Науково-технічний прогрес, його форми і напрями

Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються насамперед науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Науково-технічний прогрес (НТП) – це безперервний процес розвитку науки і техніки; це постійний процес створення нових і вдосконалення існуючих технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки. НТП можна тлумачити також як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему “наука – техніка – виробництво”, що охоплює кілька стадій: фундаментальні теоретичні дослідження; прикладні науково-дослідні роботи; дослідно-конструкторські розробки; освоєння технічних нововведень; збільшення виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування (експлуатація) протягом певного часу; техніко-економічне, екологічне й соціальне старіння продукції, а також її постійна заміна новими, ефективнішими зразками.

НТП здійснюється у двох формах:

– еволюційна форма НТП пов’язана із накопиченням кількісних змін, поступовим вдосконаленням традиційних технічних засобів і технологій (покращення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів, вдосконалення технології їх виготовлення, модернізація або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах того самого покоління техніки);

– революційна форма НТП зумовлена стрибкоподібними якісними змінами, виникненням якісно нових науково-технічних ідей і принципів, зміною поколінь техніки, сировини, матеріалів, технологій і форм організації виробничих процесів.

Революційна форма НТП носить назву науково-технічної революції (НТР), яка відображає докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку на засадах новітніх наукових відкриттів (винаходів), що справляють революційний вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характеру трудової діяльності людей.

НТР розпочалася в 50-х рр. ХХ ст., коли наука перетворилася в безпосередню продуктивну силу. Суть НТР найбільш повно розкривається у її основних рисах:

– перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (втілення наукових знань у людині, технології і техніці; безпосередній вплив науки на матеріальне виробництво та інші сфери діяльності суспільства);

– прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки, що проявляється в скороченні проміжку часу від наукового відкриття до практичного використання;

– інтеграція науки та виробництва з метою прискорення й підвищення ефективності всіх сучасних напрямків науково-технічного прогресу;

– якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва – засобів праці (вдосконалення обладнання, поява керуючих машин, перехід до автоматизованого виробництва), предметів праці (створення нових матеріалів з наперед заданими властивостями; використання нових, потенційно невичерпних джерел енергії) і самої праці (трансформація її характеру та змісту, збільшення частки творчості).

Науково-технічний прогрес є визначальним чинником розвитку продуктивних сил, невпинного підвищення ефективності виробництва, безпосередньо впливає на формування й підтримку високого рівня техніко-технологічної бази виробництва, забезпечуючи неухильне зростання продуктивності суспільної праці.

Зважаючи на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виокремити характерні для більшості галузей народного господарства загальні пріоритетні напрямки НТП, серед яких:

– електронізація економіки, що полягає в забезпеченні усіх сфер економіки високоефективними засобами електронно-обчислювальної техніки;

– комплексна механізація та автоматизація виробництва (механізація – це повна або часткова заміна ручної праці машинною, автоматизація передбачає здійснення виробничого процесу без участі людини, а лише під її контролем);

– створення і використання матеріалів, які мають якісно нові властивості, зокрема: істотне покращення якісних характеристик матеріалів мінерального походження, стабілізація і зменшення питомих обсягів їхнього споживання; інтенсивний перехід до застосування легких, міцних і корозієстійких кольорових металів (сплавів); істотне розширення номенклатури і нарощування обсягів виробництва штучних матеріалів з наперед заданими та унікальними властивостями;

– освоєння принципово нових технологій (лазерної, кріогенної, плазмової, вакуумної). Характерними рисами сучасних прогресивних технологій є, по-перше, перехід до малостадійних процесів через сполучення в одному технологічному агрегаті кількох операцій, що раніше виконувались окремо; по-друге, забезпечення в нових технологічних системах мало- або безвідходності виробництва; по-третє, підвищення рівня комплексності механізації процесів на засаді застосування систем машин і технологічних ліній; по-четверте, використання в нових технологічних процесах засобів мікроелектроніки, що дає змогу одночасно з підвищенням ступеня автоматизації процесів досягати більш динамічної гнучкості виробництва;

– прискорений розвиток інфраструктури, яка поступово виділяється зі сфери матеріального виробництва у самостійну сферу, відбувається диференціація інфраструктурних об’єктів у нові галузі: виробничу інфраструктуру (вантажний транспорт, гуртова торгівля, енерго-, водопостачання, зв'язок, складське господарство, інформаційне забезпечення, реклама, лізинг), соціальну інфраструктуру (освіта, охорона здоров’я, пасажирський транспорт, роздрібна торгівля, житлово-комунальне господарство), екологічну інфраструктуру (органи контролю за станом навколишнього середовища, очисні споруди) та індустріальну інфраструктуру (фінансово-кредитні установи, органи державного регулювання);

– розвиток інформаційних те хнологій;

– хімізація виробництва (використання у виробництві продукції нових хімічних матеріалів, що сприяє раціональному використанню природних ресурсів).

Різні напрями НТП породжують певні економічні й соціальні наслідки, глибина та ефективність яких багато в чому залежать від досконалості організації виробництва і праці.

3. Поняття та методика визначення економічної ефективності впровадження нової техніки (технічних нововведень)

Ефективність технічних нововведень – це співвідношення ефекту від здійснення заходів до затрат на його забезпечення. У свою чергу ефект від впровадження технічних інновацій визначається як різниця між вартісною оцінкою результатів та вартісною оцінкою сукупних витрат ресурсів за цей період.

До технічних інновацій, щодо яких визначається й оцінюється економічна та інші види ефективності, належить створення, виробництво та використання нових або модернізація існуючих засобів праці (машин, устаткування, будівель, споруд, передавальних пристроїв), предметів праці (сировини, матеріалів, палива, енергії) і споживання (продукції для безпосереднього задоволення потреб населення), а також технологічних процесів, включаючи винаходи й раціоналізаторські пропозиції.

Економічний ефект може бути обчислений в одній із двох форм:

– народногосподарський ефект – загальний ефект використання інновацій; обчислюється шляхом порівняння результатів за місцем використання нової техніки чи інших нововведень із усіма витратами на їх розробку, виробництво і споживання;

– госпрозрахунковий (комерційний) ефект – ефект, який одержується окремо розробником, виробником і споживачем інновацій; обчислюється на окремих стадіях “життєвого циклу” інновації (“наука–виробництво–експлуатація”) і дає можливість оцінити ефективність впровадження технічних інновацій з урахуванням економічних інтересів окремих проектно-конструкторських організацій, підприємств-виробників і споживачів.

Перша форма економічного ефекту використовується на стадії обгрунтування доцільності розробки, вибору найкращого варіанта та наступної реалізації нових технічних рішень, а друга – у процесі реалізації інновацій, коли вже відомі ціни на нову науково-технічну продукцію та обсяги її виробництва.

На стадії економічного обгрунтування та вибору найкращого варіанта інновації слід дотримуватися народногосподарського підходу, який передбачає врахування всіх можливих наслідків: економічних, соціальних, екологічних тощо.