Ius Romanum

Candidatus (candî dus — білосніжний) — претендент на поса­ду магістрату; надягнувши білу тогу, оточений друзями і раба­ми, він ходив по місту перед виборами, домагаючись прихиль­ності виборців.

Censores — ординарні, патриціанські і більш високі, але не постійні магістрати (magistratus), що із середини IV ст. до н. е. обиралися по два, як правило, кожні п’ять років на термін не більш ніж 18 місяців (потім їхні повноваження переходили до інших магістратів, головним чином до консулів).

ARS

Статуя магістрату, IV ст. н. е., Рим, палац Консерваторів.

ДОПОМІЖНІ ГРАМАТИЧНІ МАТЕРІАЛИ

I. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ЛАТИНСЬКИХ ВІДМІНКІВ

Відмінки можуть виражати різні змістові відтінки, що нази­ваються функціями.

Nominativus duplex (подвійний називний) - вживається при сполученні називного відмінка підмета і називного відмінка імен­ної частини присудка при дієсловах:

• неперехідних зі значенням робитися, ставати, бувати (fim,
esse), здаватися (videri), лишатися (manere), народжуватися, уми­
рати (nasci, mori), наприклад:

Servus manumissus fit libertinus. Відпущений на волю раб ст ає вільновідпущеним;

• перехідних у пасивному стані (при активному стані вжи­
вається конструк ці я Accusativus duplex) зі значенням: називати­
ся (nominari, dici, vocari, appellari), вважатися (duci, haberi, putari,
existimari), призначатися, обиратися (creari, designari, declarari,
legi), наприклад:

Julius Caesar et Publius Servilius consû les creantur. - Юлій Цезар і Публій Сервілій обираються консулами.

Genetivus characteristî cus (родовий, що характеризує) -означає особу, якій належить дія чи стан, виражений інфінітивом. Вживається у функції іменної частини присудка при дієслові esse. Перекладається за допомогою слів: властиво (кому?), є борг, обов’язок, ознака (кого?) тощо, приймає форму давального відмінка, наприклад:

Homlnis est errare, nullius, nisi stulti, in errore perseverare. - Людині властиво помилятися, але нікому, крім дурня, не власти­ва впертість у помилці.

Genetivus crimnis (родовий звинувачення) - виражає пра­вові поняття чи дії (обвинувачення, підозри чи виправдання у чому-небудь, покарання за що-небудь, закону про що-небудь). Genetivus crimnis відп ові да є на питання: у чому?, за що? про що? тощо, наприклад:

Lex Julia repetundarum. Юлієв закон про хабарі.

Crimen falsi. Звинувачення в неправді.

Genetivus genê ris (quantitatis) (родовий роду, виду) - вжи­вається при словах, які позначають міру чи кількість, наприклад:

Quid commcdi? - Яка користь?

Nihil novi. - Нічого нового.

Satis eloquentiae, sapientiae parum (Sall.) - Красномовства досить, мудрості мало

Genetivus partitivus (родовий частковий) - позначає ціле, з якого виділяється частина. Genetivus partitivus уживається тільки в множині; українською мовою перекладається родовим від­мінком із прийменником «з», наприклад:

Quis (nemo) nostrum. Хто (ніхто) з нас.

Beneficentiam amicitiae quis homlnum negare potest. - Хто з людей може заперечувати доброчинність дружби?

Genetivus possessivus (родовий присвійний) - означає особу або предмет, якій або якому що-небудь належить. Genetivus possesivus відповідає на питання: чий?, чиї? тощо, наприклад:

Omnis homlnis studium libertatis proprium est. - Кожній лю-дині властиве прагнення до волі.

Genetivus qualitatis (родовий якості) - служить для по­значення властивості чи якості предмета або особи. В основному виражається сполученням іменника з прикметником - узгодже­ним означенням. Перекладається або родовим, або орудним відмінком, наприклад:

Vir exempli recti domi militiaeque. - Чоловік бездоганної пове-дінки вдома і на військовій службі.

Genetivus qualitatis може вказувати на походження, вік, кількість. Наприклад: homo genê ris Graeci людина грецького походження; puer quinque annorum хлопчик п’яти років.

Genetivus obiectivus (родовий об’єктний) - означає об’єкт дії або стану, вживається у випадку, коли йдеться про те, на що звернена дія чи почуття, наприклад:

Homo memî nit temparum praeteritorum. Людина пам’ятає про колишні часи.

Genetivus subiectivus (родовий суб’єктний чи підмета) -вживається тільки з іменником, що означає дію і вказує на суб’єкт цієї дії, наприклад:

motus terrae рух землі; res gestae divi Augusti діяння божественного Ав — ста.

Dativus auctoris (давальний діючої особи) - вживається для позначення особи, яка виконує дію:

• з герундивом:

CaesSri haec uno tempô re agenda sunt. - Цезарю це треба було зробити одночасно.

• у пасивній конструкції:

Hic ego barbâ rus sum quia non intellê gor ulli (Ov.). - Тут я варвар, тому що ніхто мене не розуміє.

Is mihi emptus esto. - Нехай він буде придбаний мною.

Dativus commô di (incommô di) (давальний вигоди і невиго­ди) - означає особу, на користь чи на шкоду якій відбувається дія; він відповідає на питання: для (заради) кого, чого?, у чиїх інтересах?, кому, чому на користь (на шкоду)?, наприклад:

Quidquid discis, tibi discis. - Чому б ти не вчився, для себе вчишся.

