Із досвіду роботи

Наведемо деякі приклади із шкільного життя, які можна трактувати як приклади педагогічної технології " Створення ситуації успіху", описаної вище, або як такі, що не мають своєї назви.

* * *

Учень восьмого класу М. Б. бере участь у роботі художньо­го гуртка Палацу творчості учнів м. Миколаєва і дуже цим пишається. Артистичні здібності у М. Б. справді є. Напере­додні свята Нового року готували чергову концертну виставу і М. Б. майже щодня ходив на репетиції. І справді, це займа­ло багато часу, бо потрібно було ще й роль учити. У М. Б. накопичилися двійки. Декілька разів він не давав щоденник учителю, щоб проставити оцінки. Не віддав його і класному керівникові наприкінці тижня на підпис і на виставлення оцінок. Одного разу на уроці класний керівник взяла щоден­ник, коли він лежав на парті учня. Після закінчення уроків М. Б. підійшов до класного керівника і попросив не робити у щоденнику ніяких записів, мотивуючи це тим, що був дуже зайнятий у гуртку, тому заняття в школі занехаяв. Адже коли батьки дізнаються про двійки, то заборонять йому брати участь у концертах. Класний керівник зрозуміла занепокоєння М. Б. і розписалася у щоденнику, не виставивши поганих оцінок, проте взяла з М. Б. слово, що він виправить їх і сис­тематично відвідуватиме заняття. Минув якийсь час, М. Б. вчився добре, в чверті в нього лише чотири трійки. І далі відвідує художній гурток, проте не забуває свого слова, да­ного вчительці.

* * *

Їй дістався складний клас, за один рік в 6-В змінилося декілька вчителів. Швидко вдалося " прибрати до рук" (при­боркати) класний колектив, крім одного учня — К. Б. Від своїх однокласників він відрізнявся дужою статурою, в бійках — завжди переможець, але за знаннями — найслабший у класі. Тому кожний виклик до дошки був ударом по його самолюбству. Усунути недоліки в знаннях самостійно не міг, а допомоги ніхто не пропонує. Та й прийняти її від однокласників вважав за принизливе. Якось учителька попере­дила дітей: " Жодного поганого слова про своїх друзів не го­ворити, відзначати лише хороше". При цьому потайки від усіх дітей самовпевненому хлопцеві сказала: " Запитаю тебе лише годі, коли разом зі мною вивчиш все, що тобі не вдається". І одного разу клас був приємно здивованим. Для розв'язування було надано важку задачу, і одним з перших, хто її розв'язав, був К. Б. Тепер йому будь-що захотілося закріпити за собою набрану висоту. Старалися всі: і К. Б., і вчителька, і клас, який бурхливо виражав свою радість, по­вагу до однокласника за прикладені зусилля.

* * *

На уроці української мови в п'ятому класі учні самостійно виконували вправу. С. щось уважно писав. Він — двієчник, маленький на зріст, худенький, завжди чимось наляканий. Вчителька похвалила С. за його працьовитість. Тут хтось із дітей іронічно зауважив: " То, може, він уже на п'ятірки став учитися? " Всі в класі засміялися, бо знали, що С. і п'ятірки ніяк не поєднуються. Але вчителька серйозно відповіла, якщо С. правильно виконав завдання, то заслужено може отримати задовільну оцінку. Роботу над вправою закінчено, вчителька просить С. принести зошит до столу. Проте в зошиті тільки номер вправи записано і більше нічого. " Сідай, С. п'ятір­ка", — звучить на всю класну кімнату голос учительки. Клас був вражений — перша п'ятірка С.! Він швиденько сів за парту, а зошит сховав у портфель. Після закінчення уроку С. довго збирав свої речі, наче очікуючи, поки вийдуть одно­класники. Вчителька покликала його до столу і тихенько ска­зала: " Я сьогодні до шістнадцятої у школі. Зробиш вправу і покажеш мені. Добре? " С. мовчки закивав головою. Після уроків С. з радісним обличчям заніс зошит в учительську і показав акуратно виконану вправу.