Вчинення злочину

Основне розчленування злочинів в залежності від стадій їх вчинення – це поділ їх на закінчені злочини та незакінчені.

Особлива частина кримінального права безпосередньо пов’язує відповідальність саме з закінченими злочинами.

Поняття закінченого злочину характерне для всіх злочинів, як з умислом, так і з необережною формою вини. Разом з тим, при вчиненні необережного злочину немає необхідності називати діяння закінченим злочином, наприклад закінченим необережним вбивством, оскільки необережні діяння не передбачають попередньо злочинної діяльності. Необережні злочини не можуть бути незакінченими злочинами.

У закінченому злочині існує єдність об’єктивної та суб’єктивної сторін. Це завершальна (остання, підсумкова) стадія вчинення злочину. Вона поглинає попередні стадії вчинення злочину, і останні не мають значення для кваліфікації, якщо не утворюють склад іншого злочину, адже всі стадії одного й того ж самого злочину мають єдиний (один і той самий) об’єкт посягання. [4с. 105].

Закінченому злочину як самостійній стадії злочинної діяльності притаманна повна реалізація злочинного умислу, що виражається в виконанні всіх запланованих суспільно-небезпечних діянь (дій чи бездіяльності) і в настанні всіх бажаних суспільно-небезпечних наслідків, що складають об’єктивну сторону складу злочину (частина перша статті 2 КК України).

Отже, відповідно до частини 1 ст. 13 КК закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Оскільки в Особливій частині КК конкретні склади злочинів сформульовані як закінчені злочини, момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції складу злочину, від опису ознак злочинного діяння в законі.

Тому, об’єктивна і суб’єктивна сторони складу злочину визначають момент закінчення злочину. Разом з тим, необхідно розрізняти момент закінчення злочину і момент закінчення складу злочину, оскільки ці поняття не співпадають. Злочин прийнято визначати закінченим з моменту вчинення суспільно-небезпечного діяння чи настання шкідливих наслідків діяння, тобто з моменту вчинення ознак об’єктивної сторони. Але це не означає, що в діянні особи наявні всі ознаки складу злочину, адже часто реєструються злочини, коли ще не встановлений ні суб’єкт, ні тим більше його вина.

За моментом закінчення злочини поділяються на три види (злочини з матеріальним складом, злочини з формальним складом та злочини з усіченим складом).

Злочини з матеріальним складом – це такі злочини, для об’єктивної сторони яких КК потребує наявності, як діяння (дії або бездіяльності), так і настання або створення небезпеки (загрози) заподіяння суспільно-небезпечних наслідків. Тому злочин з матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті Особливої частини КК суспільно-небезпечний наслідок або небезпека його заподіяння. До злочинів з матеріальним складом відносяться вбивство (ст. 115 – 119 КК), крадіжка (ст. 185 КК), грабіж (ст. 186 КК) та багато інших суспільно-небезпечних посягань. Так, крадіжка, грабіж або пошкодження майна є закінченим з моменту спричинення майнової (матеріальної) шкоди власності, вбивство – з моменту заподіяння смерті іншій людині, тілесні ушкодження – з моменту різної тяжкості шкоди здоров’ю людини та інші.

У злочинах з матеріальними складами, якщо не настали зазначені в диспозиції статті КК суспільно-небезпечні наслідки, у тому числі наслідок у вигляді створення небезпеки (загрози) заподіяння певної майнової шкоди, то може йтися про незакінчений злочин (готування до злочину або замах на злочин) або ж про відсутність злочину. [4с. 106].

Злочини з формальним складом – це такі злочини, для об’єктивної сторони яких КК передбачає наявність тільки діяння (дії чи бездіяльності). Тому злочин з формальним складом визначається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільно-небезпечних наслідків. Так, розголошення державної таємниці (частина перша статті 328 КК) вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, що становлять державну таємницю. [4с. 107].

Настання чи ненастання злочинних наслідків при вчиненні злочинів з формальним складом не впливає на факт наявності закінченого злочину, але має враховуватися при призначенні покарання винному. [5с. 146].

При визначенні злочину як закінченого чи незакінченого необхідно враховувати також особливості законодавчого конструювання деяких складів злочинів, що є різновидом злочинів з формальним складом. Такі склади злочинів в юридичній літературі називають складами небезпечності. До них можна віднести, наприклад, завідоме поставлення іншої особи в небезпечність зараження ВІЛ-інфекцією та інші.

В юридичній літературі розглядаються злочини, момент закінчення яких відіграє важливу кримінально-правову роль. Тому деякі особливості притаманні моменту закінчення злочинів, що тривають, та продовжуваних злочинів.

Злочин, що триває – це діяння (дія або бездіяльність), ознаки якого передбачені однією статтею або частиною статті КК, і яке безперервно здійснюється (триває) протягом невизначеного часу. Тут має місце дія або бездіяльність, які пов’язані з наступним тривалим виконанням обов’язків, накладених на винного законом, під загрозою кримінального переслідування. Прикладом таких злочинів можуть бути: ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (стаття 164 КК), ухилення від призову на строкову військову службу (стаття 935 КК), втеча з місце позбавлення волі або з-під варти (стаття 393 КК), носіння, зберігання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин без передбаченого законом дозволу (частина перша статті 263 КК), дезертирство (стаття 408 КК) тощо. Склад даних злочинів закінчений з моменту вчинення суспільно-небезпечного діяння, але злочин продовжується. Злочини, що тривають, є закінченими з моменту припинення діяння або моменту настання події, яка виключає його вчинення (наприклад, добровільне виконання винним своїх обов’язків, явка з повинною, затримання органами влади, тощо). [5с. 107].

