Діагностика у ході розв'язання конфлікту.

Вже відзначало­ся, що розв'язання конфлікту — це багатоступінчастий процес. Дослідники зазвичай виокремлюють в ньому як мінімум три етапи: перший — це діагностика конфлікту; другий — опрацювання стра­тегій розв'язання та вибір відповідних технологій; третій — безпо­середня практична діяльність з вирішення конфліктної проблеми че­рез реалізацію необхідних засобів і методів.

Іншими словами, у ході розв'язання конфлікту аналізується та оцінюється конфліктна ситуація, обираються засоби розв'язання конфлікту, формується план необхідних заходів та, нарешті, здій­снюється його реалізація. Бажано також наприкінці Критично оціни­ти свої дії та вчинки за підсумками розв'язання конфлікту.

Діагностика конфлікту починається з аналітичного етапу, під час якого необхідно здійснити низку оцінюючих та вибіркових заходів. Нам вже відомо, що моделей закінчення конфлікту може бути декілька. Головні з них — «переможець-переможений», «переможець-переможець», «переможений-переможець». Але, щоб точніше зафіксувати «ціну» перемоги, конфліктологи ввели додаткові по­няття: «максимальний виграш», «мінімальний програш», «взаємний виграш», «поєднання виграшу і програшу», «синтез конфліктую­чих протилежностей» тощо. Діагностуючи реальній конфлікт на предмет його врегулювання і остаточного розв'язання, слід чітко визначитись, на які саме варіанти закінчення конфлікту доцільно орієнтуватися.

Крім того, необхідно пам'ятати, що можливі два ступеня розв'язання конфлікту — повний і неповний.

Якщо мало місце усунення суперечності або перетворення го­ловних засад конфлікту (причин, предмета), то конфлікт розв'язано остаточно, повністю.

Неповне розв'язання має місце тоді, коли усунено чи перетво­рено лише деякі незначні елементи конфлікту, зокрема характер про­тиборства, мотиваційна база сторін тощо. В цьому разі конфлікт май­же неминуче буде поновлено На тій самій чи іншій підставі. Але не­повне розв'язання конфліктів не можна розцінювати як хибну дію, адже завжди існували «довічні» конфлікти (наприклад, суперництво між церквами, політичними діячами, «зірками» сцени, ідеологічне протиборство і т.ін.), які доцільно час від часу пом'якшувати.

Конфліктологи виявили, що процесу розв'язання конфлікту ма­ють передувати такі необхідні передумови:

- достатня зрілість конфлікту, яка виявляється в ідентифікації його суб'єктів, сформованості їх позицій, маніфестації ними своїми протилежними інтересами, агресивних діях та вчинках тощо;

- потреба суб'єктів у розв'язанні конфлікту та спроможність це здійснити;

- наявність необхідних засобів і ресурсів щодо розв'язання конфлікту: матеріальних, політичних, соціокультурних, інформацій­них, кадрових, юридичних та ін.

Процедури діагностики конфлікту містять:

а) опис його наявних проявів (зіткнення, бійки, кризи тощо); о) визначення рівня розвитку конфлікту; в) виявлення причин конфлікту і його природи (об'єктивна х^ суб'єктивна); г) виміри інтенсивності протиборства; ґ) визначення сфери поширення конфлікту. Кожна із цих процедур передбачає об'єктивну оцінку і врахування головних змінних конфлікту — змісту протиборства, стану учасників, тактики дій, мож­ливих наслідків. При аналізі детермінуючих чинників дуже важливо виокремити проблему (суперечність) від самого конфлікту, адже ос­танній зовсім не обов'язково випливає з неї. Це може означати, що ця проблема є уявною і може Передбачати й безконфліктне вирішення.

Безпосередньо аналітичний етап містить збирання і оцінку Ін­формації з таких проблем:

- об'єкт конфлікту (характер, цінність, стан, міра дефіцитності, можливість його розподілу); - опонент (загальні відомості; особистісні властивості; психо­логічні якості; цілі, інтереси, позиції; система правових і моральних цінностей; наявність помилок і слабкостей тощо);

- власна позиція (мета, завдання; інтереси, потреби, дії; виз­нання помилок тощо);.

-чинники (об'єктивні і суб'єктивні), що спричинили конфлікт; його глибинні джерела, а також безпосередній привід;

- соціальне середовище (організаційний, ситуаційний аспекти, соціально-статусні та рольові відносини, комунікативний аспект, особливості соціально-психологічного клімату);

- вторинна рефлексія (уявлення конфліктуючого суб'єкта про погляди і сприйняття опонента і навпаки).

Подальша діагностика конфліктної ситуації полягає в тому, що опоненти (чи арбітр) прогнозують варіанти розв'язання конфлікту і визначають відповідні до своїх інтересів засоби (методи). Можливо прогнозувати найбільш імовірний розвиток подій, найбільш спри­ятливий (чи несприятливий) перебіг подій; окремі, часткові версії розвитку подій.

Діагностика конфлікту в аналітичному аспекті закінчується виз­наченням критеріїв його розв'язання, які є вагомими для обох кон­фліктуючих сторін. Це мають бути правові норми, моральні прин­ципи, думки авторитетних осіб, прецеденти вирішення аналогічних проблем у минулому, традиції.

Подальші дії з реалізації наміченого плану провадять відповідно до обраних засобів розв'язання конфлікту. В разі необхідності здійснюється корекція первинного плану (повернення до обговорен­ня, висування альтернатив, пошук нових аргументів, звернення до «третьої особи», обговорення додаткових поступок).

Контроль ефективності власних дій передбачає критичну само­оцінку і самоаналіз послідовності та продуктивності миротворчих акцій і вчинків.

По закінченні конфлікту доцільно переосмислити помилки влас­ної поведінки, узагальнити одержані знання і досвід, спробувати зня­ти дискомфорт у стосунках з оточуючими та колишнім опонентом і, таким чином, мінімізувати негативні наслідки конфлікту у власному стані та поведінці.

Отже, ефективні діагностика і аналітика в ході розв'язання конфлікту можливі за таких умов: наявність організаційно-правово­го механізму розв'язання; достатньо високий рівень демократичної культури у суспільстві; висока соціальна активність головних верств населення; наявність досвіду конструктивного вирішення гострих (антагоністичних) суперечностей; розвинута система комунікативних зв'язків; необхідні ресурси для здійснення політики компенсацій; достатній розвитку конфліктологічної науки в конкретній країні.