Правове регулювання використання радіочастотного ресурсу

1. Поняття радіочастотного ресурсу і відмежування його від атмосферного повітря.

2. Управління використанням радіочастотного ресурсу.

3. Правове значення Національної таблиці розподілу смуг радіочастот України і Плану використання радіочастотного ресурсу України.

4. Правове регулювання радіочастотного моніторинґу.

5. Фактичні критерії розмежування загального і спеціального використання радіочастотного ресурсу.

6. Правове регулювання спеціального використання радіочастотного ресурсу на праві власності.

7. Проблема права приватної власності на радіочастотний ресурс.

8. Правове регулювання спеціального використання радіочастотного ресурсу на праві природокористування.

9. Правове регулювання ліцензування спеціального використання радіочастот.

10. Правове регулювання сплати збору за спеціальне використання радіочастот.

11. Відповідальність за порушення законодавства про радіочастотний ресурс.

Важливими законодавчими актами про використання радіочастотного ресурсу є:

1. Закон України «Про радіочастотний ресурс України» у редакції від 24 червня 2004 року;

2. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» в редакції від 12 січня 2006 року;

3. Закон України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» у редакції від 3 березня 2005 року;

4. Закон України «Про телекомунікації» від 18 листопада 2003 року.

Ці законодавчі акти прийняті у зв’язку з міжнародними зобов’язаннями України щодо раціонального використання радіочастотного ресурсу. Зокрема, відповідно до ст. 66 Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (Люксембург, 14 червня 1994 року) Україна співробітничає з ЄС у царині розвитку національного законодавства для використання радіочастот.

Відповідно до Декларації керівних засад використання мовлення через супутники для вільного поширення інформації, розвитку освіти і розширення культурних обмінів (Париж, 15 листопада 1972 року) і ч. 2 ст. 44 Статуту Міжнародного союзу електрозв’язку, радіочастоти і орбіта геостаціонарних супутників є обмеженими природними ресурсами, що належать усім народам і їх використання регулюється Конвенцією Міжнародного союзу електрозв’язку та її Регламентом радіозв’язку.

Важливим міжнародним органом, що управляє використанням світового радіочастотного ресурсу є Міжнародний союз електрозв’язку (МСЕ), що діє на підставі Статуту Міжнародного союзу електрозв’язку і Конвенції Міжнародного союзу електрозв’язку (Женева, 22 грудня 1992 року), ратифіковані ЗУ від 15 липня 1994 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Статуту МСЕ, члени МСЕ повинні намагатися обмежити кількість частот і ширину використовуваного спектра до мінімуму, потрібного для забезпечення задовільної роботи необхідних служб. Задля цього вони повинні впроваджувати у найкоротші строки найновіші досягнення. Ст. 45 визначає зобов’язання країн боротися з радіозавадами шляхом, зокрема, забезпечення електромагнітної сумісності випромінювальних пристроїв.

Міжнародне співробітництво здійснюється для забезпечення рівного права доступу різних країн до світового радіочастотного ресурсу і забезпечення раціонального використання радіочастотного ресурсу, усунення перешкод у його використанні радіостанціями різних країн.

Відповідно до п. 4 Концепції розвитку зв’язку України до 2010 року, затвердженої постановою КМУ від 9 грудня 1999 року № 2238, радіочастотний ресурс є обмеженим природним ресурсом, ефективність використання якого впливає на економічне становище країни та на стан довкілля. Регулювання використання радіочастотного ресурсу передбачає, крім цього, питання частотного планування та електромагнітної сумісності.

Радіочастотний ресурс визначається у ст. 1 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України» як частина радіочастотного спектру, придатна для передавання та/чи приймання електромагнітної енергії радіоелектронними засобами і яку можливо використовувати на території України та за її межами відповідно до природноресурсового законодавства.

Радіочастотний спектр, в свою чергу, визначається як безперервний інтервал радіочастот не вищий за 3 ТГ (3000 ГГц). Радіочастота – це електромагнітна хвиля у просторі без штучного спрямовуючого середовища з певним номіналом частоти у межах радіочастотного спектру.

Користування радіочастотним ресурсом – це діяльність, пов’язана із застосуванням радіоелектронних засобів та/або випромінювальних пристроїв, що випромінюють електромагнітну енергію в навколишній простір у межах радіочастотного ресурсу. Для раціонального використання радіочастотний ресурс розбивається на смуги радіочастот – частини радіочастотного спектру, визначені певним інтервалом радіочастот.

