Концептуальний підхід до системи внутрішньофірмового управління

Система управління організацією у ринкових умовах розгля­дається як своєрідний механізм прийняття та реалізації управ­лінських відносин, що включає в себе: закони управління, тобто найбільш істотні, що повторюються, взаємозв'язки між елементами системи управління, які забезпечують її цілісність і дійовість; функції та методи управління, тобто конкретні форми і прийоми цілеспрямо­ваного впливу органів управління на інтереси й умови життєдіяль­ності учасників колективної праці; інформацію, тобто сукупність даних про соціальні й виробничі процеси; інструментарій і важелі такого впливу, як плани, рішення, державні замовлення, норми і нор­мативи, форми матеріального і морального стимулювання; організа­ційну структуру, тобто внутрішню будову системи управління, що відображає особливості суспільного поділу праці та її кооперації, спе­цифіку виконання конкретних функцій і методів управлінської діяль­ності; технічні засоби збору, опрацювання і збереження інформації, що підвищують продуктивність управлінської праці; кадри управ­ління, тобто керівників, фахівців, допоміжний персонал.

У свій час Н. Вінер зазначив, що економіка є частиною науки управ­ління. Керівники (менеджери), спираючись на пізнані економічні закони, використовують як елементи економічного механізму управ­ління конкретні форми виробничих відносин, виражені в таких ка­тегоріях, як заробітна плата, ціна, премії, кредит та ін. Ці категорії, відображаючи істотні об'єктивні зв'язки, як правило в економічній науці, розглядаються як незалежні від управління, але на практиці керівному персоналу підприємства доводиться їх враховувати. Такі зв'язки мають свої рухливі й відносно самостійні форми, і саме ці їхні властивості використовуються органами управління для впливу на інтереси суб'єктів управлінських відносин — учасників вироб­ництва. Наприклад, ціна як ключова категорія ринкових відносин має свою об'єктивну основу — вартість, величина якої визначається витратами праці. Однак, ціна як конкретна форма економічних відно­син може відхилятися (і відхиляється) від свого змісту — вартості. що використовується органами управління для посилення впливу цін на виробників і споживачів. Це допомагає стимулювати зростання продуктивності праці, економію ресурсів, вирішення ряду соціаль­них питань. У такій ролі ціна, як і інші форми виробничих відносин, використовується в системі управління як економічний стимул.

Найважливішими елементами організаційного механізму системи менеджменту є: мета, принципи, функції, методи, кад­ри, техніка і технологія, інформація, організаційна структура управління та ін. Якщо в цій системі якийсь елемент виявиться малоефективним, то вплив недосконалості цього елемента буде відчувати вся система управління і, відповідно, вона буде менш результативною. Тому дуже важливо періодично звіряти міру відповідності один одному елементів системи менеджменту і в разі потреби вносити корективи.

В управлінні персогалом важливу роль відіграє економічний механізм, який значно впливає на формування і функціонування скла­дових організаційного механізму. У практичній діяльності вони невід­дільні один від одного і реалізуються у формі загального управління підприємством, управління виробництвом, управління персоналом.

У період докорінної зміни економічного базису постсоціалістичних країн, розширення масштабів і частоти технологічних, організаційних та інших нововведень переваги мають ті підприємства, керівництво яких здатне швидше критично оцінити стан справ і прорахунки, відійти від багатьох стереотипів ефективного управління в минуло­му і сформувати нове бачення майбутнього своїх організацій і їхньо­го персоналу. Для розуміння і правильного вибору шляхів подаль­шого розвитку економіки важливе значення має вивчення світової економічної спадщини в управлінні персоналом.

Ефективність функціонування системи управління забезпечується внутрішньофірмовим менеджментом, під яким ро­зуміється сукупність принципів, методів і засобів управління ресур­сами фірми з метою досягнення максимальної ефективності й при­бутковості.

Розрізняють три види внутрішньофірмового менеджменту: гене­ральний; менеджмент виробничо-господарської діяльності (лінійний); менеджмент персоналу.

До складу генерального менеджменту належить управлінський персонал, відповідальний за формування стратегії, розробку політи­ки, планування, організацію, контроль і управління підприємством.

Менеджмент виробничо-господарської діяльності здійснюють управлінці, які забезпечують постановку мети і завдань щодо реалі­зації загальної стратегії фірми, формування структури, розподіл обо­в'язків, урегулювання трудових конфліктів, виконання плану, сти­мулювання якісної роботи, координацію виробничого процесу в рам­ках підрозділів, роботу необхідних комунікацій і зв'язку.

Менеджмент персоналу покликаний: зосередити зусилля праців­ників на розробці завдань, що випливають із стратегії підприємства; забезпечити ефективне використання інтелектуальних і фізичних можливостей зайнятих, реалізацію їхнього потенціалу, підвищення якості життя, виходячи з вимог корпоративної культури; сприяти зміцненню трудових відносин у дусі співробітництва і поліпшення морального клімату в професійних та соціальних групах персоналу підприємства.

Усі три види внутрішньофірмового менеджменту мають один спіль­ний об'єкт — людину, від ступеня використання потенціалу якої в діяльності підприємства залежить кінцевий результат (рис. 57).