Персонал підприємства, його склад і структура. Категорії персоналу підприємства

Найважливішим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди, тобто їхня майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує безпосередня залежність конкурентоспроможності економіки від якості трудового потенціалу персоналу підприємств та організацій даної країни.

Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку і мають досвід практичної діяльності. Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі тимчасового трудового договору (контракту).

Весь персонал підприємства поділяється на дві групи:

– промислово-виробничий персонал (ПВП), до якого відносять працівників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони – тобто всіх зайнятих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні.

– непромисловий персонал (НПП), до якого входять працівники, що працюють у підрозділах невиробничої сфери підприємства (житлово-комунальному господарстві, дитячих садках, медичних установах, закладах харчування тощо).

Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники — це працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори, начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри, головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники перелічених керівників. Керівники визначають принципові засади функціонування і напрямки розвитку підприємства, затверджують його стратегію поведінки на ринку, формують основи взаємовідносин із конкурентами, споживачами, постачальниками, а також несуть повну відповідальність за результати та ефективність функціонування підприємства.

Спеціалісти – працівники, що володіють спеціальною фаховою підготовкою і виконують інженерно-технічні, економічні, юридичні роботи: інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо. Спеціалісти безпосередньо впливають на формування рішень керівників, а також доводять ці рішення до конкретних виконавців.

Службовці – це працівники, що здійснюють облік і контроль, підготовку та оформлення документації, господарське обслуговування: обліковці діловоди, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо.

Робітники – це персонал безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, наданням матеріальних послуг тощо. Усіх робітників можна поділити на основних, які безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних, що виконують функції обслуговування основного виробництва. До складу робітників включають також двірників, прибиральниць, охоронців, кур’єрів, гардеробників.

Співвідношення між окремими групами та категоріями працівників підприємства відображає структуру персоналу. Розрізняють:

– функціональнуструктуру персоналу – кількісне співвідношення між різними категоріями працівників;

– професійно-кваліфікаційну структуру – співвідношення груп працівників різних професій та кваліфікаційних рівнів у загальній чисельності персоналу;

– статеву структуру – співвідношення працівників різних статей у загальній чисельності персоналу підприємства;

– вікову структуру – співвідношення чисельності працівників різних вікових груп у загальній чисельності персоналу (як правило, розрізняють такі вікові групи: 16-19 р., 20-24 р., 30-34 р., 35-39 р., 40-44 р., 45-49 р., 50-54 р., 55-60 р., старші 65р.).

На формування структури персоналу підприємства впливають такі фактори:

– перерозподіл працівників із промисловості та сільського господарства в інформаційну сферу, торгівлю та у сферу побутового обслуговування населення;

– включення до складу трудових ресурсів працівників з більш високим освітнім рівнем, ніж у тих, що вибувають за межі працездатного віку;

– підвищення частки допоміжної розумової праці;

– зростання попиту на кваліфіковану робочу силу, що пов’язано із швидкими темпами оновлення продукції, ускладненням технологічних процесів тощо;

– зниження питомої ваги зайнятих ручною та некваліфікованою працею;

– неврахування системою освіти сучасних потреб у кваліфікованій робочій силі, що породжує до невідповідності між реальним попитом підприємств на кадри та їх пропозицією на ринку праці.

Врахування цих чинників є обов’язковим при формуванні кадрової політики підприємства, основною метою якої є забезпечення кожного робочого місця і посади персоналом відповідної професії, спеціальності і кваліфікації.