Феномен конфлікту.

Лекція №3. Поняття конфлікту і основні типології.

План.

1.Феномен конфлікту.

2.Природа конфлікту

3..Межі конфлікту.

Феномен конфлікту.

Уявляючи весь хаос найрізніших зіткнень, ми задаємося питан­ням: а чи є якісь об'єктивні закони, що регулюють ці процеси? Чи можна якось пояснити вже існуючі та наростаючі конфлікти, вихо­дячи не із суб'єктивних чинників, не із оцінки поведінки конкрет­них осіб або політичних груп, а з об'єктивних обставин?

Соціальна наука завжди приділяла увагу вивченню суперечно­стей, але вони не можуть розглядатися як синоніми конфліктів. Су­перечності, протилежності, відмінності — це необхідні, але ще не­достатні умови для конфлікту; вони перетворюються на конфлікт тоді, коли почнуть взаємодіяти сили, які є їх носіями. Таким чином, конфлікт — це прояв об'єктивних і суб'єктивних суперечностей, який відображується в протиборстві їх носіїв, тобто сторін.

Прояв конфліктів різноманітний. Вони можуть виникати в рам­ках одного колективу і між колективами, між релігійними сектами і партійними фракціями; можуть приймати форми страйків і рево­люцій, жорстоких класових битв і міжнаціональних зіткнень, ло­кальних і світових війн; можуть також виникати між чоловіком і жінкою. Тому в науковій літературі є багато різних визначень конфлікту і кожне з них підкреслює його особливість, важливу для конкретної науки (психології, соціології, історії, юриспруденції та ін.).

По-перше, конфлікт можливий лише за наявності двох і більше сторін, причому в процесі розвитку конфлікту виникають тенденції до поляризації сторін на суб'єктів, що протистоять один одному.

По-друге, необхідною умовою конфлікту є наявність «дефіциту», тобто обмеженої кількості матеріальних чи духовних благ, коли всі бажаючі не можуть задовольнити своєї потреби в них. Дефіцит може бути у вигляді речей, матеріальних чи духовних цінностей, престижних занять, професій, робочих місць та ін.

По-третє, конфлікт виникає лише тоді, коли сторони намагаються досягти мети за рахунок одна одної. Досягнення однієї сторони означає невдачу іншої.

По-четвер­те, важливим аспектом конфліктних відносин є влада, бо, лише маю­чи її, можна контролювати і спрямовувати поведінку іншої сторони.

В процесі переходу суспільства із одного стану в інший (так званий транзит) конфлікт розвивається на всіх рівнях соціальної ор­ганізації:

- на громадському рівні — це конфлікти, пов'язані з руйнуван­ням застарілих і формуванням нових суспільних відносин на основі демократії і ринкових відносин;

- на рівні культури — затверджується нова система цінностей, стара ж система (ідей, норм) руйнується, але активно чинить опір;

- на рівні соціально-класової структури — формуються нові соціальні прошарки і групи, однак старі сприймають їх боляче;

- на рівні економічних відносин — виникають нові форми ор­ганізації роботи підприємств, які відповідають ринковій економіці, але дещо зберігаються тяжіння виробників до плановості і регулю­ючої ролі держави;

- на рівні повсякденного життя — індивіду пропонується са­мому піклуватися про себе і свою долю; суспільство і держава не га­рантують кожному добробут і заможність.

Усе це викликало нові конфлікти, яких раніше не було (відкри­та боротьба за владу, престиж); нарешті, в новому соціальному про­сторі більшість людей похилого віку не знаходять собі місця, а мо­лодь — гідного працевлаштування.

Переплетіння нових видів конфліктів в умовах збереження ста­рих у свідомості людей сприймається як ситуація хаосу і незвич­ності, втрати розумних орієнтирів. На розуміння того, що конфлікт є природним явищем для ринку і демократії, спрямовано предмет конфліктології.

2. Природа і поняття конфлікту.

У зв'язку з тим, що в нашому курсі ми досліджуємо, здебіль­шого, соціальні конфлікти, намагання урегулювати які лежить в основі переговорів, питання природи конфлікту може бути пояс­нене з проблемної природи суспільства, соціальних інститутів і структур, а також і з суперечливої сутності людини, розбіжностей між цінностями та ідеалами і протиріч її діяльності у певному

середовищі.

