідальності

Розглядаючи проблему юридичної відповідальності, необхідно детально зупинитися на її видах, так згідно видам правопорушень у теорії права виділяють чотири види юридичної відповідальності, а саме:

· кримінальну;

· адміністративну;

· дисциплінарну;

· цивільну.

На наш погляд, детальний аналіз видів юридичної відповідальності в більшій мірі розкриє питання суті юридичної відповідальності.

Кримінальна відповідальність застосовується за порушення заборон, передбачених КК України. Оскільки злочин є передбачене КК України суспільно небезпечне вчинене діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.6 На наш погляд, оскільки злочин являють собою найбільш небезпечні для суспільства діяння, тоді і заходи покарання за них установлюються найбільш суворі.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеження прав і свобод засудженого.7

Діючий КК України встановлює 12 видів покарань до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, які судом можуть бути застосовані:

· штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених особливою частиною КК України. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо статтями особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу;

· позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

Цій вид застосовується до осіб засуджених за тяжкі злочини, які мають військове, спеціальне звання, ранг чин або кваліфікаційний клас, ця особа може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

· позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

Позбавлення цього права може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років;

· громадські роботи – вони полягають у виконанні засудженими у вільний від роботи час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування;

Ці роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більше як чотири години на день.

· виправні роботи - цей вид покарання встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого;

Із суми заробітку засудженого до виправних робіт проводиться відрахування в ході держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

· службові обмеження для військовослужбовців – цей вид покарання застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках передбачених КК України, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.

· конфіскація майна – цей вид покарання полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються;

· арешт - полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців;

· обмеження волі - цей вид покарання полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці, встановлюється на строк від одного до п'яти років;

· тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців – цей вид покарання призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК України, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років тримання у дисциплінарному батальйоні на той самий строк;

· позбавлення волі на певний строк – покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи, встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років;

· довічне позбавлення волі – встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Притягнення особи, винної у вчиненні злочину, здійснюється відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України (КПК України), яким детально регламентовані всі процедури, зв'язані з порушенням кримінальної справи, розслідуванням злочину і винесенням вироку. КПК України визначає права й обов'язки обвинувачуваного, підсудного і засудженого, потерпілого й інших учасників процесу, а також повноваження державних органів і посадових осіб, що здійснюють провадження по справі, порядок проведення окремих слідчих дій і оцінки отриманих доказів.

Єдиним органом, уповноваженим притягати винних облич до кримінальної відповідальності, є суд. Інші державні органи не можуть здійснювати правосуддя і відповідно розглядати кримінальні справи.

Засуджений, незгідний з вироком, має право на його оскарження у вищестоящий суд, а також на прохання про помилування чи пом'якшення покарання. Помилування здійснюється Президентом України. Відносини кримінальної відповідальності припиняються відбуванням покарання або звільненням від покарання по амністії чи по указу Президента України про помилування.

Адміністративна відповідальність застосовується за правопорушення, передбачені законодавством про адміністративні правопорушення. На відміну від КК України Кодекс України про адміністративні правопорушення не охоплює всіх складів адміністративних правопорушень, що можуть встановлюватися й іншими актами.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність9.

За здійснення адміністративних правопорушень установлюється 7 видів адміністративних стягнень:

· попередження - як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом;

· штраф - є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених Кодексом про адміністративні правопорушення та іншими законами України;

· вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.

· конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України;

· позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання), застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом;

· виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до двадцяти процентів її заробітку в доход держави. Виправні роботи призначаються районним (міським) судом (суддею);

· адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п'ятнадцяти діб. Адміністративний арешт призначається районним (міським) судом (суддею).

Необхідно зазначити, що адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп.

Порядок провадження в справі про адміністративне правопорушення регламентований Кодексом про адміністративні правопорушення. Коло органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, є досить широким. У нього входять суди, адміністративні комісії при органах місцевого самоврядування, органи міліції, різного роду державні інспекції й інші державні органи. Справа про адміністративне правопорушення розглядається, як правило, у присутності особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, якій дозволяється давати пояснення, представляти доказу, користатися послугами адвоката.

Постанова в справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржене в чи суд вищестоящий по підпорядкованості орган. Відносини адміністративної відповідальності припиняються виконанням стягнення. Особа вважається не піддана адміністративному стягненню, якщо протягом року з дня закінчення виконання стягнення не зробить нового адміністративного правопорушення.

