Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Полівініловий спирт
Полівініловий спирт (за ГОСТ 10779-78) - карболанцюговий полімер, одержується омиленням полівінілацетату; випускається у вигляді тонкодисперсного сипкого матеріалу (порошку) білого або жовтуватого кольору густиною 1293 кг/м3.
У залежності від ступеня омилення полівінілацетату і властивостей полівініловий спирт випускається таких марок: повністю омилений - 6/1, 8/1, 11/2, 16/1, 20/1, 40/2; частково омилений-5/9, 18/11. Полівініловий спирт марок 16/1, 20/1 призначається для роздрібної торгівельної мережі під назвою „сухий антиокрейдувач". Умовне позначення полівінілового спирту складається з назви продукту - ПВС, марки (в чисельнику вказується середня значина динамічного коефіцієнта в'язкості 4% розчину за вищим сортом, а в знаменнику - середня значина вмісту ацетатних груп за вищим сортом), сорту 1 і позначення стандарту. Приклад умовного позначення полівінілового спирту марки 16/1 і сорту: ПВС, 16/11 сорт, ГОСТ 10779-78. Диференціальну (п) і кумулятивну (N) криві дисперсного складу полівінілового спирту показано на рис. 2.48 [88, 591]. Середній „ситовий" діаметр частинок, розрахований як середньозважений за масами фракцій (за ГОСТ 3584-73), становить 0, 167 мм. Відношення діаметрів d60/ d10 i d90/ d10, де dі - діаметри частинок, за яких сума мас фракцій з діаметрами, починаючи від нуля і кінчаючи даним діаметром, складає і % від маси фракцій, причому і = 10; 60; 90%, становлять: d60/ d10 = 10, 66, d90/ d10= 25, 33.
Дійсна густина полівінілового спирту, визначена пікнометричним методом у ксилолі, дорівнює 1257 кг/м3. Позірна густина становить 506 кг/м3. Визначення усадки згідно з ТУ 38 УССР 20173-78 (див. нижче) з допомогою металевого стакана циліндричної форми з плоским дном (внутрішній діаметр 76 мм, глибина 64 мм) і металевого циліндра (маса 11 кг), який входить у нього, показало, що полівініловий спирт у проміжку досліджених температур не змінює свого агрегатного стану, а тільки відбувається подальше ущільнення порошку поліві-нілового спирту до постійної значини об'єму (рис. 2.49) [346, 591]. Для характеристики зчеплення частинок і умов зберігання полівінілового спирту та створення тампонуваль-ного шару вивчали його рухомість на пенетрометрі з голкою за ГОСТ 1440-78 (див. нижче). За тих же темпера тур (згідно з ГОСТ 11501-78) рухомість майже не змінюється, оскільки зміни фазо-
вого стану полівінілового спирту не відбувається. Розчинність полівінілового спирту у воді (за ГОСТ 10779-78) становить 98, 38%, у складниках нафти - газоконденсаті і дизпальному та нафті полівініловий спирт не розчиняється (див. гл. 5). Розчинення полівінілового спирту у воді пояснюється наявністю в його молекулах полярних груп ОН-, тобто спорідненістю з молекулами води. Полівініловий спирт розчиняється в міцелярних розчинах (типу Карпатол-2), а в міцелярних розчинах з зовнішньою вуглеводневою фазою (нафто-водяна мікроемульсія) не розчиняється. Порошок ПВС у воді відразу осідає на дно. Використовується полівініловий спирт також як емульгатор для виготовлення водних дисперсій мінеральних і рослинних масел та інших органічних рідин. У літературі відомо властивості полівінілового спирту як емульгатора, зокрема для виготовлення водних дисперсій мінеральних і рослинних масел та інших органічних рідин. Полівініловий спирт знижує поверхневий натяг на межі розділу фаз. Таке зниження поверхневого натягу сприяє диспергуванню під час змішування однієї рідини в другій у формі дуже дрібних крапель. Повністю гідролізований полівінілацетат впливає на поверхневий натяг менше, ніж частково гідролізований. Полівініловий спирт з підвищеною пластовою температурою 75-80°С після розчинення у пластовій воді може утворювати з нафтою емульсії. Емульсії з розчину ПВС і нафти мають властивість розділятися на дисперсну фазу і дисперсійне середовище, тобто нестабільні в часі. Оскільки полівініловий спирт у пластових умовах із температурою 75-80°С, розчиняючись у пластовій воді, може утворювати з нафтою емульсії, тому нами разом із Р.