Activum

Infinitī vus praesentis laudā re основа інфекта + re

Infinitī vus perfecti laudavisse основа перфукта + isse

Infinitī vus futū ri laudatū rus, a, um esse participium fut.fct. + esse

Passivum

Infinitī vus praesentis laudā ri основа інфекта + ri (I, II, IV)

або і (III).

Infinitī vus perfecti laudatus, a, um + esse participium perf.pas. + esse

Infinitī vus futū ri laudatum iri supinum + iri¹

¹ iri – infinitī vus praesentis passī vi від дієслова eo, ii, itum, ire «іти», який тут вказує на майбутній час.

2. Інфінітив зберігає дієслівне керування.

Nonne matronae est rem domestĭ cam, erudī re liberĕ ros?

Хіба не справа заміжньої жінки управляти домом, виховувати дітей?

Тут rem domestĭ cam i libĕ ros – два прямих додатки (Асс.), що залежать, відповідно, від administrā re i erudī re.

3. Інфінітив може вживатися в ролі особової форми дієслова минулого часу дійсного способу.

Intĕ rim cotidie Caesar Aeduos frumentum flagitā re; Aedui ex die ducĕ re.

Між тим Цезар щоденно вимагав від едуїв хліба; едуї із дня в день зволікали.

4. В ролі означення при інфінітиві вживається прислівник, як і при особовій формі дієслова.

Est ars difficilis recte rempublĭ cam regĕ re.

Справедливо керувати державою – важке мистецтво.

Окремим випадком є вживання латинського інфінітива в значенні особової форми дієслова у складі інфінітивних зворотів accusatī vus cum infinitī vo i nominatī vus cum infinitī vo.

Вправи

1) Перекладіть українською мовою і проаналізуйте:

1. Dulce et decō rum est pro patria mori. 2. Vivĕ re est cogitā re. 3. Germā ni antī qui vinum importā ri vetā bant. 4. Puer dicit fabŭ las poē tā rum libenter legi. 5.Notum est in legiō ne Romā na numerā ri decem cohortes, sive sex milia milĭ tum.

2) Перекладіть українською мовою:

1. Vim vi repellĕ re licet. 2. Urbi et orbi. 3. Ferro ignī que. 4. Sero venientĭ bus ossa. 5. Mens sana in corpĕ re sano.

3) Провідміняйте в однині і множині:

is labor honestus

4) Перекладіть текст. Зробіть морфологічний аналіз іменників та дієслів:

Magistri et paedagō gi semper puĕ ros et adulescentes monē bant, ut parentes suos amā rent et colĕ rent. Sed legĭ mus adulescentes non semper senectū tem coluisse. Scriptō res tradunt Lacedaemŏ nem honestissĭ mum domicilium senectū tis fuisse. Aliquando Athē nis in theā trum, ut ludos spectā ret, vir quidam grandis natu vē nit; locum tamen ei nemo dedit. In theā tro etiam legā ti Lacedaemonii erant; unus ex iis rogā vit, cur nemo seni locum dedisset et collē gas admonuit, ut consurgĕ rent et seni locum darent. Lacedaemoniis legā tis ab Atheniensĭ bus plausus est datus. Tum unus ex legā tis interrogā vit, cur Athenienses id non fecissent primum; nam ostendē runt se scire, quod rectum esset.