Dativus duplex (подвійний давальний). Сполучення двох слів, що мають форму давального відмінка, об’єднаних в одну конст­рукцію для позначення особи, в інтересах якої відбувається дія, і мета цієї дії називається dativus duplex. Два слова відповідають на питання: кому? (dativus commô di), для чого?, чим? (dativus finalis)?, наприклад:

Saepe femnae ipsa imbecillî tas praesidio est. - Часто сама слабкість служить жінці захистом

Dativus finalis (давальний мети) - вживається для вираження мети і відповідає на питання для чого?, з якою метою?, наприклад:

praesidio venire - приходити для захисту;

dies crastî nus consilio dicî tur - для наради призначається зав­трашній день.

Dativus possessivus (давальний присвійний) - означає осо­бу (предмет) якій щось належить, наприклад:

Mihi tecum est actio. - У мене із тобою позов;

salus populi - благо народу;

ius gentium - право народів (міжнародне право).

Accusativus duplex (подвійний знахідний). Сполучення двох знахідних відмінків, один із яких є відмінком прямого об’єкта (додаток), а інший - узгодженим з ним знахідним відмінком предиката (іменника, прикметника), наприклад:

Romani Ciceronem consû lem creant. - Римляни обирають Цицерона консулом.

Ocû los vulgo specû lum anî mi vocant. - Очі звичайно назива-ють дзеркалом душі.

Accusativus exclamationis (знахідний вигуку) - вживається для вираження емоцій. Украінською мовою перекладається назив­ним відмінком, наприклад:

O beatisslmum me omnium homnum. - О, я найщасливіший з усіх людей!

O me misеrum. - О, я нещасний!

Ablativus auctoris (аблатив діючої особи) — вживається з дієсловами в пасивному стані і означає особу, яка діє. Ablativus auctoris завжди супроводжується прийменником a (ab) лише для назв істот, що на украінську мову не перекладається. Наприклад:

Venatio aut aucupium in alieno fundo potest a domî no iure prohibê ri. — Полювання або лови птахів на чужій ділянці можуть бути по праву заборонені хазяїном.

Ablativus causae (аблатив причини) — означає причину, підставу якої-небудь дії; відповідає на питання з якої причини?, наприклад:

Concordia parvae res crescunt. — У згоді малі справи зростають.

Ablativus comparationis (аблатив порівняння) — вживаєть­ся для позначення об’єкта порівняння при прикметниках або при­слівниках у вищому ступені. Украінською мовою перекладаєть­ся знахідним відмінком, наприклад:

Patria mihi vita mea est carior. — Вітчизна мені дорожча за життя.

Ablativus instrumenti (аблатив знаряддя) — означає предмет, що є знаряддям або засобом, за допомогою якого виконується дія, і відповідає на питання: чим?, за допомогою чого?. Відповідає украінському орудному відмінку, наприклад:

Miles gladio vulneratus est. — Воїн був поранений мечем.

Ablativus limitationis (аблатив обмеження) — вживається з дієсловами або прикметниками для обмеження (уточнення) дії, стану чи ознаки, вираженої керуючим словом, яким може бути іменник, прикметник, дієслово; відповідає на питання: щодо чого?, наприклад:

Vir excellens scientia iuris civilis. — Людина, неперевершена в знанні цивільного права.

Ablativus loci (аблатив місця) — позначає місце дії і відпові­дає на питання де? Може вживатися з прийменниками або без них, наприклад:

terra marique — на суші і воді.

Ablativus modi (аблатив способу дії) — вживається для по­значення способу здійснення дії, відповідає на питання: як?, яким чин ом?. Може вживатися з прийменником cum, коли при імен­нику немає означення, наприклад:

Cum clamore in urbemeunt. — Вони з криком входять в місто.

Іure nominare — називати по праву.

Damnari potest, qui reum dolo non exhibet. — Може бути за­суджений той, хто з наміром не пред’являє суду підсудного.

Ablativus qualitatis (аблатив якості) — вживається в по­єднанні з означенням і служить для позначення якості особи або предмета. Українською мовою перекладається родовим від­мінком без прийменника або прийменниковою конструкцією, на­приклад:

Caesar excelsa statura fuit. — Цезар був високий на зріст.

Ablativus separationis (аблатив віддалення) — означає особу або предмет, від якого що-небудь віддаляється або відокрем­люється. Відповідає на запитання: з відки?, від чого?. Вжи­вається з дієсловами зі значенням віддалення або звільнення, наприклад:

servitute liberare — звільняти від рабства;

domo exire — виходити з будинку;

Non semper vacare ira aut misericordia iudex potest. — Не зав­жди суддя може бути вільним від гніву чи співчуття.

Ablativus tempô ris (аблатив часу) — служить для позначен­ня часу, протягом якого відбувається дія, відповідає на питання: коли? Може вживатися з прийменником і без прийменника, на­приклад:

prima luce — на світанку;

anno extremo — наприкінці року;

in bello — під час війни.

CONIUNCTIVUS ACTIVUM

CONIUNCTIVUS PASSIVUM

6. ВІДМІНЮВАННЯ ДІЄСЛОВА SUM, FUI, ESSE — БУТИ