Pater noster

Pater noster, qui es in caelis: sanctificetur nomen tuum; adveniat regnum tuum; fiat voluntas tua, sicut in caelo, et in terra. Panem nostrum cotidianum da nobis hodie; et dimitte nobis debita nostra, sicut et nos dimittimus debitorĭ bus nostris: et ne nos inducas in temptā tionem; sed libera nos a malo. Amen.

Вправи

1) Провідміняйте в praesens conjunctī vi actī vi дієслово: Intellĕ go 3;

2) Визначте форму дієслів і перекладіть українською мовою:

Florent, floreant, audiunt, audiant, dicunt, dicant, scribē bant, scribĕ rent, nominā bant, nominā rent, mitte, mittas, amē mus, loquā mur, vivā mus, gaudeā mus.

3) Перекладіть українською мовою:

1. Ama patriam nostrum. 2. Amā te patriam vestram et parē te legĭ bus ejus. 3.Amī ci, dum vivĭ mus, vivā mus! 4. Sit mens sana in corpŏ re sano. 5. Feci, quod potui, faciant meliora potentes

4) Перекладіть українською мовою:

1. Consuetū do – altĕ ra natū ra. 2. Memoria minuitur nisi eam exerces. 3. Amī cus certus in re incerta cernĭ tur.

5) Провідміняйте в однині і множині:

id homo doctus

6) Вивчіть напам’ять «Gaudeā mus».

7) Перекладіть українською мовою і вивчіть напам’ять «Pater noster».

Життя римлян

Свобода і рабство

Спочатку в Римі було небагато рабів – переважно полонені, які працювали на заміських віллах. Але з розширенням Римської держави і збагаченням її громадян до Риму прибували все нові й нові раби, яких у І ст. до н.е. налічувалось 2 млн. Їх продавали на торговищах неподалік від форуму. Раби стояли на підвищенні з табличками на шиях, де було написано ім’я, походження і здібності. Покупці оглядали їх, а продавець тим часом розхвалював їхні вміння і намагався приховати вади.

Становище рабів було неоднаковим, залежало від того, чи призначались вони для робіт у селі чи в місті. Найважчою вважалась робота у сільських маєтках. Там панувала сувора дисципліна і лише раз на рік, під час Сатурнадія, стародавнього італійського свята, яке відзначали 17–21 грудня, раби отримували перепочинок. За найменшу провину їх замикали у в’язницю, так званий ергастул, а на роботу виводили закутими. Не легшою була доля державних рабів, котрі належали містові або усій державі. Вони здебільшого працювали в каменоломнях, шахтах або на будівництві.

Різними були умови життя міських рабів. Залежно від їх знань і умінь, рабів поділяли на групи. Освічені ставали бібліотекарями, рахівниками, вели домашнє господарство, навіть виховували дітей свого господаря. Інші прислуговували на кухні, підтримували лад у домі, обслуговували господарів.

Раби були повністю безправними, їх не вважали за людей, називали

«знаряддями, що говорять». Раба можна було продати, подарувати, вбити, і ніхто не міг заборонити власникові зробити це. Вони не могли одружуватись, не мали жодного майна, їхні діти належали господареві. Щоправда, згодом доля рабів дещо поліпшилась, вони отримали дозвіл на одруження, діти рабів іноді виховувались разом з дітьми господаря, але це швидше було винятком з правил.

За спробу втечі рабів таврували і, закутих у кайдани, відправляли у сільські маєтки. За особливо тяжкі провини рабів страчували, розпинаючи на хресті.

Іноді господар, прихильний до свого раба, міг звільнити його без викупу або взяти за нього таку ж суму, за яку раб був куплений. Деякі раби у багатших сім’ях відкладали певну суму грошей на свій викуп. Однак значно частіше господар звільняв рабів своїм заповітом. Вільновідпущеник (так називали раба, відпущеного на волю) не поривав з господарем, а часто як довірена особа працював управителем його маєтку, секретарем або радником. Однак далеко не всім рабам вдавалось здобути свободу за життя. Частіше вони здобували її разом зі смертю.

Vim vi repellĕ re licet.

Urbi et orbi.

Ferro ignī que.

Sero venientĭ bus ossa.

Mens sana in corpĕ re sano.

Інфінітив. Інфінітивні звороти.

Інфінітив – віддієслівна форма, яка має ознаки імені і дієслова. Ознаками імені є такі:

1.Відсутність категорії особи. Подібно до віддієслівного іменника, інфінітив називає дію, але не вказує, хто її виконує.

legĕ re – читати; scribĕ re – писати

2.Здатність виконувати в реченні основні функції іменника: інфінітив може бути додатком, підметом і присудком.

A bove vajō re discit arā re minor (proverbium).

У старшого вола вчиться орати молодий.

Тут arā re додаток при discit.

Значно рідше зустрічаються деякі інші ознаки інфінітива, що наближають його до імені, а саме:

а) вживання в ролі означення при інфінітиві прикметників або займенників середнього роду:

Ego meum intellegĕ re nullā pecuniā vendo

Я не продаю свого розуміння ні за які гроші.

б) вживання інфінітива з прийменником:

Multum intĕ rest inter dā re et accipĕ re.

Велика різниця між «давати» і «отримувати».

Таке вживання інфінітива набуло поширення в пізній латині і перейшло у французьку мову.

1.Інфінітив має категорію часу і стану. В латинській мові шість форм інфінітива – теперішнього, минулого і майбутнього часу, активного і пасивного стану.