Правове регулювання грошової оцінки природних ресурсів

1. Поняття та правове значення грошової оцінки природних ресурсів

2. Співвідношення правових режимів оцінки природних ресурсів і майнових прав на природні ресурси.

3. Поняття та види суб’єктів оцінки природних ресурсів.

4. Випадки обов’язкового проведення оцінки природних ресурсів.

5. Обмеження щодо оцінки природних ресурсів.

6. Методичне регулювання проведення оцінки природних ресурсів.

7. Вимоги до договору на проведення оцінки природних ресурсів.

8. Рецензування звіту про оцінку природних ресурсів.

9. Особливості правового регулювання оцінки земель

Природні ресурси не мають грошової вартості позаяк не створені працею людини. Разом з тим, для визначення розміру зборів за спеціальне використання природних ресурсів, для вчинення правочинів щодо природних ресурсів, а також для визначення розміру відшкодування екологічної шкоди проводиться вартісна оцінка природних ресурсів.

Відповідно до ст. 3 ЗУ „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 року, оцінка майна, майнових прав – це перебіг визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Вартісній оцінці підлягають ті природні ресурси, які є майном у розумінні зазначеної статті – тобто об’єктом у матеріальній формі: землі, надра, води, рослинний і тваринний світ, повітряний простір тощо. Майновими правами, які можуть оцінюватися, згідно зі ст. 3 зазначеного ЗУ, є будь-які права на природні ресурси, відмінні від права власності, в тому числі права на спеціальне використання природних ресурсів. Такими правами можуть бути: право постійного користування чи оренди землі, водного об’єкту, права на спеціальне використання надр, повітряного простору, атмосферного повітря, радіочастотного ресурсу, використання альтернативних джерел енергії тощо.

Вартісна оцінка природних ресурсів не обов’язково є ресурсовпорядженням: вона може здійснюватися у ході ресурсовпорядження – для розробки ресурсовпорядної технічної документації, але може здійснюватися окремо – на вимогу зацікавлених суб’єктів, тому це самостійна функція управління.

Видами вартісної оцінки природних ресурсів є:

а) незалежна (проводиться недержавними суб’єктами господарювання і оформлюється звітом про оцінку майна); б) державна – проводиться державними органами і оформлюється актом оцінки майна.

Суб’єктами оцінки природних ресурсів є особи, що згідно з законом мають право здійснювати вартісну оцінку природних ресурсів. Відповідно до ст. 5 ЗУ, такими особами є: а) незалежні суб’єкти господарювання (підприємці і підприємства, які мають у своєму штаті оцінювачів), що отримали сертифікат суб’єкта оціночної діяльності від Фонду державного майна; б) органи державної влади, які мають відповідні повноваження і у складі яких працюють оцінювачі.

Відповідно до ст. 6 ЗУ, оцінювачем можуть бути українці та іноземці, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача. Право на отримання кваліфікаційного свідоцтва набувають фізичні особи, які мають закінчену вищу освіту, пройшли навчання за програмою базової підготовки та стажування протягом 1 року у складі суб'єкта оціночної діяльності разом з оцінювачем, який має не менше ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, отримали його позитивну рекомендацію та успішно склали кваліфікаційний іспит. Кваліфікаційне свідоцтво видається Фондом державного майна України спільно з навчальним закладом, на базі якого проводилася підготовка та складався кваліфікаційний іспит, на підставі відповідного рішення Екзаменаційної комісії. Відповідно до ст. 14 ЗУ, оцінювачі зобов'язані не рідше одного разу на 2 роки підвищувати кваліфікацію за програмою підвищення кваліфікації. Невиконання цієї вимоги є підставою для зупинення дії кваліфікаційного свідоцтва оцінювача.

Згідно зі ст. 8 ЗУ, оцінка майна у випадках її обов'язкового проведення, зазначених у статті 7 цього Закону, виконана суб'єктами, які не є суб'єктами оціночної діяльності, визнається недійсною.

Ст. 7 ЗУ визначає випадки обов’язкової оцінки природних ресурсів:

а) у випадку трансформації (відчуження) об’єктів права державної власності;

б) у випадку переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку;

в) для оподаткування спеціального використання природних ресурсів;

г) для визначення збитків або розміру відшкодування шкоди у випадках, визначених законом;

ґ) за рішенням суду.

Проведення незалежної оцінки природних ресурсів є обов’язковим у випадках:

- застави державного та комунального майна;

- відчуження державних чи комунальних природних ресурсів способами, що не передбачають конкуренцію покупців у ході продажу;

- для визначення збитків або розміру відшкодування під час визначення спорів.

