Система та правовий статус органів державного управлін­ня інноваційною діяльністю в Україні

Верховна Рада України визначає єдину державну політику у сфері інноваційної діяльності, а саме:

- створює законодавчу базу для сфери інноваційної діяльності;

- затверджує пріоритетні напрями інноваційної діяльності як
окрему загальнодержавну програму або у складі Програми діяль­
ності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм
економічного, науково-технічного, соціального розвитку, охорони
довкілля;

- в межах Державного бюджету України визначає обсяг
асигнувань для фінансової підтримки інноваційної діяльності.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні і районні ради відповідно до їх компетенції:

- затверджують регіональні інноваційні програми, що креди­
туються з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і район­
них бюджетів;

- визначають кошти бюджету Автономної Республіки Крим,
обласних і районних бюджетів для фінансової підтримки регіональних
інноваційних програм і доручають Раді міністрів Автономної

Республіки Крим, делегують повноваження обласним і районним державним адміністраціям фінансування регіональних інноваційних програм через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення) у межах виділених у цих бюджетах коштів;

- контролюють фінансування регіональних інноваційних прог­
рам за кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і
районних бюджетів.

Представницькі органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради відповідно до їх компетенції:

- затверджують місцеві інноваційні програми;

- у межах коштів бюджету розвитку визначають кошти
місцевих бюджетів для фінансової підтримки місцевих інноваційних
програм;

- створюють комунальні інноваційні фінансово-кредитні уста­
нови для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за
кошти місцевих бюджетів, затверджують їх статути чи положення
про них, підпорядковують їх своїм виконавчим органам;

- доручають своїм виконавчим органам фінансування місцевих
інноваційних програм за рахунок коштів місцевого бюджету через
державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні
відділення) або через комунальні інноваційні фінансово-кредитні
установи;

- затверджують порядок формування і використання коштів
комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

- контролюють фінансування місцевих інноваційних програм
за кошти місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-
кредитні установи (їх регіональні відділення);

- контролюють діяльність комунальних інноваційних фінансово-
кредитних установ.

Кабінет Міністрів України:

- здійснює державне управління та забезпечує реалізацію
державної політики у сфері інноваційної діяльності;

. - готує та подає Верховній Раді України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності як окрему за­гальнодержавну програму або в рамках Програми діяльності

Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм еконо­мічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

- здійснює заходи щодо реалізації пріоритетних напрямів
інноваційної діяльності;

- сприяє створенню ефективної інфраструктури у сфері іннова­
ційної діяльності;

- створює спеціалізовані державні інноваційні фінансово-
кредитні установи для фінансової підтримки інноваційних програм і
проектів, затверджує їх статути чи положення про них, підпоряд­
ковує ці установи спеціально уповноваженому центральному органу
виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності;

- готує та подає Верховній Раді України як складову частину
проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік
пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтрим­
ки виконання інноваційних проектів через спеціалізовані державні
інноваційні фінансово-кредитні установи;

- затверджує положення про порядок державної реєстрації
інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних
проектів.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності є Державне агентство Украї­ни з інвестицій та інновацій (Держінвестицій).

Основними завданнями Держінвестицій є:

- участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної по­
літики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності;

- створення національної інноваційної системи для забезпечен­
ня проведення ефективної державної інноваційної політики, коорди­
нація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері іннова­
ційної діяльності.

Держінвестицій відповідно до покладених на нього завдань:

- здійснює заходи щодо' проведення єдиної науково-технічної
та інноваційної політики;

- готує і подає в установленому порядку пропозиції щодо:

• формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності;

• визначення пріоритетних напрямів інноваційної діяльнос­
ті, розроблення державних інвестиційних та інноваційних програм і
передбачення у державному бюджеті коштів для їх кредитування;

• визначення обсягу бюджетних коштів для надання фінан­
сової підтримки суб'єктам інноваційної діяльності, які реалізують
інноваційні та інвестиційні проекти;

- вивчає світовий досвід залучення інвестицій та запроваджен­
ня механізмів стимулювання інноваційного розвитку, подає пропо­
зиції щодо поширення його в Україні;

- вживає заходів до залучення іноземних інвестицій у націона­
льну економіку та мобілізації внутрішніх інвестицій;

- розробляє у межах своїх повноважень проекти нормативно-
правових актів з питань формування та реалізації державної політики
у сфері інвестицій та інноваційної діяльності і подає їх в установле­
ному порядку Кабінетові Міністрів України;