Життя римлян

Армія

Своїм піднесенням у багатьох відносинах Рим зобов'язаний був міцній і дисциплінованій армії. У давню епоху римське військо, що ділилося по родам та племенам, складалося з родичів, здатних носити зброю. У ході історичного розвитку з'являється цивільне ополчення, що складалося переважно з селян, в яке збиралось все вільне населення і яке ділилося згідно майновому цензу. Традиція приписує цей розподіл на класи Сервію Туллію, але воно було результатом тривалого історичного розвитку. У ранній період Республіки нарівні з майновим розподілом з'являється і розподіл за віком. Всі громадяни у віці від 17 до 46 років зобов'язані були брати участь у всіх походах, як би часто вони не здійснювались. Набір війська здійснювався консулами, що комплектували армію на основі цензорських списків. Основною бойовою одиницею римського війська був легіон, в якому перебувало звичайно з 4500 чоловік, з них 3 тисячі було піхотинців, 300 кавалеристів і 1200 легкоозброєних. Важкоозброєні піхотинці ділилися на три групи: молодші називалися гастати (hastati від hasta спис), люди середнього віку принципи (principes) та старші по роках триарії (triarii). Гастів і принципів в легіоні було по 1200, а триаріїв 600. Спочатку легіон ділився тільки на цептурії, легіон складався з 30 маніпулів, а кожний маніпул з двох центурий; центурієй командував центуріон – сотник, причому один з центуріонів командував правим, а інший лівим крилом маніпула, іноді ж один центуріон міг командувати всім маніпулом. Кіннота, що додавалась до кожного легіону ділилася на десять турм, по 30 чоловік в кожній.

Старшими начальниками у війську були військові трибуни, які перший час призначалися консулами, а потім стали обиратися народними зборами. До епохи Пунічних війн основні збройні сили складалися у римлян з чотирьох легіонів, та нарівні з римським військом все більше і більше значення набувають війська союзників, які зобов'язані були виставляти визначені контингенти.

Бій починався легкоозброюваними піхотинцями (velites), що метали дротики у ворога і що відходили на фланги, на, яких розташовувалася кіннота. Після цього вступали в бій гастати, за ними принципи, триарії ж брали участь в битвах лише у виняткових випадках. Зброєю служили мечі, списи і дротики, для захисту від ворогів користувалися щитами, надівали на себе панцир і шолом.

Велику роль грали римські укріплені табори, що створювалися за певним планом. Вони служили для ночівок або для притулку у разі відступу, а також були опорним пунктом у всіх військових операціях.

Особливо велике значення мала в армії дисципліна. Вона не порушувалась політичною і соціальною боротьбою, що відбувалася в Римі. У поході солдат був цілком підлеглий своєму начальнику. Дисципліна підтримувалася суворими покараннями. Командуючий армією, консул або претор, а тим більше диктатор міг по своєму розсуду засудити винного до смертної кари, за межами міста Рима не було права апеляції до народних зборів, не діяла тут і влада трибунів. Центуріони могли карати по своєму розсуду солдат за всяку провину; широко застосовувалися в армії тілесні покарання. Але не тільки покарання підтримували дисципліну. Римська армія складалася з вільних людей, зацікавлених в перемозі над ворогом, бо справа йшла про захист рідного міста або ж про захоплення нових земель під ріллю і пасовища. Швидко вводиться платня солдатам (stipendium). За переказами, в момент війни з Вейями, вже в епоху третьої Самнітської війни, під час завоювання землі сабінян, римляни уперше, зі слів Фабія Піктора, які передає Страбон, «спробували багатства».

Exempli gratia (e. g.).

Ferro ignī que.

Lapsus linguae.

Lapsus natū rae.

Panem et circenses.

Accusatī vus cum infinitī vo

Інфінітивний зворот accusatī vus cum infinitī vo (знахідний відмінок з неозначеною формою дієслова) є складним додатком і перекладається українською мовою підрядним додатковим (з’ясувальним) реченням. Цей зворот складається з двох основних членів: іменника (або займенника) в формі аккузатива, який є логічним підметом і дієслова в формі інфінітива, який є логічним присудком зворота.

Accusatī vus cum infinitī vo вживається при дієсловах із значенням:

1) думати, вважати:

putā ri, arbitrā ri – думати, вважати

credĕ re – вірити

sperā re – надіятися та ін.

2) говороти, стерджувати:

dicĕ re, loqui – говорити

promittĕ re – обіцяти

respondē re – відповідати

tradĕ re – передавати

scribĕ re – писати та ін.

Pater dicit filium bene pingĕ re.

Батько говорить, що син добре малює.

3) відчувати:

sentī re – відчувати

audī re – слухати

vidē re – бачити та ін.

Video puĕ ros ludĕ re