Відповідно до ст. 8 ЗУ, не допускається проведення оцінки майна суб'єктами оціночної діяльності – суб'єктами господарювання у таких випадках:

а) проведення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання оцінки майна, що належить йому або оцінювачам, які працюють у його складі, на праві власності або на яке зазначені особи мають майнові права;

б) проведення оцінки майна фізичної особи-замовника або керівників юридичної особи, яка є замовником оцінки, оцінювачем, який має родинні зв'язки з зазначеними особами, або суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, керівництво якого має зазначені зв'язки;

в) проведення оцінки майна своїх засновників (учасників).

Результати оцінки майна, проведеної з порушеннями зазначених обмежень, визнаються недійсними та підлягають обов'язковому скасуванню.

Відповідно до ст. 9 ЗУ, методичне регулювання оцінки природних ресурсів полягає у прийнятті КМУ чи Фондом державного майна України:

а) національних стандартів оцінки майна;

б) методик оцінки природних ресурсів;

в) інших нормативно-правових актів.

Незалежна оцінка природних ресурсів проводиться на підставі договору з відповідним суб’єктом оціночної діяльності. У випадках, визначених нормативно-правовими актами з оцінки майна, які затверджуються урядом, суб'єкти оціночної діяльності – органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють оцінку майна самостійно на підставі наказу керівника.

Договір на проведення оцінки природних ресурсів укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім. Під час укладання багатостороннього договору крім замовника оцінки стороною договору може виступати особа-платник, якщо оплату послуг суб'єкта оціночної діяльності здійснює інша особа, а не замовник. У цьому випадку на платника як сторону договору поширюються обмеження, зазначені в статті 8 цього Закону.

Замовниками оцінки природних ресурсів можуть бути особи, яким ці ресурси належать на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку природних ресурсів за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.

Сторони договору на проведення оцінки майна (замовник, платник) мають право вільного вибору суб'єкта оціночної діяльності – суб'єкта господарювання за умови виконання вимог, встановлених статтями 8 та 9 цього Закону.

Істотними умовами договору на проведення оцінки природних ресурсів є:

1. зазначення природних ресурсів, що підлягають оцінці;

2. мета, з якою проводиться оцінка;

3. вид вартості майна, що підлягає визначенню;

4. дата оцінки;

5. строк виконання робіт з оцінки майна;

6. розмір і порядок оплати робіт;

7. права та обов'язки сторін договору;

8. умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання;

9. відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

10. порядок вирішення спорів, які можуть виникнути під час проведення оцінки та прийняття замовником її результатів.

Не допускається встановлення у договорі розміру оплати робіт як частки вартості майна, що підлягає оцінці.

Вимоги до змісту звіту про оцінку природних ресурсів і акту оцінки природних ресурсів визначаються у ст. 12 ЗУ. Звіт про оцінку природних ресурсів є документом, що містить висновки про вартість природних ресурсів та підтверджує виконані процедури з оцінки природних ресурсів суб'єктом оціночної діяльності – суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Акт оцінки природних ресурсів затверджується наказом керівника відповідного державного органу.

Рецензування звіту про оцінку природних ресурсів – це підготовка рецензії іншого оцінювача на виконаний звіт. Відповідно до ст. 13 ЗУ, рецензування звіту про оцінку природних ресурсів (акту оцінки природних ресурсів) здійснюється на вимогу зацікавлених осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки природних ресурсів, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до оцінювачів з 2-річним стажем.

Рецензування звіту про оцінку природних ресурсів (акту оцінки природних ресурсів), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов'язковим.

Визначаються ЗУ „Про оцінку земель” від 11 грудня 2003 року. Відповідно до ст. 2 зазначеного ЗУ, на оцінку земель поширюється дія ЗУ „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”. Оцінка земель проводиться також щодо водних об’єктів та об’єктів рослинного світу.

Відповідно до ст. 3 ЗУ „Про оцінку земель”, об'єктами оцінки земель є: територія адміністративно-територіальних одиниць або їх частин, території оціночних районів та зон, земельні ділянки чи їх частини або сукупність земельних ділянок і прав на них, у тому числі на земельні частки (паї), у межах території України.

Ст. 5 зазначеного ЗУ поділяє оцінку земель на такі види: а) бонітування ґрунтів; б) економічна оцінка земель; в) грошова оцінка земельних ділянок.

Бонітування ґрунтів – порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, що мають сталий характер і суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах – складова частина державного земельного кадастру і основа для економічної оцінки земель.

Економічна оцінка земель – оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва у сільському та лісовому господарствах і як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі – основа для нормативної оцінки земель.

Грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок та прав на них проводиться з метою визначення вартості об'єкта оцінки. Експертна грошова оцінка земельних ділянок використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок та прав на них, крім випадків, визначених цим Законом, а також іншими законами.

Для здійснення землеоціночної діяльності необхідно отримати ліцензію на право проведення землевпорядних та землеоціночних робіт. Управління у цій царині здійснює Держкомзем.