Економічної політики України

Основні принципи регіональної економічної політики держави за Манів З.О. наступні:

- конституційність і законність, на основі яких реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та законів України, законодавчих актів президента та Кабінету Міністрів України на засадах чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності як органами виконавчої влади, так і органами місцевого самоврядування;

- забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної та бюджетної системи;

- наближення надання послуг органами державної влади та органами місцевого самоврядування до безпосередньо споживачів;

- диференційоване надання державної підтримки економічним регіонам відповідно до умов, критеріїв та строків, передбачених законодавчими актами;

- стимулювання співробітництва між: органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у розробленні та реалізації заходів, спрямованих на економічний розвиток регіонів.

Крім наведених вище принципів, як свідчить досвід країн Європейського Союзу(ЄС), важливе значення мають принципи субсидіарності, децентралізації, партнерства, програмування, концентрації, ади-ціоналізму.

Основним є принцип субсидіарності, згідно з яким вищі суспільні одиниці повинні розв'язувати лише ті проблеми, які непідвладні для вирішення нижчим структурним підрозділам.

Децентралізація передбачає розподіл повноважень, ресурсів, бюджетних коштів на користь менш розвинутих регіонів, посилення їх самостійності. Ці два принципи сприяють активізації місцевої ініціативи і мають важливе, принципове значення для регіональної політики.

Принцип партнерства стимулює активне співробітництво між суб'єктами господарювання з метою досягнення єдиної кінцевої цілі. Провідне місце тут посідає міжрегіональне співробітництво та розвиток транскордонного співробітництва, особливо в прикордонних регіонах держави.

Принцип програмування означає необхідність розробки стратегії розвитку регіону з урахуванням довгострокових цілей. Програмування має передбачити чіткий порядок дій, джерела і порядок фінансування, виконавців, можливі негативні наслідки здійснюваних заходів. Таким чином воно забезпечує цілеспрямоване виконання відповідних проектів - від визначення мети до її повного досягнення, а також координацію дій у просторі й часі.

Немаловажне значення в регіональній економічній політиці мають принципи концентрації та адиціоналізму. Вони є взаємодоповнюючими і забезпечують розвиток місцевих ініціатив, пошук додаткових джерел фінансування програм регіонального економічного розвитку. Реалізація цих принципів забезпечує зниження навантаження на національний бюджет і сприяє залученню відповідних місцевих ресурсів для здійснення конкретних регіональних проектів економічного і соціального розвитку регіонів.

Завдання державної регіональної економічної політики. Основні завдання державної регіональної економічної політики обґрунтовуються на основі чіткого визначення головної її мети. Вони нерозривно пов'язані з визначенням конкретного етапу розвитку економіки країни і відповідають існуючому в ній нормативно-правового простору. Накреслені завдання відповідно конкретизуються залежно від системи і рівня управління народним господарством, по мірі необхідності деталізуються за періодами їх здійснення.

Основні програмні завдання державної регіональної перебудови на найближчі п'ять років передбачають необхідність вирішення таких проблем:

- вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів та підвищення ефективності територіального поділу праці і раціоналізації розселення населення;

- досягнення стабілізації виробництва у кожному регіоні на основі оптимізації структури господарства та ефективного використання наявного природно-ресурсного, виробничо-технічного і трудового потенціалу;

- удосконалення спеціалізації сільського господарства відповідно до зональних ґрунтово-кліматичних умов;

- здійснення програм облаштування депортованих народів у південних та західних областях;

- формування нових територіально-господарських утворень – спеціальних (вільних) економічних зон.

У сфері соціально-культурного і духовного розвитку основними завданнями регіональної політики є забезпечення населення працевлаштуванням, тобто робочими місцями, і залучення його до продуктивної суспільно-корисної праці. Це стосується усіх регіонів України і, в першу чергу, незайнятого працездатного населення, яке на сьогодні є безробітним, в Донецькому регіоні, Придніпров'ї, Прикарпатті та монофункціональних територіях з слаборозвиненою сферою застосування праці. Необхідно розробити програми-завдання працевлаштування і зайнятості сільського населення за рахунок організації первинної переробки сільськогосподарської сировини і продукції, кооперування їх із підприємствами малого бізнесу. З метою організації власного бізнесу пропонуємо створити відповідні умови до запровадження ступеневої освіти та інтегрованих навчальних планів для підготовки спеціалістів, які можуть взяти на себе розвиток того чи іншого напрямку в розвитку народного господарства регіону і країни в цілому.