В. Грибовським вивчено умови утворення таких емульсій і їх властивості. Реологічні залежності емульсій вивчали за допомогою ротаційного віскозиметра „Реотест-2" при температурі 20°С. Реологічна поведінка полімерів і їх розчинів визначається не тільки температурою, але й природою полімеру, його молекулярною масою і молекулярно-масовим розподілом, а також напругою і швидкістю зсуву, за яких здійснюється течія розчину або розтопу. Внутрішній рухомий циліндр ротаційного віскозиметра „Реотест-2" з'єднували з двигуном, який забезпечує задане число обертів. На вісь внутрішнього циліндра наклеювали тензодавач, котрий вимірював напругу, що виникає при обертанні із
заданою швидкістю. Оскільки в лабораторії температура коливалась в межах від 17 до 24°С, тому застосовували термостат, вмонтований в „Реотест-2", і всі дослідження виконували при температурі 20°С. Контроль за температурою здійснювався ретельно, тому що в'язкість із підвищенням температури зменшується. Під час термостатування здійснювалося вирівнювання температур емульсії в кільцевому зазорі віскозиметра і термостатованої рідини в термобарабані віскозиметра. Реологічні криві емульсій, зняті при прямому і оберненому ходах віскозиметра, можуть співпадати і не співпадати. Перші і другі відносяться до швидкості відновлення тиксотропної структури. Практичний інтерес мають реологічні параметри емульсії, визначені при зворотному ході віскозиметра, тобто після повного зруйнування структури, яка утворилася під час термостатування емульсії. Тому при визначенні їх прийняли такий порядок знімання реологічних кривих. Після термостатування відбувалося руйнування структур при максимальних обертах циліндра віскозиметра, потім знімали покази приладу за послідовного зниження числа обертів. Кожний відлік брали при повній зупинці підвісного циліндра віскозиметра, що відповідало певному ступеню зруйнування або встановлення тиксотропної структури емульсії при даній значині градієнта швидкості зсуву (швидкості обертання) в кільцевому зазорі. На рис. 2.50 і 2.51 зображено реологічні криві емульсії з співвідношеннями розчину ПВС/нафта 50/50 і 60/40 за об'ємом. Із наведених рисунків видно, що залежності в загальному випадку зображаються кривими, які складаються з двох ділянок. Криволінійні ділянки характеризують процес руйнування структури під дією прикладеного навантаження; кожна точка реологічної кривої на цих ділянках є повністю визначеною кутовим коефіцієнтом дотичної, яка проведена через цю точку (коефіцієнт в'язкості), і відрізком, який відсікається на осі ординат продовженням даної дотичної (динамічна напруга зсуву). Обидва реологічні параметри на цій ділянці є змінними, які залежать від градієнта швидкості зсуву. Із збільшенням градієнта швидкості коефіцієнт в'язкості знижується, наближаючись до своєї граничної значини. Прямолінійна ділянка відповідає великим значинам градієнта швидкості зсуву; для цієї ділянки залежність повністю визначається двома постійними параметрами - кутовим коефіцієнтом прямої (коефіцієнт бінгамівської в'язкості η б) і відрізком, який відсікається на осі ординат продовженням цієї прямої (динамічна напруга зсуву τ 0). Обидва ці реологічні параметри є граничними значинами параметрів змінних на ділянці малих градієнтів швидкості. Із розглянутих реологічних кривих можна зробити висновок, що в загальному випадку емульсії відносяться до в'язкопластичних рідин, які
