Управління юстицією. Управління внутрішніми справами.

Управління юстицією — це діяльність, спрямована на ви­конання завдань зміцнення законності, організації захисту прав і за­конних інтересів громадян та їх об'єднань, підприємств, установ, організацій і держави.

Однією з особливостей юстиції є багато об'єктність в цій галузі управління. До об'єктів юстиції належать судові установи, нота­ріальні контори, органи реєстрації актів громадянського стану, су­дово-експертні установи та адвокатура. Всі вони мають різне пра­вове становище, відрізняються за своїм призначенням і характером компетенції.

Інша особливість юстиції обумовлена попередньою і полягає в різноманітності форм і методів управління, які застосовуються орга­нами юстиції.

Так, щодо державних нотаріальних органів та органів реєстрації актів громадянського стану застосовується метод управління; щодо судів — метод керівництва шляхом організаційного та матеріального забезпечення судів, з додержанням принципу незалежності суддів і підпорядкування їх тільки законові; щодо органів адвокатури — метод регулювання. В цілому ж керуючий вплив органів управлін­ня юстицією носить рекомендаційний характер і зводиться в основ­ному до вирішення організаційних питань, оскільки більшість об'єк­тів у цій галузі є самостійними і незалежними в своїй практичній діяльності.

Система органів управління в галузі юс­тиції закріплена постановою Кабінету Міністрів України від ЗО квітня 1998 р. «Про систему органів юстиції»[1], її складають: Мініс­терство юстиції України, Головне управління юстиції в АРК, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції, районні, районні у містах управління юстиції, міські (міст обласного значен­ня) управління юстиції.

Міністерство юстиції України (далі — Мін'юст України) згідно з Положенням про нього, затвердженим Указом Президента Украї­ни від 30 грудня 1997 p.[2], є центральним органом виконавчої влади, який організовує здійснення державної правової політики, керує дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за її стан та розвиток.

Основними завданнями Мінюсту України є: підготовка пропо­зицій щодо проведення в Україні правової реформи та вдосконален­ня законодавства, сприяння розвитку правової науки; забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина; організаційне та мате­ріальне забезпечення судів загальної юрисдикції, крім Верховного Суду України та арбітражних судів, організація виконання судових рішень, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя; орга­нізація роботи нотаріату, діяльності щодо реєстрації актів грома­дянського стану; розвиток правової інформації, формування у гро­мадян правового світогляду; здійснення міжнародно-правового спів­робітництва.

Мінюст України розробляє проекти законів та інших норматив­но-правових актів; здійснює роботу з систематизації законодавства України; веде Єдиний загальноправовий рубрикатор; здійснює захо­ди щодо вдосконалений роботи органів реєстрації актів громадянсь­кого стану та установ нотаріату, контролює їх діяльність; сприяє роботі об'єднань адвокатів; видає та анулює спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення юридичної практики суб'єктами підприєм­ницької діяльності та ін.

Важливим напрямком діяльності Мінюсту України є організа­ція виконання рішень судів та інших органів. Згідно з Законом Ук­раїни від 24 березня 1998 р. «Про державну виконавчу службу»[3] Мінюст України здійснює підбір кадрів, методичне керівництво діяль­ністю державних виконавців, підвищення їх професійного рівня, фінан­сове та матеріально-технічне забезпечення органів державної виконав­чої служби, розглядає скарги на дії державних виконавців.

Указом Президента України від 31 жовтня 1998 р. «Про службу громадянства та реєстрації фізичних осіб»[4] в системі органів Мінюсту України створена нова служба, якій передані функції паспортної служби органів внутрішніх справ

Мінюст України має право: одержувати від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядуван­ня інформацію, документи і матеріали, а від органів статистики — ста­тистичні дані для виконання покладених на нього завдань і залучати вче­них, спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій для розгляду питань, що належать до його компетенції; скасовувати акти управлінь юстиції, що суперечать рішенням Мінюсту України та актам законодавства України.

Мінюст України як орган управління становить собою систему взаємодіючих елементів. До його організаційної структури входять: керівництво Мінюсту України, патронатна служба Міністра юстиції України, галузеві та функціональні департаменти, управлі­ння та відділи. Серед них головна роль належить керівництву Мінюсту Україну, до складу якого входять Міністр юстиції України, його заступники і колегія.

Міністр юстиції України призначається Президентом України. У межах своїх повноважень Міністр видає накази, інструкції та вка­зівки, які є обов'язковими для органів підпорядкованої йому систе­ми, і перевіряє їх виконання.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компе­тенції Мінюсту України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія. Члени колегії затверд­жуються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра юстиції України. Рішення колегії про­водяться в життя наказами Міністра юстиції України.

