Тезаурус до теми 7 Еволюція психіки в онтогенезі та філогенезі

Концепція панпсихізму розглядає загальне одухотворення матерії, з характерними властивостями: здібність до саморозвитку, активності, взаємодії. Демокріт, вважав, що душа матеріальна і належить всьому, але розрізняється у різних “природних” об’єктів і з ускладненням останніх також ускладнюється. Сократ запропонував поняття “Універсального розуму” або “Абсолютного духу”, як надприродного утворення, що породжує всю природу і що виявляється в різних її формах у різній якості. Гегель відзначав, що самореалізація не завжди уявлення про такий загальний початок (співпадало з панпсихізмом), а лише в тих випадках, коли одухотворення розглядалася як найбільш загальна властивість матерії. Панпсихізм має дві форми існування: як вульгарний механіцизм, що зводить всі явища до єдиних, незмінних проявів і як “розширена” точка зору на загальні закономірності світу, коли звертається більше уваги на спадкоємність функцій в процес їх диференціації властивостей матерії, менше на перехід кількісних змін в якісні.

Концепція біопсихізму заснована на якісній відмінності живої і неживої матерії. При цьому критерієм живого вважається обмін речовин. Для збереження себе живому організму, на відміну від неживого, необхідно взаємодіяти з середовищем і одержувати з нього необхідні для себе компоненти. Таким чином, будь-яка жива істота володіє потребою в отриманні додаткових речовин з середовища і активністю (здібності, ініціювати для цього взаємодію з середовищем), що виявляється по відношенню до середовища у формі подразнення. Такого погляду дотримувалися Т. Гоббс, Э. Геккель, з психологів В. Вундт, П.К. Анохин.

Концепція анімалопсихізму пояснює, що психіка приписується не всьому живому, а тільки особливій формі матерії – тварині. Эпікур, вважав що душа є тільки у тварин, які здатні відчувати, Арістотель і Платон дотримувалися цих поглядів. У теорії Г.В. Гегеля здібність тварин до відчуття пов’язана з появою “справжньої суб'єктивності”, і суб’єктивність обгрунтовується як головний внутрішній критерій психічного.

Концепція нейропсихізму припускає, що психіка, будучи функцією нервової системи, з’являється тільки у тих істот, у яких є нервова система. Дана концепція визнає наявність психіки тільки у людини. Такої точки зору дотримувався Р. Декарт, характеризуючи тварин як “хімічні машини”, що не володіють здібністю до відчуття і переживання, на відміну від людини, що володіє свідомістю.

Виходячи з основних положень еволюційно-системного підходу, необхідно прийняти таке визначення психіки, яке дозволило б розглядати її як систему і вивчати перетворення цієї системи як перетворення її елементів і усередині системних зв’язків, що виводять всю систему (психіку) на новий рівень розвитку, але саме як даної системи, тобто на новий рівень розвитку самої психіки. Для того, щоб зрозуміти розвиток будь-якої системи, необхідно пояснити її положення серед інших систем з моменту виникнення даної системи.

Психіка є властивість живих, високоорганізованих матеріальних тіл, яка полягає в їх здатності відображати своїми станами, даними їм в суб’єктивній формі, оточення, незалежно від них існуючу дійсність