Управління обороною та безпекою.

Студент 3 курсу 6 групи ФОАЕК

Івашківський Максим Романович

Практичне заняття 7

Тема 11. Управління адміністративно-політичною сферою.

Тема 12. Управління соціально-культурною сферою.

Відповідь на запитання:

Управління обороною та безпекою.

В адміністративно-правовій теорії та практиці державного уп­равління до сфери адміністративно-політичної діяльності належать такі галузі, як оборона, безпека, внутрішні справи, закордонні справи, юстиція. Органи управління (виконавчої влади) цими галузями є скла­довою частиною єдиної системи органів виконавчої влади і активно здійснюють функції держави. Особливе місце в цій системі посіда­ють оборона та органи, що здійснюють управління нею.

Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії, прагне до мирного співіснуван­ня з усіма державами.

Оборона України — це комплекс політичних, економічних, еколо­гічних, воєнних, соціальних і правових заходів щодо забезпечення неза­лежності, територіальної цілісності, захисту інтересів держави і мирного життя народу України. Захист Вітчизни є конституційним обов'язком кожного її громадянина, оскільки оборона країни належить до найважливіших функцій держави і є справою всього народу.

Метою оборони України є створення необхідних умов для запобігання воєнному нападу і збройної відсічі можливій агресії проти України у будь-який час і за будь-яких обставин.

Воєнна доктрина України ґрунтується на тому, що держава: не визнає війну як засіб розв'язання міжнародних проблем; прагне до нейтралітету й додержання неядерних принципів, не прий­мати, не виробляти і не набувати ядерної зброї; не має територіаль­них претензій до кожної держави і не бачить у жодному народові образ ворога; ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо сама не стане об'єктом агресії.

Основи організації оборони України та повноваження держав­них органів щодо її забезпечення, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб стосовно здійснення обороноздатності країни встановлені Законом України від 6 грудня 1991 р. «Про обо­рону»[1] (зі змінами і доповненнями від 20 жовтня 1994 p., 17 жовтня 1995 p., 21 жовтня 1997 p., від 5 жовтня 2000 p.).

Формування і проведення воєнної політики України, законодав­че регулювання питань сфери оборони та військового будівництва здійснюються виключно Верховною Радою України. Відповідно до ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради нале­жить: оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішень Президента України про викорис­тання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайно­го стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію. Верховною Радою схвалена Концепція (осно­ви державної політики) національної безпеки України.

Виключно законами України визначаються організація Збройних Сил України, правовий режим воєнного стану та вирішуються інші питання у сфері оборони.

Важливі функції у сфері оборони покладені на Президента Ук­раїни — гаранта державного суверенітету та територіальної цілісності держави. Президент призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань, здійснює керівництво у сфері оборони держави та приймає рішення у цій сфері, що в наступному затверджуються законодавчим органом.

Президент України є головою Ради національної безпеки і оборо­ни України, формує її персональний склад відповідно до Конституції України. Компетенція і функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються Законом України від 5 березня 1998 p.[2]. Тимча­совим положенням «Про Раду національної безпеки і оборони Украї­ни», затвердженим Указом Президента України від ЗО серпня 1996 p.[3]

Організація оборони, крім формування воєнної полі­тики і воєнної доктрини, включає до себе: розвиток воєнної науки, про­гнозування та оцінку воєнної загрози чи загрози воєнного нападу, здійснення відповідних заходів на міжнародній арені для запобігання агресії; підготовку, розвиток, формування структури і забезпечення необхідної чисельності Збройних Сил України, підтримання їх боєз­датності, бойової та мобілізаційної готовності; вироблення і проведен­ня військово-технічної політики; підготовку населення і території краї­ни до оборони та ін.

Заходи щодо обороноздатності здійснюються Кабінетом Мініст­рів України, який керує діяльністю підпорядкованих йому органів та організацій відносно забезпечення оборони, оснащення Збройних Сил України озброєнням, військовою технікою, іншими матеріальними засобами. Кабінет Міністрів України визначає обсяги для потреб оборони і Збройних Сил, чисельність громадян України, які підлягають призову на строкову військову службу, порядок проходження ними військової служби і ведення обліку військовозобов'язаних і призовників та порядок проходження альтернативної служби. Кабінет Міністрів України розробляє нормативно-правові акти, що конкретизують чинне законодавство: «Положення про проходження військової служ­би громадянами України» та ін., що затверджуються Президентом України. Підготовка допризовників і призовників міністерствами і відомствами, які мають навчально-виховні заклади, органами місце­вих державних адміністрацій та органами місцевого самоврядуван­ня, які використовують кошти, виділені Міноборони України та інши­ми військовими формуваннями, здійснюється під керівництвом Кабі­нету Міністрів України. Він визначає джерела і порядок фінансування мобілізаційної підготовки, створення і збереження мобілізаційного ре­зерву, створює та ліквідовує військові навчальні заклади та виконує інші функції у сфері оборони.

Органом державного управління Збройними Силами України є Міністерство оборони України, яке несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони. Міноборо­ни України оцінює військово-політичну обстановку та визначає рівень воєнної загрози, бере участь у розробці проекту воєнної доктрини та формуванні оборонного бюджету України, розробляє та подає на роз­гляд Президента України проекти державних програм будівництва і розвитку Збройних Сил України, розвитку озброєння та військової техніки, загальної структури та чисельного складу Збройних Сил України, обсягу бюджетних асигнувань на потреби оборони.

Міноборони України здійснює керівництво бойовою, оперативно-технічною та морально-психологічною підготовкою військ, воєнною наукою, проводить військово-наукові дослідження, організує і забез­печує військово-патріотичне виховання особового складу, здійснює ко­ординаційні, контрольні та інші повноваження у сфері оборони.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого само­врядування забезпечують: виконання вимог чинного законодавства України з питань оборони посадовими особами, громадянами, підприєм­ствами, установами і організаціями; вирішують завдання щодо за­безпечення потреб оборони та мобілізаційної готовності; організують призов громадян на дійсну військову службу; сприяють проведенню навчальних зборів, початкової військової підготовки допризовної мо­лоді та виконують інші функції у сфері оборони, передбачені законо­давством України.

Підприємства, установи і організації виконують державні за­мовлення і договори по виробництву і поставці озброєння та іншої продукції для потреб оборони, здійснюють наукові розробки, дослід­ження, виконують військово-транспортні зобов'язання та інші зав­дання, визначені чинним законодавством.