Одним із важливих завдань регіональної економічної політики є поліпшення демографічної ситуації у регіонах України, покращення соціально-побутових умов життя населення, здійснення заходів щодо підтримки сімей з дітьми та найменш захищених верств населення, зростання рівня споживання населенням товарів і послуг. У найближчій перспективі необхідно домогтись зменшення показників смертності населення за рахунок покращення умов життя і праці, оздоровлення навколишнього середовища, поліпшення медичного обслуговування населення. У кожному районі потрібно розробити довгострокову програму створення робочих місць і працевлаштування населення з метою припинення відпливу за межі країни спеціалістів, вчених, працездатного населення.

Пріоритетними завданнями у виробничій сфері регіонів є розвиток експортних та імпортозамінних виробництв, де для цього створені сприятливі умови (необхідний економічний і науковий потенціал, вигідне географічне положення, вирішені транспортні розв'язки тощо). Такий напрямок дозволить суттєво вплинути на можливий експортний потенціал територій, удосконалювати структуру експорту товарів, розширювати зовнішньоекономічні зв'язки. З цією метою треба залучати стратегічних інвесторів, з якими слід вирішувати розвиток пріоритетних галузей виробництва, продукція яких є ліквідною і конкурентоспроможною. До них зараховують галузі електроенергетики, чорної металургії, машинобудування, хімічної і нафтохімічної промисловості, місцевої і деревообробної, окремі галузі сільськогосподарського виробництва, зокрема виробництво зернових культур, цукрової промисловості, технічних культур (льон, соняшник тощо).

Стеченко Д.М. вважає, що до стратегічних завдань регіонального розвитку України належать:

- реконструкція економіки промислових регіонів і великих міських агломерацій через конверсію оборонних та цивільних галузей, модернізацію інфраструктури, оздоровлення екологічної ситуації, роздержавлення і приватизацію;

- подолання депресивного стану аграрно-промислових регіонів, відродження сіл і малих міст. Прискорене відновлення втраченої життєдіяльності в сільській місцевості, розвиток місцевої та соціальної інфраструктур, підвищення ефективності використання сільськогосподарських та інших угідь;

- стабілізація соціально-еконмоічного становища в регіонах з екстремальними природними умовами і переважно сировинною спеціалізацією;

- продовження формування промислових вузлів і центрів з пріоритетним розвитком виробництва, пов’язаних з комплексним використанням видобувної сировини установлених екологічних стандартів;

- стимулювання розвитку експортних та імпортозамінюючих виробництв у районах, що мають для цього найбільш сприятливі умови;

- формування регіональних економічних ринків, вільних економічних зон, а також технополісів як регіональних центрів впровадження досягнень вітчизняної і світової науки, прискорення економічного та соціального прогресу;

- переспеціалізація окремих прикордонних регіонів, створення тут нових робочих місць і прискорений розвиток соціальної інфраструктури з урахуванням можливої передислокації військових частин;

- розвиток міжрегіональних і регіональних систем (транспорту, зв’язку, інформатики), які забезпечували б і стимулювали б структурні зрушення та ефективність регіональної економіки;

- подолання надмірного розриву в рівнях і якості життя населення окремих областей.

Таким чином, державна регіональна економічна політика має бути спрямована на відтворення умов, факторів сталого розвитку регіонів. Цьому має сприяти прогнозування перспективи розвитку суб'єктів господарювання, регіональних ринків, оцінка фінансових і ресурсних можливостей регіонів як форм реалізації регіональної політики.