Незважаючи на те, що ст. 39 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року відносить радіочастотний ресурс до природних ресурсів місцевого значення, аналіз положень міжнародного і вітчизняного природноресурсового законодавства показує, що насправді він є природним ресурсом міжнародного значення.

Ст. 5 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України» поділяє користувачів радіочастотного ресурсу на дві категорії: спеціальні і загальні. До спеціальних користувачів радіочастотного ресурсу відносяться Міноборони, СБУ, МВС, МНС, Адміністрація Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони, Державний департамент з питань виконання покарань, ДПАУ, Мінтранс (в частині безпеки польотів) – вони фінансуються коштом Державного бюджету України і використовуються радіочастотний ресурс виключно для державних потреб.

Загальні користувачі радіочастотного ресурсу поділяються на три групи:

1) суб'єкти господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для надання телекомунікаційних послуг, за винятком розповсюдження телерадіопрограм;

2) суб'єкти господарювання, які здійснюють розповсюдження телерадіопрограм із застосуванням власних або орендованих радіоелектронних засобів;

3) технологічні користувачі і радіоаматори – юридичні чи фізичні особи, які користуються радіочастотним ресурсом України без надання телекомунікаційних послуг.

Управління використанням радіочастотного ресурсу здійснює спеціальний орган – Державний департамент зв’язку та інформатизації Мінтрансзв’язку України. Держзв’язку України виконує обов’язки Адміністрації зв’язку та радіочастот України відповідно до ст. 15 ЗУ «Про телекомунікації». Держзв’язку управляє державною інфраструктурою зв’язку, зокрема, державними підприємствами зв’язку, здійснює технічне регулювання і планування раціонального використання радіочастотного ресурсу.

Органом регулювання у царині користування радіочастотним ресурсом України відповідно до ст. 12 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України» і ст. 17 ЗУ «Про телекомунікації» є Національна комісія з питань регулювання зв’язку, яка є центральним органом державної влади, підконтрольним ПУ. НКРЗ виконує контроль і ліцензування спеціального використання радіочастотного ресурсу, що забезпечує розподіл її повноважень і повноважень Держзв’язку, який не може здійснювати контроль, позаяк управляє державними підприємствами зв’язку (не може контролювати сам себе).

Частина 2 ст. 19 ЗУ «Про телекомунікації» передбачає створення Державної інспекції зв’язку у складі Національної комісії з питань регулювання зв’язку. Її повноваження визначаються ст. 15 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України»: контроль і нагляд за дотриманням законодавства про радіочастотний ресурс. Відповідно до наказу Держкомзв’язку України «Про покладання функцій Державної інспекції зв’язку (ДІЗ) на Український державний центр радіочастот України (Центр «Укрчастотнагляд») від 16 липня 2004 року № 157 тимчасово функції ДІЗ виконуються ДП «Укрчастотнагляд».

Державне підприємство «Український державний центр радіочастот» (УДЦР) теж підпорядковується НКРЗ. На нього, відповідно до ст. 16 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України» покладається присвоєння радіочастот, видача дозволів на експлуатацію радіоелектронних засобів, здійснення радіочастотного моніторингу, забезпечення електромагнітної сумісності, усунення радіозавад, підготовка висновків для видачі НКРЗ ліцензій на спеціальне використання радіочастотного ресурсу.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України» управління смугами радіочастот спеціального користування покладається на Генеральний штаб збройних сил України, який діє відповідно до ЗУ «Про Збройні сили України» від 6 грудня 1991 року та Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України, в редакції Указу ПУ від 4 липня 2002 року № 618/2002.

Відповідно до ст. 24 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України» Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення управляє використанням радіочастотного ресурсу для потреб телебачення і радіомовлення. Її повноваження визначаються ЗУ «Про телебачення і радіомовлення» і ЗУ «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» від 23 вересня 1997 року.

Розподіл смуг радіочастот в Україні визначається Національною таблицею розподілу смуг радіочастот України, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року № 803. Ст. 1 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України» визначає її як нормативно-правовий акт, яким регламентується розподіл смуг радіочастот радіослужбам в Україні і розподіл на смуги спеціального і загального користування. Радіослужби являють собою потреби використання радіочастотного ресурсу (аматорська, радіомовна, радіолокаційна, радіонавігаційна тощо). Таблиця тільки розподіляє смуги радіочастот за потребами використання для забезпечення раціонального використання радіочастотного ресурсу: вона не містить переліку конкретних користувачів радіочастотного ресурсу. Порядок затвердження Національної таблиці розподілу смуг радіочастот України визначається ст. 20 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України». Національна таблиця розподілу смуг радіочастот України затверджується КМУ.