Дисциплінарна відповідальність застосовується за здійснення дисциплінарної провини. Порядок застосування стягнення за порушення дисципліни регламентується Кодексом законів про працю України (КЗпП), статутами про дисципліну й інші нормативно-правові акти. Згідно ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни застосовуються наступні стягнення:

· догана;

· звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбаченні для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.11

Звільнення може застосовуватися за найбільш грубі порушення трудової дисципліни, у тому числі:

· за систематичне невиконання працівником без поважних причин трудових обов'язків;

· прогул (в тому числі відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

· поява на роботі в нетверезому виді, у стані наркотичного чи токсичного сп'яніння;

· здійснення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного);

Законодавством про дисциплінарну відповідальність можуть передбачатися й інші дисциплінарні стягнення.

Необхідно зазначити, що порядок застосування дисциплінарного стягнення досить докладно регламентується законодавством. Тому що всі принципи юридичної відповідальності діють і в сфері дисциплінарної відповідальності. Посадова особа, дозволяючи справу про дисциплінарну відповідальність конкретного працівника, повинне бути упевнене в тім, що воно установило в справі істину, зібрало необхідні докази, а прийняте рішення є справедливим.

Законодавство встановлює досить короткі терміни застосування дисциплінарного стягнення. Воно може застосовуватися безпосередньо після виявлення провини, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення. У будь-якому випадку стягнення не може бути застосоване пізніше шести місяців із дня здійснення провини, а за результатами чи ревізії перевірки фінансово-господарської діяльності – не пізніше двох років із дня його здійснення.12 За кожну провину може бути застосоване тільки одне дисциплінарне стягнення. Однак до правопорушника можуть застосовуватися й інші примусові заходи, що не є дисциплінарним стягненням. Так, працівник одночасно з доганою може бути позбавлений чи цілком частково щомісячної чи квартальної премії.

Якщо протягом року з дня застосування дисциплінарного стягнення працівник не буде підданий новому дисциплінарному стягненню, то він вважається не підданий дисциплінарному стягненню.

Цивільна відповідальність переслідує іншу мету, ніж кримінальна, адміністративна і дисциплінарна. Вона застосовується, насамперед, для відновлення порушених прав громадян, інших облич у випадках невиконання боржниками своїх зобов'язань за договором чи внаслідок заподіяння шкоди. Боржник, що не виконав чи неналежно виконав зобов'язання за договором, зобов'язаний відшкодувати кредитору збитки, у які входять витрати кредитора, реальний збиток і упущена вигода. По визначеній частині зобов'язань на боржника, що не виконав зобов'язань, може покладатися обов'язок виплачувати штрафні санкції у виді неустойки.

Необхідно зазначити, що право відновлювальну мету переслідує і відповідальність за шкоду, заподіяна особистості або майну громадянина чи юридичної особи. У відповідності зі господарським законодавством України шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою яка її завдала. В окремих випадках, передбачених чи законом договором, може встановлюватися обов'язок особі, яка завдала шкоду, виплатити потерпілому компенсацію понад відшкодування шкоди.

Однак цивільне право знає і каральні санкції. Це конфіскація, штраф і відмовлення в захисті суб'єктивного цивільного права. Конфіскація майна застосовується в якості однієї із санкцій за порушення цивільного законодавства і, зокрема, за здійснення угод з метою, противної основам правопорядку і моральності. Штрафні санкції (штраф, пеня) застосовуються до правопорушників незалежно від збитків, понесених стороною потерпілої в договорі, і виплачуються потерпілому. Відмовлення в захисті суб'єктивного цивільного права застосовується у випадках зловживання правом уповноваженої особи.

Цивільна відповідальність виникає з моменту невиконання зобов'язання у встановлений чи термін виконання неналежним образом. Зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди виникають з моменту його заподіяння. Характерна риса цивільної відповідальності полягає в тому, що вона може виповнюватися правопорушником добровільно, без застосування примусових заходів. І лише у випадку конфлікту між учасниками цивільного правовідносини до його дозволу підключаються державні органи.