Корені еволюції природи конфліктів сягають конфліктності життя тваринного світу. Так, на рівні міжвидової та внутрішньо­видової боротьби конфліктною була інстинктивна боротьба видів за їжу, територію, а також намагання окремих представників виду посісти вищий щабель у ієрархії, панувати над видом-зграєю. Цей конфліктний процес життя тварин продовжується і тепер. Він виражається в агресивності та спрямованості поведінки тварин на панування. Окремі представники науки, зокрема П.Кропоткін, вважають, що взаємобуття тварин засноване на взаємодопомозі, а «взаємодопомога - переважаючий факт природи».' Однак існу­ють й інші прояви природи, вказували Дарвін, Гекслі та інші, -конфлікти і боротьба.

Можна простежити також еволюцію конфліктності життя в антропогенезі. Із формуванням людини від первісного стану до сучасного кількість конфліктів між окремими представниками спільноти зростала, і вони поширювалися на взаємини між лю­диною і природою, між різними родами, племенами, етносами, державами. Розшарування суспільства на класи та соціальні гру­пи, професійні верстви, колективний характер праці та індивіду­альний спосіб життєдіяльності, внутрішньоособистісна бороть­ба різноспрямованих мотивів можуть внести деяку ясність у ро­зуміння природи соціальних конфліктів, природа яких не може бути зведена ні до агресивності (КЛоренц), ні до боротьби в се­редині тваринного світу.

У науках, які вивчають конфлікт, як ми зазначили, склалося декілька десятків, а, можливо, й більше визначень конфлікту, які тією чи іншою мірою віддзеркалюють природу конфліктів. У найзагальнішому вигляді конфлікт - це зіткнення двох або більшої кількості різноспрямованих сил, мотивів, позицій сторін (понят­тя «сторони конфлікту» буде розглянуте у другому питанні) з ме­тою реалізації їхніх корінних інтересів в умовах протидії з боку кожної із сторін.

Розглянемо декілька з визначень найбільш авторитетних уче­них з метою створити синтетичне, доцільне у межах навчального курсу визначення. Вітчизняний вчений А. Т. Ішмуратов у одній з перших публікацій з конфліктології на теренах України вважає, що конфлікт — це вияв неузгодженості спільної діяльності щодо реалізації спільних інтересів. Далі він пише, що конфлікт — це хвороба спілкування.1 У цьому визначенні наголошено на важ ливій ознаці конфлікту — порушенні рівноваги у розумінні способів спільної діяльності та спілкуванні між конфліктуючими сторонами.

У одному з перших видань довідкового типу з конфліктології на теренах України визначено: «Конфлікт - зіткнення двох або більше різноспрямованих сил з метою реалізації їх інтересів в умо­вах протидії». У цьому тлумаченні конфлікту наголошується на зіткненні та протидії різноспрямованих сил, але безвідносно до суб'єкта. Льюіс Козер вважає, що природа конфлікту в наявності у конфліктуючих сторін потужності та ресурсів, які вони викорис­товують для нейтралізації, нанесення шкоди або ж усунення опо­нента у сфері своєї діяльності. Цей авторитетний дослідник на перше місце ставить момент боротьби за допомогою потужних ресурсів для домінування у своїй «соціальній ніші». У соціально­му плані конфліктом, на думку Л.Козера, є приведення соціаль­ної системи у стан, який вимагають нові умови.3 Американські вчені Мері Калкінс і Р. Т. Флюєллінг вважають, що «особистість є ареною, на якій виникають конфлікти».Це найгірший з усіх видів конфліктів, що виникає внаслідок різноспрямованості бажань, знань, невігластва, страхів та безжалісності свідомості. Марно намагатися вирішувати конфлікти перебудовою економіки, нової організації та зміни влади. Боротьба з конфліктами може прине­сти успіх тільки у царині духу та духовності особистості. Як бачи­мо, вищезгадані вчені зафіксували теж один з найважливіших чинників конфліктності — наявність протилежних інтенцій у ду­шах людей. Але при такому підході майже всі типи конфліктів зво­дяться до внутрішньоособистісних конфліктів.

Наближеним до аналогічного розуміння природи конфлікту є думка конфліктолога М. Фоллета, що конфлікт — це відобра­ження зіткнення різних думок, інтересів, бажань, до якого не може прикладатися нейтральна шкала оцінок, тобто конфлікт не може бути поганим чи хорошим.