- бере участь у підготовці та здійсненні заходів щодо інститу-
ційного розвитку ринків капіталу, управління інвестиційними ресур­
сами та корпоративного управління і подає в установленому порядку
відповідні пропозиції;

- бере участь:

• у проведенні аналізу соціально-економічних результатів
функціонування спеціальних (вільних) економічних зон та територій
пріоритетного розвитку з урахуванням їх інноваційної спрямованості;

• у розробленні проектів Державної програми економічного
та соціального розвитку, Державного бюджету України і Програми
діяльності Кабінету Міністрів України;

• у формуванні державного замовлення на інноваційну про­
дукцію;

- подає в установленому порядку пропозиції щодо створення
інноваційної інфраструктури в регіонах, забезпечує її розвиток;

- координує залучення інвестицій для забезпечення інновацій­
ного розвитку;

- розробляє та запроваджує механізм надання фінансової та
іншої підтримки реалізації інноваційних проектів, а також стимулю­
вання інноваційного розвитку економіки і соціальної сфери;

- вживає заходів до формування за кордоном позитивного ін­
вестиційного іміджу України;

- здійснює заходи щодо реалізації узгодженої державної полі­
тики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності;

- подає в установленому порядку пропозиції щодо фінансу­
вання програм інноваційного розвитку, а також підприємств, які про­
вадять інноваційну діяльність, та спеціалізованих державних іннова­
ційних фінансово-кредитних установ;

- організовує роботу з проведення прогнозно-аналітичних до­
сліджень тенденцій у розвитку сфери інвестицій та інноваційної
діяльності;

- розробляє проекти державних інвестиційних та інноваційних
програм і виступає в установленому законодавством порядку їх за­
мовником;

- проводить у передбаченому законодавством порядку конкурс­
ний відбір інвестиційних та інноваційних проектів;

- укладає відповідно до законодавства міжнародні договори
про співробітництво у сфері інвестицій та інноваційної діяльності;

- формує бази даних інвестиційних та інноваційних програм і
проектів, міжнародних інвестиційних та інноваційних програм і про­
ектів, у виконанні яких беруть участь вітчизняні державні підприєм­
ства в рамках міжнародного інноваційного співробітництва, а також
відповідних грантів;

- бере відповідно до законодавства участь у процесі укладення,
виконання та припинення дії угод про розподіл продукції, укладення
договорів концесії з метою реалізації інвестиційних проектів у пріо­
ритетних галузях національної економіки;

- готує і подає в установленому порядку пропозиції щодо
створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-
кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і
проектів, розробляє статути (положення) таких установ;

- затверджує порядок формування і використання коштів спе­
ціалізованими державними інноваційними фінансово-кредитними
установами, що належать' до сфери управління Держінвестицій, і
здійснює контроль за їх діяльністю;

- доручає державним інноваційним фінансово-кредитним уста­
новам проводити конкурсний відбір пріоритетних інноваційних прое­
ктів і надавати фінансову підтримку цим проектам у межах коштів,

передбачених законом про Державний бюджет України на відповід­ний рік;

- визначає порядок конкурсного відбору інноваційних проектів
для їх фінансової підтримки;

- організовує підвищення кваліфікації спеціалістів, бере участь
в організації навчання та готує пропозиції щодо вдосконалення сис­
теми підготовки та перепідготовки фахівців у сфері інвестицій та ін­
новаційної діяльності;

- вживає заходів до матеріального та морального заохочення
працівників у сфері інноваційної діяльності;

- проводить у межах своїх повноважень інформаційно-
роз'яснювальну та консультаційну роботу, бере участь у підготовці
та проведенні конференцій, симпозіумів, семінарів, виставок;

- виконує, відповідно до законодавства, функції з управління
об'єктами державної власності, що перебувають в його управлінні;

- забезпечує видання бюлетеня з питань, що належать до його
компетенції;

- забезпечує в межах своїх повноважень реалізацію державної
політики стосовно державної таємниці, здійснення контролю за її
збереженням;

- виконує інші функції, передбачені законодавством.
Підвідомчими організаціями Державного агентства України з

інвестицій та інновацій є:

1. Державне підприємство " Національний центр впровадження
галузевих інноваційних програм".

2. Регіональні центри інноваційного розвитку.

3. Українська державна інноваційна компанія.