Як відомо, злочинність суспільно небезпечних діянь визначається як нормами Особливої частини Кримінального кодексу, так і всією сукупністю норм його Загальної частини. Але склади конкретних закінчених злочинів сформульовані в диспозиціях статей Особливої частини КК, про що і йдеться в частині 1 ст. 13 КК України.

Саме тому закінчені злочини необхідно кваліфікувати лише за відповідними статтями Особливої частини КК. [6с. 57].

Пропозиція кваліфікувати їх ще й додатково а нормою Загальної частини КК, яка визначає загальне поняття стадії закінченого злочину, не випливає з закону і не поділяється практикою.

Висновки

Отже, у ході написання курсової роботи актуальність вивчення замаху на злочин повністю підтвердилася.

Злочин, відповідно до кримінального права, в процесі своєї реалізації проходить ряд етапів, які в науці кримінального права називаються стадіями вчинення злочину. В більшості випадків вчинення злочину суб‘єкт спочатку створює умови для вчинення злочину, потім виконує дії, що посягають на охоронюваний об’єкт і лише після цього повністю реалізує злочинний намір. Отже, стадії злочинної діяльності можна визначити як певні етапи розвитку злочинної діяльності від її початку і до досягнення кінцевого результату, що є відображенням фактів об’єктивної дійсності.

Замах характеризується суб’єктивними та об’єктивними ознаками, які мають свої властивості. З об’єктивної сторони замах це суспільно-небезпечне діяння, що безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, ця безпосередність полягає в тому, що дії винного можуть створювати, але ще не створили, з причин, що не залежать від волі винного склад закінченого злочину, а отже основний зміст замаху в неповному, частковому виконанні об’єктивної сторони складу злочину. Другою ознакою об’єктивної сторони є незавершеність злочину, яка полягає в відсутності однієї або декількох ознак передбачених відповідною статтею Особливої частини КК України. При дослідженні даної ознаки автор вказує, що необхідно розмежовувати незавершеність злочинів із формальним складом - де незавершеність виявляється у неповному виконанні всіх дій, які входять в об’єктивну сторону конкретного злочину та матеріальним складом, де незавершеність злочину – це відсутність намірів вказаних у статті Особливої частини.

Обставини через які злочин не доводиться до кінця, що не залежить від волі винного, можуть бути як суб’єктивного так і об’єктивного характеру. З суб’єктивної сторони замах на злочин характеризується лише умисною формою вини. Причому судова практика, як і доктрина права притримується позиції, згідно якої при замаху на злочин можливий лише прямий умисел. Разом з тим, деякі науковці стверджують, що теоретично замах можливий і з непрямим умислом, але одночасно вказують, що практично довести умисел злочину на вчинення нереально, або взагалі неможливо. Проте, автор погоджується з позицією тих науковців, які стверджують, що замах можливий лише з прямим умислом. Отже, правильне розуміння та виділення ознак замаху на злочин дозволяє уникнути помилок в практичній діяльності.

Оосбливу увагу слід приділяти також відмежуванню статей попередньої злочинної діяльності: замаху від готування до злочину та від закінченого злочину. Так, замах на злочин і готування – це дві самостійні стадії злочинної діяльності, які відрізняються за своїми об’єктивними ознаками, ступенем і характером суспільної небезпечності. Оскільки при замаху безпосередньо починає виконуватися об’єктивна сторона злочину, а при готуванні, дії, що його утворюють ще не входять до об’єктивної сторони: при замаху наявна безпосередня загроза настання злочинного наслідку, або вже настали певні наслідки, а при готуванні дана загроза настання дуже відділена від злочинного наслідку і практично не створює загрози його настання для об’єкту, що охороняється законом. Отже, при готуванні до злочину створюються умови для подальшого вчинення злочину, а при замаху на злочин безпосередньо вчиняється злочин, виконується суб’єктивна сторона злочину. Отже, в більшості випадків розмежування цих стадій не є складними, але при цьому обов’язкове врахування об’єктивних і суб’єктивних ознак готування до злочину та замаху на злочин.

Сутність замаху на злочин визначається і відмежуванням його від закінченого злочину. Основною ознакою розмежування також виступає об’єктивна сторона злочину. Замах на злочин характеризується неповним виконанням об’єктивної сторони, що може проявлятися у відсутності вказаного злочинного наслідку для злочинів з матеріальним складом, та у неповному виконанні всіх дій, які утворюють об’єктивну сторону у злочинах з формальним складом. Ще однією важливою ознакою розмежування є незавершеність злочину, з причин, що не залежать від волі винного. Отже, розмежовуючи замах на злочин і незакінчений злочин, обов’язково враховується спрямованість умислу винної особи та конструкцію конкретного складу злочину, а також основи загального теоретичного вчення про стадії злочинної діяльності.

Відповідальність за замах визначається за тією статтею Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за певний злочин, з обов’язковим посиланням на ст.15 Загальної частини КК України і обов’язковим визначенням також і відповідної частини ст.15 КК України. Кримінальна відповідальність за замах настає незалежно від ступеню тяжкості злочину, на відміну від готування, при якому караним є підготовчі дії до тяжких чи особливо тяжких злочинів.

При притягненні особи до кримінальної відповідальності за замах на злочин сучасне кримінальне право притримується принципу факультативного пом’якшення покарання. Ця позиція також підтримується автором, оскільки принцип обов’язкового пом’якшення покарання за замах в певних випадках суперечить принципу максимальної індивідуалізації покарання відповідно до тяжкості та суспільної небезпечності вчиненого діяння та особи злочинця.