План використання радіочастотного ресурсу України визначається ст. 1 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України» як нормативно-правовий акт, яким визначаються напрями використання радіочастотного ресурсу України на даний час та на перспективу з визначенням певних смуг, номіналів радіочастот і дозволених в Україні радіотехнологій та термінів застосування діючих і перспективних радіотехнологій. Ст. 21 зазначеного ЗУ визначає порядок планування використання радіочастотного ресурсу. План повинен відповідати Національній таблиці розподілу смуг радіочастот України, рекомендаціям Міжнародного союзу електрозв’язку та інших міжнародних організацій, інтересам України щодо раціонального використання радіочастотного ресурсу, забезпечення обороноздатності та безпеки. План використання радіочастотного ресурсу України затверджений постановою КМУ від 9 червня 2006 року № 815.

План, як нормативний акт, визначає порядок раціонального використання радіочастотного ресурсу, зокрема через регламентування дозволених до застосування в Україні радіотехнологій та поступового переходу на передові новітні радіотехнології. Для цього План передбачає виділення радіочастот визначеним радіотехнологіям. Виділення радіочастот означає надання відповідним записом у Плані права використовувати певні смуги радіочастот для застосування в Україні визначених цим Планом радіотехнологій. Виділення радіочастот здійснюється згідно з Положенням про порядок виділення радіочастот України, затвердженим наказом Держкомзв’язку від 25 жовтня 2000 року № 154.

Якщо Національна таблиця розподілу смуг радіочастот розподіляє смуги радіочастот радіослужбам, то План розподіляє смуги радіочастот радіотехнологіям. Тому План визначає:

а) перелік радіотехнологій, що використовуються в Україні, з визначенням смуг радіочастот та радіослужб, яким вони відповідають, а також терміни припинення їх розвитку та використання;

б) перелік перспективних для впровадження в Україні радіотехнологій, з визначенням смуг радіочастот та радіослужб, яким вони відповідають, а також терміни їх впровадження.

План в окремих випадках передбачає конверсію радіочастотного ресурсу. Ст. 1 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України» визначає конверсію радіочастотного ресурсу як виконання комплексу заходів, яким передбачена зміна радіослужб та/або радіотехнологій чи категорії користувачів радіочастотного ресурсу України для подальшого використання певної смуги або смуг радіочастот. Конверсія здійснюється для забезпечення застосування передових технологій.

Державний нагляд за користуванням радіочастотним ресурсом України регулюється ст. 18 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України» і здійснюється ДІЗ та Генеральним штабом збройних сил як перевірка дотримання законодавства України про радіочастотний ресурс, зокрема, щодо забезпечення електромагнітної сумісності. Положення про державний нагляд за використанням радіочастотного ресурсу України затверджене наказом Держкомзв’язку від 11 лютого 2003 року № 22. Електромагнітна сумісність – це здатність радіоелектронних засобів і випромінювальних пристроїв одночасно функціонувати з обумовленою якістю в реальних умовах експлуатації з урахуванням впливу ненавмисних радіозавад і не створювати неприпустимих радіозавад іншим радіоелектронним засобам (ст. 1 ЗУ). Радіозавади визначаються як електромагнітне випромінювання будь-якого походження, яке перешкоджає прийманню радіосигналів.

Відповідно до ст. 1 ЗУ, радіочастотний моніторинг визначається як збирання, оброблення, збереження та аналіз даних про параметри випромінювання радіоелектронних засобів і випромінювальних пристроїв, які діють у відповідних смугах радіочастот. Здійснюється УДЦР та Генеральним штабом збройних сил для аналізу ефективності використання радіочастот і планування заходів щодо конверсії та раціонального використання радіочастотного ресурсу. Радіочастотний моніторинг у смугах радіочастот загального користування здійснюється УДЦР за рахунок користувачів радіочастотного ресурсу.