4. Український центр сприяння іноземному інвестуванню.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації (у межах делегованих їм органами місцевого самовря­дування повноважень) відповідно до їх компетенції:

- розробляють проекти регіональних інноваційних програм і
подають їх для затвердження відповідно Верховній Раді Автономної
Республіки Крим, обласним і районним радам;

- вживають заходів щодо виконання регіональних іннова­
ційних програм;

- сприяють інноваційній діяльності у своєму регіоні та
створенню сучасної інфраструктури у цій сфері;

- залучають підприємства, установи й організації, розташовані
на підпорядкованій їм території, за їх згодою, до розв'язання
проблем інноваційного розвитку регіонів;

- доручають державним інноваційним фінансово-кредитним
установам (їх регіональним відділенням) проведення конкурсного
відбору інноваційних проектів регіональних інноваційних програм і
здійснення їх фінансової підтримки у межах коштів, передбачених у
бюджеті Автономної Республіки Крим і обласних та районних
бюджетах;

- подають пропозиції спеціально уповноваженому централь­
ному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності
стосовно включення інноваційних проектів за регіональними
програмами до державних програм і їх фінансування шляхом
кредитування із державного бюджету.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні - це науково, економічно та соціально обґрунтовані та законодавчо визначені напрями інноваційної діяльності, спрямовані на забезпе­чення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспро­можній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні скла­даються із стратегічних та середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності:

- стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності -
розраховані на тривалу перспективу (не менше десяти років)
найважливіші напрями інноваційної діяльності щодо забезпечення
соціально-економічного зростання держави, розроблені на основі
науково-прогнозного аналізу світових тенденцій соціально-
економічного та науково-технологічного розвитку з урахуванням
можливостей вітчизняного інноваційного потенціалу;

- середньострокові пріоритетні напрями інноваційної
діяльності — розраховані на реалізацію протягом найближчих трьох—
п'яти років напрями інноваційного оновлення промислового,
сільськогосподарського виробництва та сфери послуг щодо освоєння

випуску нових наукоємних товарів та послуг з високою конкуренто­спроможністю на внутрішньому та (або) зовнішньому ринках.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності формуються в рамках стратегічних пріоритетних напрямів інновацій­ної діяльності на основі новітніх досягнень вітчизняної і світової науки, аналізу кон'юнктури світового та внутрішнього ринків та ресурсних можливостей держави.

За своїми масштабами, направленістю та специфікою реалізації середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності можуть бути пріоритетними напрямами інноваційної діяльності загальнодержавного, галузевого або регіонального рівнів.

Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності форму­ються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності із залученням Національної та галузевих академій наук України на основі ґрунтовних прогнозно-аналітичних досліджень тенденцій світового науково-технологічного розвитку, результатів реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки України, зіставлення їх із реальними потребами економіки України, можливостями та станом інноваційного потенціалу країни.

Кабінет Міністрів України проводить стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності, організовує їх публікацію в засобах масової інформації та обговорення в Національній і галузевих академіях наук України, в громадських наукових та науково-технічних організаціях.

Порядок формування, експертизи та обговорення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності затверджується Кабінетом Міністрів України.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного рівня формуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяль­ності в рамках стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності і подаються Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України на затвердження разом із стратегічними пріори­тетними напрямами інноваційної діяльності.

Кожні три—п'ять років середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного рівня уточнюються спе­ціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності на основі системного експертного ана­лізу даних моніторингу інноваційної діяльності, пропозицій і техні-ко-економічних обгрунтувань центральних органів виконавчої влади галузей, виконавчих органів місцевого самоврядування, Національ­ної та галузевих академій наук України, громадських наукових та науково-технічних організацій.

Зміни до середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності вносяться Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України разом із проектом закону про Державний бюджет України.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності галузевого рівня розробляються відповідними центральними органа­ми виконавчої влади в рамках стратегічних і загальнодержавних середньострокових пріоритетів інноваційного розвитку з урахуван­ням науково-технічного та технологічного розвитку галузі, її іннова­ційного потенціалу і затверджуються їх колегіями терміном на три-п'ять років.

Середньострокові інноваційні пріоритетні напрями інноваційної діяльності регіонального рівня розробляються виконавчими орга­нами місцевого самоврядування в рамках стратегічних і загально­державних середньострокових пріоритетів інноваційної діяльності на основі аналізу стану економічного та інноваційного потенціалу регіону і затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами терміном на три-п'ять років.

Прийняттю рішень щодо визначення середньострокових пріори­тетних напрямів інноваційної діяльності передує їх широке громад­ське обговорення із залученням громадських наукових, науково-технічних організацій, регіональних наукових центрів Національної Академії наук України та Міністерства освіти і науки України. По кожному з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності прово­диться маркетингове дослідження та дається техніко-економічне обґрунтування.

