Синергетика в сучасній науці

По Хакену, синергетика займається вивченням систем, що скла­даються з великого (дуже великого, " величезного") числа частин, компонент або підсистем, одним словом, деталей, що взаємодіють між собою складним чином. Подібно до того, як запропонований Норбертом Вінером термін " кібернетика" мав попередників у кібер­нетиці Ампера, синергетика Хакена також має попередників, напри­клад, у синергетиці фізіолога Шеррінггона, що означала узгоджену дію згинальних і розгинальних м'язів при роботі кінцівок. У всіх цих випадках мова йде про узгоджену дію.

Системи, що складають предмет вивчення синергетики, можуть бути будь-якої природи і змістовно, і спеціально вивчатися різними науками, наприклад, фізикою, хімією, біологією, математикою, ней­рофізіологією, економікою, соціологією. Кожна з наук вивчає " свої" системи своїми, тільки їй властивими, методами і формулює резуль­тати на " своїй" мові. При диференціації науки це приводить до того, що досягнення однієї науки часто стають недоступними розумінню представників інших наук.

На відміну від традиційних областей науки синергетику цікав­лять загальні закономірності еволюції (розвитку в часі) систем будь-якої природи. Відмовляючись від специфічної природи систем, сине­ргетика має здатність описувати їх еволюцію на інтернаціональній мові, встановлюючи свого роду ізоморфізм двох явищ, що вивчають­ся специфічними засобами двох різних наук, що мають спільну мо­дель або приводяться до спільної моделі. Виявлення єдності моделі дозволяє синергетиці робити надбання однієї області науки доступ­ним розумінню представників зовсім інший, мабуть, далекій від неї області науки і переносити результати однієї науки, здавалося б, чу­жорідний ґрунт.

Синергетику можна розглядати як спадкоємицю багатьох роз­ділів точного природознавства, в першу чергу, теорії коливань і якісної теорії диференціальних рівнянь. Саме теорія коливань з її " інтернаціональною мовою", а згодом і " нелінійним мисленням" стала для синергетики прототипом науки, що займається побудо­вою моделей систем різної природи, що обслуговує різні області науки, а якісна теорія диференціальних рівнянь, початок якої в

працях Анрі Пуанкаре, і сучасна загальна теорія динамічних систем, що виросла з неї, озброїла синергетику значною частиною математи­чного апарату.

Багато наук займалися вивченням систем. Одні з них вважають за краще підрозділяти систему на частини, щоб потім, вивчаючи деталі, будувати гіпотези про структуру або функціонування системи як ціло­го. Інші вивчають систему як єдине ціле, віддаючи забуттю взаємодію частин. І той, і інший підходи мають свої переваги та недоліки.

Синергетика зводить міст через пролом, що розділяє перший, редукціоністський, підхід від другого, холістичного. До того ж в си­нергетиці, свого роду сполучній ланці між цими двома підходами, розгляд відбувається на проміжному, мезоскопічному рівні, і макро­скопічні прояви процесів, що відбуваються на мікроскопічному рівні, виникають " самі собою", унаслідок самоорганізації, без керівної і направляючої " руки", системи, що діє ззовні.

Редукціоністський підхід, з його основним акцентом на деталях, зв'язаний із необхідністю обробки часто непосильного об'єму інфо­рмації про підсистеми, їх структуру, функціонування і взаємодії. Для цього необхідні процедури стиснення інформації.

Синергетика замість великого числа чинників, від яких залежить стан системи (так званих компонент вектора стану) розглядає нечис­ленні параметри порядку, від яких залежать компоненти вектора стану системи і які, у свою чергу, впливають на параметри порядку.

У переході від компонент вектора стану до нечисленних параме­трів порядку поміщений сенс один з основоположних принципів си­нергетики - так званого принципу підпорядкування (компонент век­тора стану параметрам порядку). Зворотна залежність параметрів порядку від компонент вектора стану приводить до виникнення того, що прийнято називати круговою причинністю.

Синергетика з її статусом метанауки спочатку була покликана зіграти роль комунікатора, що дозволяє оцінити ступінь спільності результатів, моделей і методів окремих наук, їх корисність для ін­ших наук. Положення міждисциплінарного напряму зумовило ще одну важливу особливість синергетики - її відвертість, готовність до діалогу на правах безпосереднього учасника або невибагливого посередника, що бачить своє завдання в усесвітньому забезпеченні взаєморозуміння між учасниками діалогу. Діалогічність синерге-

тики знаходить своє віддзеркалення і в характері запитання приро­ди: процес дослідження закономірностей навколишнього світу в синергетиці перетворився (або знаходиться у стадії перетворення) з добування безликої об'єктивної інформації в живий діалог дослід­ника з природою, при якому роль спостерігача стає відчутною і зримою.

РОЗДІЛ II. НАУКА І НАУКОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ Тема 2.1. Наука і наукова діяльність, класифікація наук

1. Поняття науки та наукової діяльності.

2. Класифікація наук.

3. Особливості сучасної науки в глобалізованому світі.

4. Науковий потенціал України.