Рис. 2.50 - Залежність швидкості обер- Рис. 2.51 - Залежність швидкості обер характеризуються двома реологічними параметрами при русі - коефіцієнтом пластичної (бінгамівської) в'язкості η бі динамічною напругою зсуву τ 0. При підвищенні температури величина динамічної напруги зсуву зменшується, і, починаючи з деякої температури, емульсія набуває властивостей ньютонівських рідин, які характеризуються тільки одним реологічним параметром - коефіцієнтом в'язкості. Були зняті на „Реотест-2" дані для побудови реологічних кривих водних розчинів ПВС з різною концентрацією. Зіставляючи величини напруг зсуву, відзначаємо, що реологічні криві розташовуються рівномірно в залежності від концентрації розчину. Це свідчить про незмінність характеру утворення систем при зміні концентрації. Крім емульсії з розчинів ПВС і нафти одержували емульсії з 5% розчинів ПВС і газоконденсату у співвідношенні 60/40 за масою. Перемішування здійснювалось мікроподрібнювачем тканин; емульсія розшаровувалась; утворювався стійкий гель у верхньому шарі, у нижньому -розчин ПВС. При одержанні емульсії з 5% розчину ПВС і дизпального у співвідношенні 60/40 за масою відбувається розшаровування останньої (у верхньому шарі - дизпальне без змін, у нижньому - розчин ПВС). Для вивчення способу перемішування дисперсні фази перемішували магнітною мішалкою, електродвигуном і мікророзм'якшувачем тканин
„РТ-2". Найстійкішою виявилась емульсія при перемішуванні мікророзм'якшувачем за інтенсивності перемішування 3000 об./хв. Відомо різні способи вивчення стабільності емульсій, а саме: а) визначення часу, потрібного для вимірювання відділення дисперсної фази при зберіганні; б) вимірювання зміни крапельок; в) вимірювання зміни фаз під дією постійної відцентрової сили. Стійкість емульсії залежить від багатьох чинників, а саме: від природи складників, їх співвідношення, тобто концентрації, характеру диспергування фаз тощо. Для вивчення стабільності спочатку одержували розчини ПВС різної концентрації. Технологія одержання розчинів зводилась до розчинення певної кількості ПВС у воді з підігріванням на колбонагрівачі до температури 75-80°С при постійному перемішуванні електромішалкою. Були одержані розчини полівінілового спирту з концентрацією 2, 5, 10%. Далі готували емульсії з різними співвідношеннями водних розчинів ПВС і нафти. За якісний показник емульсії вважали її стійкість за визначенням часу, потрібного для вимірювання відділення дисперсної фази при зберіганні. Спостережено, що стійкість емульсії знаходиться в прямій залежності від концентрації. Встановили, що найбільш стабільними є емульсії з вмістом водного розчину ПВС і нафти за об'ємом 50/50 і 60/40. Технологія приготування емульсії, наприклад, 50/50 така: брали. 50 мл водного розчину ПВС певної концентрації і відповідно 50 мл нафти. Якщо за масою, то брали 50 г водного розчину ПВС і 50 г нафти. Стійкість одержаних емульсій залежить від концентрації розчину ПВС при незмінних інших факторах. При перемішуванні утворюється рясна піна. Емульсія з 2% розчином ПВС розшаровується відразу. При збільшенні концентрації ПВС у розчині об'єм піни утворюється менший, стійкість емульсії збільшується. Можна помітити межу розділення дисперсної фази і дисперсійного середовища вже через годину при концентрації ПВС 5%. З концентрацією 10% ПВС у розчині розділення фаз спостерігається через 24 години. Звідси виснуємо, що полівініловий спирт є придатним для тампонування високопроникних каналів шляхом запомповування його в пласт у вигляді водної суспензії. При температурах понад 70°С ПВС розчиняється у воді і при русі стабілізує водонафтову суміш у вигляді емульсії. Разом з тим у спокої емульсія не є стабільною і протягом 24 год. розпадається, тобто не створює ускладнень у процесах промислової підготовки нафти. Полівініловий спирт не розчиняється в нафті і нафтопродуктах, тому не може впливати на процеси переробки нафти. ПВС постачається в паперових багатошарових мішках чи барабанах; є ефективним понижувачем водовіддачі тампонажних (цементних) роз-
чинів, дуже підвищує в'язкість водних розчинів, уповільнює тужавіння; використовується за температур до 100°С; зберігати належить в умовах, де виключають зволоження [200].
|