Реалізація стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності здійснюється через систему загальнодержавних (націо-

нальних) програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля.

Реалізація середньострокових інноваційних пріоритетів галузе­вого рівня здійснюється на конкурсних засадах через державні про­грами, інноваційні програми, інноваційні проекти та інноваційні проекти технологічних парків.

Найбільш важливі для держави роботи з реалізації інноваційних пріоритетів загальнодержавного та галузевого рівнів здійснюються на конкурсних засадах через державне замовлення за інноваційними проектами у порядку, визначеному законодавством України.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності регіонального рівня враховуються при розробці прогнозів та програм економічного та соціального розвитку Автономної Республіки Крим, області, району, міста, що здійснюється згідно із Законом України " Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України".

Реалізація середньострокових інноваційних пріоритетів регіо­нального рівня здійснюється на конкурсних засадах через регіональні інноваційні програми та інноваційні проекти, інноваційні проекти технологічних парків.

Верховна Рада України визначила такі стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні на 2003-2013 роки:

- модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела
енергії; новітні ресурсозберігаючі технології;

- машинобудування та приладобудування як основа висо-
котехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток
високоякісної металургії;

- нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології,
телекомунікації;

- вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток
біотехнологій;

- високотехнологічний розвиток сільського господарства і
переробної промисловості;

- транспортні системи: будівництво та реконструкція;

- охорона й оздоровлення людини та навколишнього середовища;

- розвиток інноваційної культури суспільства.

Верховна Рада України визначила такі середньострокові пріо­ритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного рівня:

1. Модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела
енергії; новітні ресурсозберігаючі технології:

- засоби охорони праці та підвищення техніки безпеки на
вугледобувних підприємствах; обладнання для видобутку вугілля з
похилих і тонких пластів; засоби дегазації шахт, способи та методи
добування та утилізації метану з вугільних родовищ;

- енергоефективні двигуни та електроприводи для базових
галузей економіки; основне електротехнічне обладнання; енергоеко-
номічні джерела світла та системи освітлення; функціональна та
силова електроніка в енергетичній галузі;

- модернізація електростанцій і електромереж; електромережі
видачі потужностей атомних електростанцій; парогазові установки та
технології спалювання низькосортного твердого, рідкого та газопо­
дібного палива;

- бурове нафтогазове обладнання;

- високопродуктивне енергозберігаюче компресорне обладнан­
ня для оснащення вугільних шахт, підприємств залізничного транс­
порту та інших галузей.

2. Машинобудування та приладобудування як основа високо-
технологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток
високоякісної металургії:

- виробництво сучасної ракетно-космічної та авіаційної техні­
ки, суден і електровозів нового покоління; системні засоби техно­
логічного проектування, виробництва і логістичної підтримки
процесів створення техніки нового покоління; засоби діагностики,
агрегати, прилади та комплектуючі техніки нового покоління;

- диспетчерські системи, системи локації в різних сере­
довищах;

- оптоелектронні системи подвійного призначення;

- обладнання та матеріали для зварювання і здійснення спорід­
нених процесів, довговічні зварні конструкції; обладнання, матеріали
та новітні технології для антикорозійного захисту;

- обладнання, комплектуючі й новітні технології для складання
та виробництва автомобілів;

- обладнання та спеціальні технології металургійного вироб­
ництва; технології переробки вторинної сировини кольорових металів;

- побутова і комунальна електронна техніка та технологічні
процеси виготовлення її елементів; організація виробництва на іннова­
ційній основі телевізорів, холодильників та інших товарів широкого
вжитку.

3. Нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології,
телекомунікації:

- інформаційні технології контролю та управління об'єктами
базових технологій; інтелектуальні комп'ютерні засоби високої
продуктивності; програмні системи розпізнавання об'єктів та проце­
сів; цифрові широкосмугові системи розподілу інформації;

- лазерна техніка та обладнання, технологічні процеси їх засто­
сування;

- електронна база систем зв'язку, комп'ютерні та телекомуні­
каційні технології; волоконно-оптичні системи; світлосигнальна та
інформаційна апаратура.

4. Удосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток
біотехнологій:

- сучасний каталіз, розвиток і використання нових каталі­
заторів і нових каталітичних процесів;

- розвиток генно-інженерних технологій, генетично модифі­
кованих культур та організмів;

- імунобіологічні препарати та біосумісні матеріали;

- сучасні конструкційні матеріали, технології їх виробництва
та застосування;

- керамічні матеріали широкого спектра застосування, над­
тверді інструментальні матеріали;

- матеріали та речовини малотоннажного хімічного вироб­
ництва;

- органічні люмінофори та барвники;

- напівпровідникові матеріали на основі надчистого кремнію,
германія, арсеніду галію та складних сполук; сцинтиляційні мате­
ріали, оптичні та конструкційні монокристали.

5. Високотехнологічний розвиток сільського господарства і
переробної промисловості:

- комбайни і трактори, агрегати тракторів середньої потуж­
ності, кормозбиральна та бурякозбиральна техніка;

- біодобрива;

- засоби захисту рослин і тварин;

- обладнання для глибинної переробки рослинної та тваринної
продукції;

- сучасні технології зберігання сільськогосподарської продук­
ції; матеріали, технології та обладнання для фасування, пакування і
маркування продуктів харчування і напоїв;

- екологічно чисті харчові продукти та продукти з високими
оздоровчими властивостями з овочевих та зернових культур.

6. Транспортні системи: будівництво і реконструкція:

- інноваційні технології будівництва і реконструкції доріг,
мостів та транспортних систем;

- глобальні та регіональні системи радіонавігації транспортних
засобів з використанням супутникового та наземного обладнання;

- реконструкція портів;

- модернізація систем транспортування газу, нафти, аміаку.

7. Охорона й оздоровлення людини та навколишнього середовища:

- діагностичні та лікувальні програмно-технічні комплекси;

- лікарські засоби для лікування цукрового діабету, астми,
серцево-судинних, онкологічних та інфекційних хвороб (СНІД,
туберкульоз тощо); психотропні та наркотичні препарати;

- препарати на основі продуктів переробки донорської крові;

- педіатричні форми лікарських засобів;

- обладнання та технології для використання альтернативних
джерел енергії;

- енергоефективне, ресурсозберігаюче, модульне, екологічно
безпечне обладнання та устаткування для здійснення процесів водо-
підготовки, очищення води, теплопостачання та засоби управління
цими процесами.

8. Розвиток інноваційної культури суспільства:

■ - підтримка національної книговидавничої справи; освітніх та науково-популярних видань;

- розвиток освітніх і науково-популярних програм у засобах
масової інформації;

- центри дистанційного навчання із застосуванням сучасних
телекомунікаційних технологій;

- сучасні комп'ютерні технології для навчання і наукових
процесів.

З метою забезпечення динамічного й ефективного управління процесами інноваційного розвитку України, своєчасного внесення коректив у здійснювану державну науково-технологічну та іннова­ційну політику Кабінет Міністрів України організовує система­тичний моніторинг реалізації пріоритетних напрямів інноваційного розвитку України.

Усі міністерства і відомства України щорічно в першому кварталі наступного року подають до Кабінету Міністрів України звіти про заходи, здійснені ними для реалізації стратегічних і середньо-строкових інноваційних пріоритетів, та про досягнуті результати.

Узагальнена інформація про хід реалізації пріоритетних напрямів інноваційного розвитку України щорічно до 1 квітня подається Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України.

Узагальнена інформація повинна містити крім інших такі показники:

- обсяг інноваційних капіталовкладень відносно річного рівня
амортизаційних відрахувань;

- розмір доходу від інноваційних капіталовкладень за рік
відносно обсягу інноваційних капіталовкладень;

- розмір сукупного фінансування розвитку науки і техніки
відносно річного ВВП;

- обсяг продажу новоствореної продукції в рік відносно річно­
го загального обсягу продажу;

- кількість винаходів на 1 мільйон населення;

- кількість впроваджених винаходів у рік відносно їх загальної
кількості.

Регіональні аспекти інноваційного розвитку. Сучасний світ демонструє, що темпи соціально-економічного розвитку країни та її регіонів безпосередньо визначаються досягненнями науки і техніки та ступенем їх використання у всіх сферах суспільного життя. В умо­вах посилення глобалізаційних тенденцій інноваційний вибір для України є стрижневою складовою соціальної переорієнтації та модер­нізації економіки з одночасною інтеграцією її до світогосподарських

систем, інструментом прискореного економічного зростання та еко­логічної безпеки вичерпаності національних ресурсів індустріально­го розвитку.