Центральний апарат Мінюсту України структурно організова­ний залежно від виконуваних-завдань та функцій. Він складається із департаментів (законопроектної роботи та експертизи законодав­чих актів; забезпечення реалізації конституційних прав громадян, юридичних осіб та інтересів держави; судового; державної виконав­чої служби; міжнародно-правової діяльності; фінансово-господар­ської діяльності), управлінь та відділів.

Безпосередньо керівництво установами та організаціями юстиції здійснюють Головне управління юстиції в АРК, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції, а також районні, районні в, містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції. Ці управління утворюються та діють згідно з відповідними положення­ми, затвердженими наказом Мінюсту України від 5 лютого 1999 p.[5]

Управління юстиції беруть участь в організації здійснення на місцях державної правової політики; узагальнюють практику засто­сування законодавства, розробляють пропозиції щодо його вдоско­налення та подають їх до Мінюсту України; здійснюють державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, республікан­ських комітетів АРК, обласних. Київської та Севастопольської місь­ких державних адміністрацій, їх підрозділів та місцевих органів господарського управління та контролю; перевіряють стан право­вої роботи в місцевих органах виконавчої влади, на державних підприємствах, в установах, організаціях, вносять рекомендації щодо поліпшення цієї роботи; здійснюють контроль за дотриманням суб'єк­тами підприємницької діяльності ліцензійних умов щодо проваджен­ня підприємницької діяльності з юридичної практики та ін.

Основними завданнями органів внутрішніх справ є: гаранту­вання особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; попередження, припинення злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, розкриття і розслідування злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпе­чення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; на­кладення адміністративних стягнень; гарантування пожежної безпеки.

До обов'язків міліції (як складової частини МВС України) нале­жать участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам і сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприєм­ствам, установам і організаціям незалежно від форм власності.

Відповідно до п. 17 ст. 92 Конституції України виключно зако­нами України визначаються основи національної безпеки та забез­печення громадського порядку. Забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою належить до сфери завдань публічної адміністрації (органів виконавчої влади), Президента України як гаранта державного суверенітету та додержання прав людини і громадянина, Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Таким чином, забезпечення гро­мадського порядку, громадської безпеки та спокою громадян в широ­кому плані є завданням як державних, так і недержавних організацій.

Сутність управління у галузі внутрішніх справ і його особ­ливість полягають в тому, що в процесі такого управління здійс­нюється безпосередня охорона прав і свобод громадян, а також за­безпечується громадський порядок та громадська безпека.

Громадський порядок — це певна система відносин, належ­ний порядок, що склався у суспільстві, який відповідає інтересам держави і всіх її громадян. Це сукупність встановлених у державі правил поведінки у громадських місцях, які регулюються правови­ми, моральними та іншими соціальними нормами.

Під термінами «громадська безпека» і «громадський порядок» взагалі розуміється певний позитивний стан, що існує в суспільстві, забезпечення якого гарантує уникнення певних небезпек як перед суспільством, так і перед окремими громадянами. Цінності, яким загрожує небезпека, є досить різноманітними.

Якщо йдеться про громадську безпеку, то з точки зору цього по­няття на перший план виступає елемент загрози, що посягає на такі цінності, як життя, здоров'я, власність, тобто це система відносин, яка складається в процесі запобігання та усунення загрози життю, здоров'ю громадян та їх майну. У більш широкому розумінні гро­мадську безпеку можна визначити як стан, в якому громадяни не позначені індивідуально, як і інші державні об'єкти, і їм не загрожує жодна небезпека, а також не існує загрози порушення щоденного життя суспільства і нормального функціонування державних і недер­жавних організацій.

Причинами виникнення небезпеки можуть бути стихійні лиха, епідемії, неправомірні дії, що посягають на такі цінності, як життя, здоров'я, власність, неконтрольоване використання механізмів і ма­шин, що є джерелом підвищеної загрози, а також проведення окре­мих робіт, пов'язаних з ризиком для населення, тощо.