Відповідно до ст. 56 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України» під час державного нагляду і радіочастотного моніторингу ДІЗ, Генеральний штаб збройних сил або УДЦР виявляють джерела виникнення радіозавад та вживають заходи щодо їх усунення. При цьому, ДІЗ та Генеральний штаб збройних сил України мають право видавати обов’язкові до виконання приписи, а у разі необхідності – анулювати дозволи на спеціальне використання радіочастотного ресурсу. Інструкція про порядок приймання та розгляду заявок на усунення радіозавад затверджена наказом Головного управління з питань радіочастот при КМУ від 10 листопада 1998 року № 25.

Загальне використання радіочастотного ресурсу передбачає можливість використання радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв без отримання будь-яких дозволів і безкоштовно.

Перелік радіоелектронних засобів та радіовипромінювальних пристроїв для придбання та використання яких не потрібні дозволи затверджений наказом Держкомзв’язку України від 21 вересня 2000 року № 134. Перелік включає: побутові мікрохвильові печі, супутникові антени і радіопейджери, дитячі іграшки, радіотелефони, радіомікрофони, засоби охоронної сигналізації, переговорні пристрої, засоби синхронного перекладу, стільникові телефони з випромінюванням до 10 мВт. Використання радіочастотного ресурсу за допомогою зазначених пристроїв визнається загальним використанням радіочастотного ресурсу. Використання інших пристроїв – спеціальне.

Перелік радіоелектронних засобів та радіовипромінювальних пристроїв для ввезення з-за кордону яких не потрібні дозволи затверджений наказом Держкомзв’язку України від 21 вересня 2000 року № 133. Перелік приблизно нагадує попередній.

Ст. 2 попередньої редакції ЗУ «Про радіочастотний ресурс України» від 1 червня 2000 року містила положення про те, що радіочастотний ресурс відповідно до ст. 13 Конституції України є об’єктом права власності Українського народу. Але нова редакція цього ЗУ не містить такого положення, тому що відповідно до засад міжнародного права радіочастотний ресурс належить усім народам. Радіочастотний ресурс взагалі не може перебувати у власності, але може здійснюватися його спеціальне використання.

Спеціальне використання радіочастотного ресурсу може здійснюватися за таких умов:

а) включення конкретного типу радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв до реєстру радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, що можуть застосовуватися на теренах України, який ведеться НКРЗ – для смуг радіочастот загального користування і Генеральним штабом ЗСУ – для смуг радіочастот спеціального користування (ст. 25 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України»);

б) документальне підтвердження їх відповідності згідно з вимогами ЗУ «Про підтвердження відповідності» від 17 травня 2001 року (ст. 25 ЗУ);

в) наявність ліцензій та дозволів на спеціальне використання радіочастотного ресурсу;

г) сплата збору за спеціальне використання радіочастотного ресурсу.

Відповідно до ст. 30 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України» спеціальне використання радіочастотного ресурсу здійснюється на підставі:

1) ліцензій на спеціальне використання радіочастотного ресурсу та дозволів на експлуатацію – для телекомунікаційних послуг;

2) ліцензій на мовлення та дозволів на експлуатацію – для телерадіомовлення;

3) дозволів на експлуатацію спеціальним користувачам, технологічним користувачам та радіоаматорам.

У разі, якщо заявлена потреба в радіочастотному ресурсі перевищує його фактичну наявність – то вільні смуги (номінали) радіочастот надаються в користування виключно на конкурсних або тендерних засадах, відповідно до Положення про порядок організації та проведення конкурсів на використання радіочастот в Україні, затвердженого наказом Мінзв’язку від 13 листопада 1996 року № 245 і Положення про порядок організації та проведення аукціонів з продажу ліцензій на використання радіочастот в Україні, затвердженого наказом Держкомзв’язку від 6 липня 1998 року № 102.

Відповідно до ст. 55 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України», в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися тимчасові обмеження на використання радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв. В інших випадках обмеження не допускаються, тому Положення про порядок запровадження тимчасових обмежень на використання окремих смуг (номіналів) радіочастот на території України, затверджене наказом Головного управління з питань радіочастот при КМУ від 17 липня 1997 року № 13 не повинне застосовуватись.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 року – він не поширюється на ліцензування телекомунікацій і каналів мовлення. Але він поширюється на ліцензування спеціального використання радіочастотного ресурсу. Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЗУ, види господарської діяльності, крім винятків ч. 2 цієї статті, які не включені до переліку видів господарської діяльності, встановлених ст. 9 цього ЗУ – не підлягають ліцензуванню. Ст. 9 ЗУ не передбачає ліцензування використання радіочастотного ресурсу, тому спеціальне використання радіочастотного ресурсу для телекомунікацій не ліцензується.