Досвід США, Японії, провідних країн Європейського Союзу свід­чить, що для досягнення успіху в інноваційному розвитку необхід­но, з одного боку, зосередити ресурси на реалізацію національних пріоритетів, а з іншого - для забезпечення максимально ефективного використання наукового та ресурсного потенціалу виникає необхід­ність формування єдиного науково-технічного й інноваційного прос­тору. Саме тому, у червні 2001 р. був сформований єдиний Європей­ський науковий простір, створення якого відповідає стратегічній меті ЄС, згідно з якою до 2010 р. економіка Європи повинна стати най­більш конкурентоспроможною і динамічною у світі, заснованою на знаннях, зі стійким потенціальним зростанням, що забезпечує висо­кий рівень зайнятості працездатного населення і соціальну рівність. Основним стимулом створення єдиного простору був той факт, що інвестиції США, Японії в науково-технологічний розвиток значно перевищують аналогічні показники країн ЄС і цей розрив постійно збільшується. Зараз частка наукових досліджень у країнах ЄС скла­дає в середньому приблизно 1, 8 % європейського ВВП, а у США аналогічний показник дорівнює 2, 8 %, в Японії - 2, 9 %.

Перспектива діяльності єдиного наукового простору досить ва­гома, оскільки в ньому знайдеться місце не тільки для країн-членів і кандидатів у члени ЄС, але і для держав, що розвиваються та з пере­хідною економікою.

Що стосується України, то це співробітництво має за мету стабі­лізувати науковий потенціал та сприяти розв'язанню ключових наці­ональних проблем, зокрема у.сферах ресурсо- та енергозбереження, підвищення продуктивності праці та прискорення темпів економіч­ного зростання, забезпечення економічної безпеки, поліпшення умов життя громадян.

Слід зазначити, що конкретним кроком для формування іннова­ційного потенціалу держави, підвищення рівня конкурентоспромож­ності продукції, організації цивілізованого трансферу технологій стало ухвалення базових законів України у цій сфері, зокрема " Про інноваційну діяльність", " Про пріоритетні напрями інноваційної дія-

льності в Україні" та " Про спеціальний режим інвестиційної та інно­ваційної діяльності технологічних парків", а також нормативних ак­тів Кабінету Міністрів України.

Водночас забезпечення реалізації ефективної державної іннова­ційної політики неможливе без її ефективного впровадження на регі­ональному рівні, оскільки регіони з їх науково-технологічними, фі­нансово-економічними, виробничими та соціальними можливостями відіграють особливо важливу роль у процесі переходу економіки на інноваційний шлях розвитку.

Проте, маючи належну правову базу і достатньо потужний нау­ково-технологічний потенціал, Україна вкрай недостатньо його ви­користовує в націольнальних інтересах, оскільки більша частина на­явних можливостей реалізовується поза потребами інноваційного розвитку держави.

Саме це призвело до фактичної ізольованості наукових установ від підприємницької сфери, зумовило їх переорієнтацію на виконан­ня робіт, які не є достатньо актуальними для розвитку національної економіки, хоча у провідних галузях промисловості України, котрі виробляють три чверті товарної продукції, відношення витрат на на­уково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) до вар­тості всієї продукції складає менше 0, 4 %, а в деяких галузях і того менше.

За підсумками 2005 року частка промислових підприємств, які займались інноваційною діяльністю склала 11 % їх загальної кількос­ті, тоді як у 2000 р. - 18 %, а у 1995 р. - 22, 9 %. Для порівняння, у Нідерландах цей показник дорівнює 62 %, Австрії - 67 %, Німеччині -69 %, Данії - 71 %, Ірландії - 74 %. При цьому, понад 60 % коштів, що витрачаються українськими підприємствами на інноваційну дія­льність припадає на продуктові інновації, тобто на закупівлю облад­нання, а на придбання прав на той чи інший вид інтелектуальної вла­сності було витрачено менше 5 % відповідних асигнувань.

У контексті нинішнього вектора національної політики на євро-та євроатлантичну інтеграцію стан української економіки характери­зується майже повною відсутністю (0, 10 %) технологій 6-го укладу, частка 5-го не перевищує 10 %, а найбільш поширеними є 4-й і особ­ливо 3-й технологічні уклади.

Частка інноваційної продукції у загальному обсязі її реалізації має тенденцію до зниження і не перевищує 6 %, а питома вага гото-

вих виробів у товарному експорті становить 30-35 % сировини та напівфабрикатів - 65-70 %, тоді як у світовому експорті відповідно 77, 7% та 12, 5%.