Цивільні справи розглядаються загальними чи арбітражними судами, а в деяких випадках і інших державних органах за заявою учасника правовідносини чи потерпілого. Розгляд цивільної справи ґрунтується на принципі диспозитивності сторонам які представляють право самостійно розпоряджатися своїми матеріалами і процесуальними правами. Порушення цивільної справи, визначення предмета і підстави позову, звертання до виконання рішення суду залежать від волевиявлень позивача. Висновок мирової угоди визначається волею обох сторін, а визнання позову волею відповідача. У компетенцію суду входить оцінка представлених сторонами доказів і ухвалення рішення.

Потрібно зазначити, що необхідною умовою для застосування цивільної відповідальності є провина, за винятком випадків заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Цивільна відповідальність завершується відновленням порушеного права.

4. ПІДСТАВИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Підставою юридичної відповідальності є правопорушення. Тому при вирішенні питання про юридичну відповідальність головного значення набуває наявність в діях особи повного складу правопорушення, який утворюється із єдності сторін, об'єкта протиправного діяння і суб'єкта цього діяння.

Буде доцільно розглянути та охарактеризувати ці складові окремо. Так об'єктом протиправного діяння є охороняємі державою суспільні відносини і відповідно, нормі, право відношення, правопорядок демократичного суспільства.

Наприклад згідно з кримінальним правом, об'єкт злочину – це суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом і яким в результаті суспільно небезпечного посягання завдається чи може бути завдана шкода.

До об'єктів кримінально-правової охорони закон зараховує особу, яка є учасником суспільних відносин. Звісно, норми кримінального права охороняють не всі, а найбільш важливі для нашого суспільства відносини від заподіяння їм шкоди.

Необхідно зазначити, що правильне встановлення об'єкта злочинного посягання має неабияке практичне значення. Адже саме об'єкт злочину дає нам можливість визначити суспільно небезпечні наслідки. Залежно від об'єкта злочину побудована в основному система Особливої Частини КК України. Юридичне значення об'єкта злочину полягає передусім у тому, що він є обов'язковим елементом будь-якого складу злочину.

Безпосередньо поняття об'єкту злочину тісно переплітається з об'єктивною стороною, яка в свою чергу у кримінальному законодавстві визначена як сукупність передбачених кримінальним законом ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечної дії, що посягає на об'єкти кримінально-правової охорони, а також об'єктивні умови цього посягання.

Розкриваючи зміст поняття об'єктивна сторона потрібно зазначити, що це – обов'язковий елемент кожного конкретного складу злочину. Вона є характеристикою зовнішніх ознак злочинного діяння. Об'єктивна сторона характеризує особливість злочину як зовнішній акт суспільно небезпечної поведінки винного і ті умови, за якими скоюється цей злочин, тобто місце, час, спосіб, обстановки, з якими пов'язане злочинне посягання.

Об'єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки:

· суспільно небезпечну дію або без дію;

· суспільно небезпечні наслідки злочину;

· причинний зв'язок між суспільно небезпечними діяннями і суспільно небезпечним наслідком;

· місце, час, обстановку, спосіб, засоби і знаряддя споєння злочину.

Для повної і всестороньої характеристики правопорушення потрібно вияснити не тільки те, що було об'єктом посягання чи об'єктивну сторону, але й те, хто був суб'єктом цього посягання. Відповідно суб'єкт правопорушення – це особа, яка скоїла протиправне діяння, правопорушник. Характеристика даної особи важлива для вирішення питання про можливість притягнення даної особи до юридичної відповідальності.

Потрібно зазначити, що відповідно до чинного кримінального законодавства суб'єктом злочину може бути не всяка фізична особа, а тільки осудна. Відповідно осудність – здатність людини усвідомлювати свої дії і керувати ними. Саме осудність необхідна умова вини і кримінальної відповідальності. Злочини, як і всі інші вчинки людей, визначаються і контролюються її свідомістю і волею. Здатність розуміти характер і наслідки своїх дій і свідомо керувати своїми вчинками і відрізняє осудну особу від неосудної, яка не може бути суб'єктом злочину.

Питання про визнання особи неосудною може розглядатися з двох критеріїв: методичного і юридичного. Кожний з цих критеріїв складається з певної кількості ознак. Закон вважає достатнім для визнання особи неосудною хоча б однієї з ознак медичного чи юридичного критерію.