Крім цих розгорнутих, існує безліч лапідарних (вкрай скоро­чених) визначень: конфлікт — психічна напруженість у відноси­нах та антагоністична ворожість сторін (В.Оберт, К.Фінк); конфлікт — це досягнення своїх цілей за рахунок придушення цілей опонента (П.Коєн); конфлікт — це невідповідність цілей та інтересів особи інтересам суспільства (Д.Бернард) та інші.

Таким чином, поняття конфлікту містить у собі різні форми й способи протистояння, напруження у відносинах, прихованої та явної боротьби. В основі конфлікту — протилежності позицій сторін та суперечності у поглядах, зіткнення різноспрямованих дій. Конфлікт знаходить форму свого прояву у боротьбі та супер­ництві, конкуренції та розбраті, кризі відносин. Конфлікт має багато форм проявів, тому його можна вивчати із загальнофіло-софських чи соціологічних позицій, з точки зору політичних чи економічних інтересів, психології чи ділових відносин або різних ділових культур. Природа конфлікту визначається такими харак­терними рисами:

1.Конфлікт — це активне протистояння протилежних сил, сторін, суб'єктів. Стосунки між цими неприязними сторонами пройшли стадії неспівпадання цінностей, прихованої ворожнечі, антипатії, неприйняття або несхвалення позицій. Сторони актив­но протидіють намаганням протилежної сторони проводити свій курс у спільному полі діяльності.

2.Протилежність поглядів, думок, дій, позицій доведена до стадії боротьби, або, як інколи кажуть, до «точки кипіння». При­мирення часто-густо буває неможливим без того, щоб не змінити той непримиренний стан відносин, у якому конфліктуючі сторо­ни перебувають. Різниця у поглядах, яка, зазвичай, виникає у ко­лективній діяльності, не є ознакою конфлікту, вона має пройти шлях поступового чи раптового зростання відмінності до не­співпадання, протилежності, нарешті до взаємовиключення.

3. Між сторонами відбувається конфліктна взаємодія, яка ха­рактеризується двохсторонньою боротьбою типу «перетягування канату», у якій досягнення своїх цілей залежить від того, наскільки поступливим є опонент. Смисл конфлікту складають «дія- не| прийняття дії — реакція — дія протилежної спрямованості» у взаємодії сторін.

4.Конфліктуючі сторони, за винятком внутрішньоособистісних конфліктів, перебувають у особливому стані психологічного збудження, емоційно-вольового напруження, порушення комунікації, агресивної поведінки, вони не тільки не слухають, але й не чують одна одну. До цієї ознаки цілком слушно віднести вислів А. Ішмуратова «хвороба спілкування».

5.Конфлікт — це динамічне явище соціальної взаємодії, віі| має прихований чи відкритий передконфліктний стан, ескалації чи реескалацію, найвищу фазу боротьби, замирення, згасання, ви; рішення тощо. Відповідно до кожної з фаз належать специфічні способи вирішення конфліктів.

6. Причини і фактори виникнення конфліктів не можна зводи ти тільки до суб'єктивної сторони — намірів, слів, вчинків людей Конфлікти виникають на фунті об'єктивних розбіжностей у роз поділі матеріальних ресурсів, території, політичної влади, замкне­ності культур, історичних нашарувань за життя багатьох поколінь.

Поняттям конфлікту є таке його визначення, у якому розкриваються найбільш суттєві його аспекти: конфлікт - найбільш гострий спосіб вирішення існуючих або уявних протиріч у про­цесі людської взаємодії, що складається з протидії суб'єктів кон­флікту та, зазвичай, супроводжується напруженням емоційно-во­льової сфери.

ВИСНОВОК: конфлікт — це один із аспектів взаємодії лю­дей у певному соціальному середовищі, смисл якої полягає у по­ляризації позицій, їх зіткненні та веденні суб'єктами боротьби з | метою вирішення проблемної ситуації. Його мотивація обумов­лена неспівпадаючими, точніше, протилежними інтересами та потребами, цінностями й мотивами. Сторони конфлікту усвідом­люють відмінність своїх інтересів та готові йти на ризик втрат за­ради здійснення своєї мети.