Безпосереднє управління у галузі забезпечення громадського порядку та громадської безпеки здійснюють МВС України та його органи на місцях. Функції органів внутрішніх справ визначені як в законах України, так і в підзаконних актах, серед яких важливе місце посідає Положення про Міністерство внутрішніх справ України від 17 жовтня 2000р.[1]

Відповідно до головних завдань МВС України здійснює і основні напрями своєї діяльності, а саме: забезпечує державну політику бо­ротьби зі злочинністю; організує роботу органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку на вулицях та в інших громадсь­ких місцях, запобігання та припинення адміністративних правопору­шень; організує здійснення органами внутрішніх справ профілактич­них та оперативно-розшукових заходів з метою попередження, вияв­лення, припинення та розкриття злочинів, провадження дізнання і попереднього слідства; безпосередньо здійснює роботу по виявлен­ню, припиненню, розкриттю і розслідуванню злочинів, що мають міжрегіональний та міжнародний характер, веде боротьбу з організованою злочинністю і наркобізнесом, зі злочинами у сфері економі­ки; забезпечує профілактику правопорушень; бере участь у наукових, кримінологічних і соціологічних дослідженнях, розробках на їх основі державних програм боротьби зі злочинністю та охорони правопоряд­ку; вживає разом з іншими державними органами заходів щодо за­побігання дитячій бездоглядності та правопорушенням серед непов­нолітніх; забезпечує здійснення державного пожежного нагляду, по­жежну охорону населених пунктів; організує на договірних засадах охорону майна різних власників; бере участь у розробці проектів міжнародних договорів (угод) України з питань боротьби зі злочин­ністю, забезпечує в межах своїх повноважень виконання укладених Україною договорів (угод) та ін.

Завдання та напрями діяльності МВС України визначають функціо­нальну структуру його органів, яка складається із міліції, слідчого апа­рату органів внутрішніх справ, внутрішніх військ, пожежної охорони.

МВС України здійснює державне управління в галузі внутрішніх справ шляхом централізованого керівництва через відповідні нижчі органи внутрішніх справ, а також безпосередньо.

Систему управління внутрішніх справ України утворюють: МВС України, у складі якого функціонують головні управління, управління та служби (керівництво, штаб, кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, міліція по боротьбі з організованою злочинністю, Головне слідче управління, відділ організації дізнання в органах внутрішніх справ, Управління Державної пожежної охорони, Головне управління внутрішніх військ та ін.); Головне управління МВС України в АРК;

управління МВС України в області, містах Києві та Севастополі; ра­йонний відділ управління МВС України в області; міське управління МВС України в області; районний відділ міського управління.

Для колегіального обговорення і прийняття найбільш важливих управлінських рішень з питань діяльності МВС України, органів внутрішніх справ в областях, містах Києві та Севастополі, АРК ство­рюються колегії.

Систему територіальних органів внутрішніх справ побудовано відповідно до адміністративно-територіального поділу держави.

Діяльність органів внутрішніх справ на транспорті поширюєть­ся на територію кількох областей, носить міжтериторіальний харак­тер. Вони забезпечують охорону громадського порядку та боротьбу зі злочинністю на залізничному, повітряному, морському та річково­му транспорті; на території вокзалів і портів; на залізничному та водному транспорті, що рухається. Система органів внутрішніх справ на залізничному транспорті підпорядкована Управлінню внутрішніх справ на транспорті МВС України. На Північно-Західній, Південній, Придніпровській, Одеській, Донецькій та Львівській залізницях діють УМВС центрального підпорядкування; на великих залізничних стан­ціях — лінійні відділи УМВС; на інших — відділення і пункти міліції. У великих аеропортах, крупних морських і річкових портах функціо­нують відділи внутрішніх справ, підпорядковані територіальним УМВС областей, міст.

Транспортні органи внутрішніх справ у порівнянні з територі­альними мають більш просту побудову. До них входять всі основні служби, але вони не здійснюють такі функції, як нагляд за безпекою дорожнього руху, пожежний нагляд та деякі інші.

У селищах міського типу, мікрорайонах і віддалених населених пун­ктах можуть створюватися відділи (на. правах райвідділів) і відділення міліції, які входять до складу територіальних органів внутрішніх справ.

На окремих промислових підприємствах, в установах і організаці­ях, діяльність яких пов'язана з особливим режимом роботи (оборонний характер, особливо висока технічна небезпека виробництва та ін.), ство­рюються відділи внутрішніх справ для роботи на закритих об'єктах.

Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територі­ях, які мають особливе народногосподарське значення або постраж­дали внаслідок стихійного лиха, екологічного забруднення, катаст­рофи, МВС України з дозволу Кабінету Міністрів України можуть створюватися спеціальні підрозділи міліції.

Організаційна структура центрального апарату МВС України відповідає юридичне закріпленим основним напрямкам діяльності міністерства. В усіх органах внутрішніх справ існують такі види структурних підрозділів:

1) галузеві (підрозділи міліції, слідчі апарати, пожежна охорона);

2) функціональні (кадрові, фінансово-економічні, господарські, медичні), які виконують функції забезпечення;

3) загального керівництва (штаби, чергові частини, інформаційно-аналітичні центри), які виконують функції загального керівництва.