Все це дозволяє стверджувати, що успадкована технологічна не-збалансованість та низький сучасний рівень технологічного розвитку більшості галузей економіки України, спричиняє її низьку ефектив­ність, зниження конкурентоспроможності на зовнішніх та нарощу­вання дефіциту власної продукції на внутрішньому ринках, призво­дить до марнотратства природно-ресурсних та інтелектуальних ресурсів, зниження життєвого рівня населення.

Регіональна мозаїка параметрів інноваційної діяльності характе­ризується строкатістю та асиметрією (табл. 2.9.3). Як свідчать пред­ставлені в таблиці показники, впродовж досліджуваного періоду найбільша кількість підприємств, що займались інноваційною діяль­ністю, була зосереджена в столичному та промислово розвинених регіонах України, які мають потужний науковий потенціал - м. Києві, Харківській, Донецькій та Дніпропетровській областях. Поліські області, зокрема Рівненська, Сумська, Волинська традиційно посіда­ють останні місця за даним показником.

Що стосується динаміки чисельності інноваційно активних під­приємств у регіонах за 2000-2005 рр., то вищими за середньоукраїн-ські темпами зростання характеризувалися Одеська, Кіровоградська, За­карпатська, Івано-Франківська області та м. Київ. Навпаки, зменшення кількості згаданої категорії підприємств, причому значне, спостеріга­лося в Рівненській, Сумській, Чернігівській та Вінницькій областях.

Частка підприємств, що займалися інноваційною діяльністю в усіх (за винятком м. Києва) регіонах України за останній п'ятирічний період залишається надзвичайно низькою і до того ж характеризу­ється помітним скороченням. Так, у 2005 р. згаданий показник пере­вищував середньоукраїнське значення (11, 9 %) лише у 7 регіонах -Харківській, Кіровоградській, Івано-Франківській, Одеській, Дніпро­петровській та Житомирській областях. Найбільшими темпами пито­ма вага інноваційно активних підприємств у їх загальній кількості скорочувалася в Чернігівській, Чернівецькій, Волинській, Сумській та Миколаївській областях і лише у 6 регіонах (м. Київ, Одеська, Кірово­градська, Харківська, Закарпатська області та Автономна Республіка Крим) вона характеризувалася зростанням.

Найбільший обсяг інноваційної продукції було вироблено в тих же промислово розвинених областях - Донецькій, Запорізькій, Дніп­ропетровській, Одеській та м. Києві (відповідно вони забезпечили найбільший внесок у виробництво інноваційної продукції України); найменший -ум. Севастополі, Тернопільській, Вінницькій, Рівнен­ській та Чернівецькій областях. Найбільш динамічно в плані наро­щування обсягів інноваційної продукції у 2000-2005 рр. спрацювали Одеська, Кіровоградська, Хмельницька, Івано-Франківська області, АР Крим та м. Київ. Зниженням показника відзначилися Рівненська, Полтавська, Черкаська, Херсонська та Житомирська області.

Невиправдано низькою в Україні була й лишається питома вага інноваційної продукції в обсязі реалізованої промислової продукції (6, 5 %). Вищим, від середньоукраїнського, рівнем за згаданим показ­ником характеризуються Сумська, Одеська області, Автономна Рес­публіка Крим та м. Київ; нижчим — Вінницька, Рівненська, Черкаська області та м. Севастополь. Не можна не відзначити тенденції щодо збільшення цього показника в багатьох регіонах України, зокрема Кіровоградській, Одеській, Миколаївській, Сумській, Волинській, Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській та ін. У той же час Він­ницька, Донецька, Житомирська, Полтавська, Рівненська, Херсон­ська, Черкаська та ін. області відзначилися зменшенням частки інно­ваційної продукції в загальному її обсязі.

Водночас слід зауважити, що основи реалізації національної мо­делі інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України мають базуватися саме на сукупності регіональних інноваційних систем.

За світовим досвідом найбільш динамічно розвиваються ті регіо­ни, де формується регіональна інноваційна інфраструктура, яка включає освітні та наукові установи, дослідницькі центри, корпора­тивні структури, котрі об'єднують фінансово-банківські установи, постачальників, виробників і споживачів пов'язаних єдиним іннова­ційним просторовим ланцюгом " освіта - наукові дослідження - до­слідні розробки - виробництво - ринок". Завдяки формуванню такої інфраструктури регіони дістають додаткові конкурентні переваги на ринку товарів і послуг за рахунок спеціалізації та кооперування ви­робництва, обміну інформацією та її захисту, патентування і станда­ртизації, мінімізації витрат на впровадження інновацій.