Наукове обґрунтування регіонального розміщення продуктивних сил. З метою наукового обґрунтування регіонального розміщення того чи іншого виробництва вибирається декілька (не менше трьох) варіантів доцільності розміщення його на певній території. На етапі аналізу оцінюється раціональність розміщення виробничого об'єкта, виявляються можливі структурні деформації, галузеві і територіальні диспропорції. Особлива увага приділяється аналізу показників со-ціально-скономічного розвитку території з метою виявлення невикористаних можливостей економічного зростання на основі передбачуваних змін у розміщенні продуктивних сил. Об'єктом наукового дослідження і його оцінки є:

- природно-ресурсний потенціал території регіону;

- рівень соціально-економічного розвитку даної території;

- основні територіально-галузеві пропорції;

- стан міжгалузевих територіальних комплексів;

- міжрегіональні і зовнішньоекономічні зв 'язки;

- наявність незайнятого працездатного населення;

- фінансовий стан території.

Аналітична інформація є необхідною для виявлення можливих деп-ресивиих територій, зон екологічної чи соціальної напруги, що по-иинис бути враховане при розробленні стратегічних напрямів державної регіональної економічної політики. Ця інформація може бути використана для маркетингових досліджень при вирішенні питань щодо вкладення інвестицій у нові регіональні проекти.

Науково-аналітична інформація дає змогу виявити резерви зростання комплексності регіонального розвитку, його стійкості в ринкових умовах господарювання, виходячи з необхідності раціонального і ефективного використання природних, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Дуже важливе значення має регіональний аналіз соціальних процесів на досліджуваній території, зокрема:

- дослідження причин і обсягів міграційних потоків;

- оцінка використання робочої сили в розрізі галузей, розміщених на території регіону;

- виявлення специфічних особливостей стану безробіття і потреби в працевлаштуванні;

- оцінка рівня життя населення в регіоні.

Аналізуючи економічний стан розвитку регіону, необхідно критично оцінити місце регіону в територіальному поділі праці, досягнутий рівень соціально-економічного розвитку з позиції національних інтересів, визначити раціональні співвідношення між виробництвом і забезпеченням потреб споживачів даною продукцією регіону. Необхідно також оцінити забезпеченість регіону потужностями будівельної та виробничої інфраструктури. Для здійснення такого наукового дослідження розробляється соціальна система індикаторів, кількісні і якісні шкали для вимірювання необхідних показників.

Аналітичні наукові дослідження мають також з'ясувати, наскільки освоєна дана територія в господарському плані, чи є відповідні можливості для розміщення нових об'єктів і яких саме галузей, враховуючи екологію навколишнього середовища. Ця аналітична наукова інформація має стати основою для визначення оптимальної територіальної структури господарського комплексу, можливих обмежень щодо використання природних ресурсів та оцінки відповідності спеціалізації території і рівня її розвитку ресурсному потенціалу.

Науковий аналіз має визначити схему територій, де не слід розміщувати виробничі об'єкти, обґрунтовуючи можливе їх цільове призначення. Це стосується також територій з високою густотою населення.

У науковому забезпеченні розміщення продуктивних сил важливе місце належить розробленню концепції, яка має визначити стратегічні напрями регіонального розвитку на далеку перспективу, враховуючи території, які опинилися у надзвичайно важкому економічному становищі. Це, в першу чергу, стосується забруднених і депресивних територій. Такі території появились в процесі непередбачених форс-мажорних ситуацій, стихійних явищ тощо. Для їх виявлення і визначення важливу роль відіграють розробки територіальних схем розміщення продуктивних сил, цільові комплексні соціально-економічні програми. Розробка територіальних схем розміщення виробничої сфери дає можливість розробити генеральну схему розміщення продуктивних сил країни.

Територіальні схеми важливо використовувати на місцевому рівні самоврядування. Вони вирішують перспективні завдання, пов'язані з будівництвом нових і розширенням діючих виробничих об'єктів, розміщенням соціальної і виробничої інфраструктур.

Важливе значення має розробка районного планування, зокрема об'єктів, що розміщуються в сільській місцевості, селищах, містах, районних центрах. їх головне призначення - комплексне і раціональне розміщення об'єктів як виробничого, так і невиробничого призначення на довгострокову перспективу з метою загального покращання умов праці і життєдіяльності населення на цій території. Підхід до комплексного розвитку території регіонів базується, в першу чергу, на спеціалізації галузей, що розташовані в районі, і вирівнюванні соціального розвитку потреб населення.

Районне планування має враховувати важливість розвитку сфери обслуговування, відпочинку, санаторно-курортних зон, розвитку туризму, приміських зон великих міст.