Поняття суб'єкта нерозривно пов'язане з суб'єктивною стороною. Саме кримінальне законодавство визначає суб'єктивну сторону злочину – як психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків, тобто, так би мовити, внутрішня сторона суспільно небезпечного діяння.

До суб'єктивної сторони злочину належать: вина у формі умислу чи необережності, мотив, ціль злочину, а також емоційний стан суб'єкта в момент споєння злочину. Основний зміст суб'єктивної сторони будь-якого злочину складає вина. Вина – це психічне відношення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідку, виражене у формах умислу чи необережності. В залежності від інтелектуальної і вольового моментів розмежовують дві форми вини: умисел і необережність. Умисел ділиться в свою чергу, на прямий і побічний, а необережність проявляється у видах злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості.

Таким чином, склад правопорушення як основа юридичної відповідальності утворюється поєднанням чотирьох її сторін:

· об'єктом правопорушення;

· суб'єктом правопорушення;

· об'єктивною стороною правопорушення;

· суб'єктивною стороною правопорушення.

Необхідно зазначити, що тільки склад правопорушення тягне юридичну відповідальність. Відсутність хоча б одного елементу складу правопорушення виключає юридичну відповідальність.

Правопорушення є не тільки підставою, але і вказує на момент виникнення юридичної відповідальності. Правопорушення як юридичний факт об'єктивно породжує відповідні правовідносини і відповідну відповідальність особи яка скоїла правопорушення. Вони виникаю з моменту споєння даного правопорушення. Це проходить незалежно від того, чи виявлене правопорушення чи не виявлене, стало воно предметом розгляду компетентними органами чи не стало. Юридична, зокрема кримінальна, відповідальність об'єктивно існує і тоді, коли особа, яка скоїла злочин, скривається від слідства і суду. Те, що злочинець на даному етапі не виявлений, не усуває виниклого на основі злочинного акту правопорушення.

Юридична відповідальність не створюється судом як адміністративним органом. Виносячи вирок, приймаючи рішення відповідний державний орган не породжує якусь нову юридичну відповідальність, а на основі достовірного виявлення об'єктивної істини (правопорушення0 констатує, фіксує факт існування такої, конкретизує її в межах санкції, встановлених законом, і тим самим забезпечує її здійснення13.

Тому розглядаючи відношення відповідальності в розвитку, в ньому потрібно розрізняти наступні стадії:

· виникнення юридичної відповідальності;

· виявлення юридичної відповідальності;

· офіційна оцінка юридичної відповідальності в актах компетентних органів;

· реалізація юридичної відповідальності.

Таким чином, яка б не була значна роль компетентного органу в процесі виявлення, встановлення і здійснення юридичної відповідальності, його акти не виступають як початок юридичної відповідальності, а являються умовою її реалізації. Не потрібно також ототожнювати юридичну відповідальність з державним примусом, а тим більше з процесом його реалізації. Юридична відповідальність як правовідношення, в якому правопорушник виступає як сторона, яка зобов'язана терпіти визначенні обмеження, завжди передбачає заходи державного примусу. Поряд з цим сама юридична відповідальність ще не є застосуванням таких заходів. Відповідальність – це не сам примус, а обов'язок його виконувати відповідно до санкцій правових норм. Санкції визначають рамки юридичної відповідальності. Як зазначають деякі науковці, застосовується до правопорушника заходів державного примусу і є реалізація юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність, яка базується на обов'язку завдавати визначенні обмеження, виникає безпосередньо з факту правопорушення, в цей час як реалізація санкцій вимагає визначеної правозастосовчої діяльності таких державних органів, як суд, прокуратура, міліція, слідчі органи, виправно-трудові заклади.

В юридичній практиці трапляються випадки, коли юридична відповідальність має місце, а заходу державного примусу не існує. Так буває тоді, коли, наприклад, спливає строк давності, коли не виявляється правопорушник чи коли правопорушник виявлений, але суд дотримуючись закону, визнає наявність юридичної відповідальності, поряд з цим звільняє правопорушника від застосування покарання і т.п..

Потрібно мати на увазі, що усесторонні засоби державного примусу взагалі не пов'язанні з юридичною відповідальністю Так трапляється, коли, наприклад проводиться в примусовому порядку медичний огляд, встановлюється карантин і т.п..

Таким чином, юридична відповідальність існує на всіх етапах виникнення і розвитку правових відносин, основою виникнення яких є правопорушення.