Зовнішнє

середовище

Рис. 57. Концептуальна модель внутрішньофірмового менеджменту

Управління персоналом — це безперервний процес, спрямований на цільову зміну мотивації праці працівників, щоб добитися від них максимальної віддачі, а отже, досягнення високих кінцевих резуль­татів. Пріоритетність менеджменту персоналу порівняно з менедж­ментом виробничо-господарської діяльності виявляється в плані стра­тегічної мотивації працівників, спрямованої на формування та досягнення генеральної мети підприємства. Головним завданням ро­боти з персоналом є забезпечення максимального зближення очіку­вань суспільства, підприємств, підприємства та його працівників.

Механізм внутрішньофірмового управління в цілому базується на трьох головних елементах: розробці стратегії підприємства щодо досягнення мети його діяльності; системі внутрішньофірмових планів і контролі за їхнім виконанням; внутріфірмовому комерційно­му розрахунку.

Розглянемо економічну структуру внутрішньофірмового управ­ління (табл. 30).

Стратегія фірми як елемент механізму внутрішньофірмового управління — це своєрідна програма обґрунтованих дій, що визначає їхню послідовність для досягнення головної мети. Вибір стратегії визначається шляхом зіставлення можливостей і ресурсів корпо­рації з очікуваним (прогнозованим) ступенем ризику.

Таблиця 30. Економічна структура внутрішньофірмового управління

Як уже відомо, мета фірми і вибір основних напрямів її господар­ського розвитку вирішальною мірою залежать від соціально-економіч­ного середовища, в якому функціонує фірма. Практика свідчить, що прибуток і зростання, як і раніш, є головними завданнями та мотивами діяльності підприємства в ринкових умовах. Поряд із ними до най­важливіших завдань фірми можуть належати: зростання обсягу продажу, прискорення реалізації товарів, проникнення на інші ринки виробництва і збуту, підвищення якості виробництва і товару, більш повне використання виробничих потужностей, досягнення ритмічності виробництва, забезпечення окупності капітальних вкладень тощо.

У процесі розробки стратегії мета детально описується і форму­люється в межах усіх важливих сфер діяльності фірми. За сформу­льованою і прийнятою до виконання метою визначаються кількісні характеристики або показники, що дають змогу визначити ступінь досягнення поставленої мети. Проте розробка загальної стратегії фірми ще не дає відповіді на запитання, як конкретно фірма буде реалізувати поставлену мету?

Це питання розв'язується в межах внутрішньофірмового плану­вання: хто робить, що і коли, які ресурси будуть потрібні.

Система внутрішньофірмових планів як механізм управління включає: комплекс планів (виробничі, фінансові, капітальних вкла­день, збутових, НДДКР, організаційного розвитку та ін.), складених з урахуванням стратегії і мети фірми, її виробничого профілю і спе­цифіки діяльності на ринку, взаємозв'язок між ними; шляхи розв'я­зання завдань, що випливають із цих планів і необхідних для цього засобів.

В основу внутрішньофірмового планування покладено такі підходи: всебічне відображення у планах усіх взаємозв'язків між виробничою, збутовою й обслуговуючою діяльністю фірми; ієрархія планів — від стратегічного до індивідуального; послідовне проходження планової документації від керівництва фірми до робочого місця і навпаки.

До контрольних показників виробничих планів підприємства, як правило, входять: співвідношення фактичного і планового випуску готової продукції в натуральному та вартісному вираженні; відхи­лення прямих фактичних витрат від нормативних; рівень наклад­них витрат; рівень використання капітальних вкладень; обсяг мате­ріальних ресурсів; обсяг потужностей; рівень браку; рівень економії матеріальних ресурсів тощо.

Збутові плани контролюються за допомогою таких показників: обсягу продажів; прибутків від продажів; динаміки обсягів замов­лень; динаміки виконання замовлень тощо.

Фінансові плани (бюджет), як правило, передбачають той або інший рівень витрат, капітальних вкладень, порівняння фактичних резуль­татів із плановими.

Головним об'єктом економічного аналізу в системі внутрішньо-фірмового управлінського контролю є аналіз прибутку, витрат, вико­ристання основного й оборотного капіталу, грошових потоків. Так, прибуток аналізується за різними напрямами: виробничими підроз­ділами; видами продукції; регіонами. Головним показником тут є норма прибутку на вкладений капітал та обсяг прибутку відносно обсягу продажу.

Слід мати на увазі, що універсального, придатного для всіх підприємств механізму внутрішньофірмового планування не може існувати через відмінності в розмірах, галузеву специфіку, організа­цію системи управління, вплив зовнішнього середовища.

Ефективність планування в цілому залежить від таких факторів: вчасного одержання й урахування даних про основні загальноеко­номічні й ринкові умови; впливу на ринок самої фірми та її конку­рентів; минулого продажу і прибутків; визначення оптимальної товарної структури виробництва в кожний даний момент часу з ура­хуванням останніх досягнень НТП; оперативного обліку наявних ресурсів і можливостей, гнучкого маневрування ними; встановлення контролю за виконанням планів і коригуванням їх в разі потреби.