Економічна наука, практика економічно розвинених країн і наш власний суперечливий досвід впродовж всього трансформаційного періоду переконливо свідчать про необхідність і доцільність оптима­льного поєднання державного впливу та ринкової саморегуляції на всі складові економічного життя, в тому числі на процеси інновацій­но-інвестиційного розвитку.

Слід зазначити, що впродовж усього періоду державності в Укра­їні була спроба окреслити та вибудувати оптимальну модель управ­ління цими процесами.

Це стосувалося створення центральних органів виконавчої влади на функціональних засадах, централізованого формування іннова­ційного фонду за рахунок цільових відрахувань усіма господарюю­чими суб'єктами, а також цілісної організаційної структури та систе­ми управління коштами цього фонду.

Проте це виглядало не інакше, як спробою запровадити ручне управління процесами інноваційного розвитку в умовах ринкових трансформацій і тому бажаного ефекту не було досягнуто, хоча це була спроба зрушити справу з місця і певні позитивні зміни це при­несло. Після цього були роки повного застою, хоча на державному рівні продовжувала тиражуватись кон'юнктурна ініціатива, з трибун звучали вимоги щодо розробки дієвих регіональних програм, налаго­джено взаємодії міністерств, державних комітетів та обласних дер­жавних адміністрацій у напрямі активізації інноваційної діяльності. Але результат був зворотний.

З огляду на актуальність проблеми вперше системний підхід до поліпшення інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні закла­дено Указом Президента України від 19 липня 2005 року № 1116/2005.

Згідно з його вимогами, в Україні утворена Національна рада з інвестицій та інновацій як дорадчий орган при Президентові України та аналогічне за змістом Державне агентство. На це агентство покла­дено організаційне, інформаційне та технічне забезпечення діяльнос­ті Національної ради України з інвестицій та інновацій, підготовку пропозицій Президентові України щодо діяльності державних орга­нів і громадських інститутів у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності, а також супроводження інноваційних програм, схвалених Національною радою України.

Не менш важливе значення має також рішення Ради національної безпеки й оборони України від 6 квітня 2006 року " Про стан науко­во-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України", де визначено пріоритетні завдання органів вико­навчої влади із забезпечення національної безпеки в науково-технічній сфері, зокрема:

- розвиток національної інноваційної системи як сукупності
інституцій, що забезпечують проведення ефективної державної полі­
тики;

- забезпечення інтеграції освіти, науково-технологічної сфери
та виробництва як передумови інноваційного розвитку економіки;

- всебічну підтримку фундаментальних наукових досліджень,
спрямованих на забезпечення технологічного розвитку України;

- розвиток виробництва високотехнологічної продукції та по­
слуг на інноваційній основі;

- першочергову реалізацію інноваційних проектів, спрямова­
них на суттєве поліпшення енергозабезпечення та енергозбереження,
зниження енергомісткості та ресурсовитратності виробництва.

Ці кроки глави держави системно визначили цілі, завдання і на­прями роботи з активізації інноваційного розвитку та управління ци­ми процесами на державному рівні. Але при цьому зовсім нічого не говориться про зв'язок між господарюючими суб'єктами, галузями, регіонами, тобто про цілісну структуру управління інноваційно-інвестиційним розвитком на всіх рівнях.

Сподівання забезпечити цю роботу через місцеві державні адмі­ністрації не принесе бажаного результату, оскільки останні не мають у своїй структурі ані відповідних підрозділів, ані кадрів необхідної кваліфікації.

Із врахуванням власного багаторічного досвіду регіонального управління вважаю, що головним інструментом активізації іннова­ційної діяльності на обласному рівні повинна стати комплексна про­грама, яка б окреслювала стратегічні напрями інноваційно-інвести­ційного розвитку регіону на довгостроковий період та визначала чіткі завдання на середньостроковий період.

Структуру, цілі програми, її пріоритети та джерела фінансування повинна визначати регіональна Рада з питань інноваційно-інвести-

цінного розвитку, яку за нинішніх умов розподілу владних повнова­жень повинен очолити голова обласної державної адміністрації, а в майбутньому - голова обласної ради чи її виконавчого комітету.

РОЗДІЛ І. МЕТОДОЛОГІЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ Тема 1.1. Системні уявлення. Система, її склад і моделі

4. Історія розвитку системного підходу.

5. Системне зображення матеріального світу. Системний підхід
і системний аналіз.

6. Поняття про систему та її складові.

7. Різновиди систем і їх властивості.