Ліцензування телекомунікацій. Відповідно до ч. 8 ст. 46 ЗУ «Про телекомунікації», ліцензія на вид діяльності у царині телекомунікацій, який передбачає спеціальне використання радіочастотного ресурсу України видається НКРЗ одночасно з відповідною ліцензією на спеціальне використання радіочастотного ресурсу. Ліцензія має ліцензійні умови, що визначаються НКРЗ. Строк дії ліцензії не може бути меншим за 5 років.
Ліцензування телерадіомовлення. Відповідно до ч. 5 ст. 31 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України» спеціальне використання радіочастотного ресурсу для потреб телебачення і радіомовлення здійснюється на підставі ліцензії на мовлення і не потребує окремої ліцензії на спеціальне використання радіочастотного ресурсу. Ліцензії на мовлення видаються Національною радою з питань телебачення і радіомовлення відповідно до ЗУ «Про телебачення і радіомовлення» і Положення про порядок ліцензування телерадіомовлення, затвердженого рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 7 липня 2003 року № 938. Строк дії ліцензії – не менше 7 років для ефірного мовлення і 10 років – для кабельного мовлення.

Усі види спеціального використання радіочастотного ресурсу потребують отримання дозволу на спеціальне використання радіочастотного ресурсу. Для потреб телекомунікацій і телерадіомовлення дозволи видаються після отримання ліцензій на ці види діяльності. Процедура видачі таких дозволів передбачає присвоєння смуг, номіналів радіочастот – реєстрацію дозволу на експлуатацію радіоелектронних засобів і випромінювальних пристроїв у реєстрі присвоєнь смуг, номіналів радіочастот з визначенням смуги, номіналу радіочастот, параметрів випромінювання та умов експлуатації конкретного радіоелектронного засобу. Згідно зі ст. 23 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України» присвоєння радіочастот (смуг радіочастот) здійснюється щодо кожного радіоелектронного засобу чи випромінювального пристрою відповідно до Плану використання радіочастотного ресурсу України УДЦР щодо смуг загального користування і Генеральним штабом ЗСУ – щодо смуг спеціального користування. Присвоєння радіочастот здійснюється за умови забезпечення електромагнітної сумісності і передбачає такі стадії:

а) отримання висновку щодо електромагнітної сумісності УДЦР або Генерального штабу ЗСУ відповідно до ст. 41 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України»;

б) отримання дозволу на експлуатацію радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв УДЦР або Генерального штабу ЗСУ відповідно до ст. 42 ЗУ, строк дозволу повинен відповідати строку дозволу ліцензії на телекомунікації чи мовлення, а якщо діяльність не потребує ліцензування – не менше 5 років, до заяви на видачу дозволу додається копія висновку щодо електромагнітної сумісності;

в) реєстрація дозволу в реєстрі присвоєнь смуг, номіналів радіочастот УДЦР, Генштабом.
Положення про порядок присвоєння радіочастот радіоелектронним засобам загального призначення затверджене наказом Держкомзв’язку від 11 лютого 2003 року № 23. Міжнародна координація під час присвоєння радіочастот здійснюється відповідно до Положення про порядок здійснення міжнародної координації радіочастотних присвоєнь в Україні, затвердженого наказом Головного управління з питань радіочастот при КМУ від 30 березня 1998 року № 5.

Порядок надання спеціальних дозволів на використання радіоелектронних засобів дипломатичними представництвами, консульськими установами іноземних держав, представництвами міжнародних організацій в Україні затверджений постановою КМУ від 11 липня 2001 року № 818.

Дозвіл на експлуатацію радіоелектронних засобів для потреб телерадіомовлення видається УДЦР згідно з Порядком надання дозволів на експлуатацію радіоелектронних засобів мовлення, затвердженим наказом Держкомзв’язку від 5 березня 2001 року № 33.

Відповідно до ст. 29 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України», для ввезення з-за кордону радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, після їх включення до реєстру радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, що можуть застосовуватися в Україні необхідно отримати дозвіл УДЦР на їх ввезення з-за кордону відповідно до Положення про порядок розроблення, модернізації, виробництва в Україні та ввезення з-за кордону в Україну радіоелектронних засобів та радіовипромінювальних пристроїв, затвердженого наказом Держкомзв’язку України від 7 листопада 2000 року № 167. Але тепер не потрібно отримувати дозволи на виробництво, розроблення і модернізацію таких пристроїв, позаяк для розробки і модернізації тепер достатньо виділення радіочастот, а для виробництва – занесення до вищезазначеного реєстру.

Ст. 29 ЗУ передбачає також необхідність отримання дозволу УДЦР на реалізацію радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв на території України. Реалізація можлива після включення пристрою до вищезазначеного реєстру таких пристроїв. Дозволи видаються відповідно до Положення про порядок реалізації, продажу в Україні радіоелектронних засобів та радіовипромінювальних пристроїв, затвердженого наказом Держкомзв’язку України від 3 квітня 2001 року № 57. Інструкція про порядок видачі Центром «Укрчастотнагляд» дозволів на реалізацію, використання радіоподовжувачів телефонної лінії з робочими частотами 254 і 380 МГц затверджена наказом Держкомзв’язку України від 11 березня 2001 року № 39.

Для придбання радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв згідно з ЗУ не потрібно отримувати жодних дозволів, а тому порядок отримання дозволів на придбання (будівництво) таких пристроїв, визначений Положенням про порядок присвоєння радіочастот радіоелектронним засобам загального призначення у цій частині не застосовується.

Спеціальне використання радіочастотного ресурсу радіоаматорами здійснюється відповідно до Регламенту аматорського радіозв’язку України, затвердженого наказом Держкомзв’язку України від 22 серпня 1997 року № 124.

Аматорські радіостанції поділяються на:

- радіостанції для зв’язку;

- радіостанції для супутникового зв’язку;

- ретранслятори;

- радіомаяки;

- спортивні радіостанції;

- автоматичні АРС цифрового зв’язку.

Кожна аматорська радіостанція повинна бути зареєстрована регіональним підрозділом УДЦР у дозволі на експлуатацію АРС і розташована за місцем постійного проживання чи перебування її користувача.

Спеціальне використання радіочастотного ресурсу потребує сплати щомісячного збору за спеціальне використання радіочастотного ресурсу відповідно до ст. 57 ЗУ «Про радіочастотний ресурс України». Від збору звільняються спеціальні користувачі і радіоаматори. Ставки щомісячних зборів за використання радіочастотного ресурсу України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 77. Форма податкової декларації про збір за спеціальне використання радіочастотного ресурсу України затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 24 січня 2003 року № 24.

Відповідно до ст. 144 КУАП, обладнання та експлуатація радіотрансляційного вузла дротяного мовлення без належної реєстрації або дозволу – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб до 5 нмдг (85 гривень), громадян – до 1 нмдг (17 гривень).

Відповідно до ст. 145 КУАП, порушення умов і правил, що регламентують діяльність у царині телекомунікацій, поштового зв’язку та користування радіочастотним ресурсом України, передбачену ліцензіями, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від 10 до 20 нмдг (170 – 340 гривень), а повторно протягом року після накладення цього штрафу – від 30 до 50 нмдг (510 до 850 гривень).

Ст. 146 КУАП передбачає, що порушення правил реалізації, експлуатації радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, а також користування радіочастотним ресурсом України без належного дозволу чи ліцензії, або з порушенням правил, які регулюють користування радіочастотним ресурсом України – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від від 20 до 50 нмдг (340 до 850 гривень) з конфіскацією зазначених засобів і пристроїв або без такої, і на посадових осіб та громадян – суб’єктів господарської діяльності – від 50 до 100 нмдг (850 – 1700 гривень) з конфіскацією зазначених засобів і пристроїв або без такої. У разі повторного вчинення такого порушення протягом року після накладення штрафу – накладається штраф на громадян від 50 до 100 нмдг з конфіскацією, а на посадових осіб і суб’єктів господарської діяльності – від 100 до 300 нмдг (1700 – 5100 гривень) з конфіскацією зазначених засобів і пристроїв.

Ст. 1887 КУАП передбачає, що невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб ДІЗ тягне за собою накладення штрафу на громадян від 10 до 25 нмдг (170 – 425 гривень), а на посадових осіб – від 50 до 100 нмдг (850 – 1700 гривень).

ТЕМА 7: