Води (акваторія) відкритого моря і тери­торія Антарктиди

Морські простори, на яких прибережні держави здійснюють повноваження економічного характеру, — це прилегла зона, виключна економічна зона та континентальний шельф.

Прилегла зона шириною 24 морські милі дає державі змогу здійснювати обмежені повноваження в акваторіях, прилеглих до територіальних вод: попередити порушення своїх митних, податкових, економічних та імміграційних законів.

Згідно з конвенцією 1982 р. за державами визнаються право користування біологічними ресурсами вод, мінеральними ресурсами води, дна та надр, енергетичними ресурсами, право на встановлення пристроїв і споруд (штучні острови, бурові платформи тощо), проведення наукових досліджень, збереження та захист географічного середовища. Інші держави зберігають за собою в таких зонах, як і у відкрито­му морі, право свободи судноплавства, польотів над морем, прокладення кабелів та підводних трубопроводів.

Води відкритого моря перебувають у спіль­ному користуванні всіх держав і народів, у тому числі держав континентальних. За межами територіальних вод прибережних країн усі держави мають право вільного торговельного та війсь­кового судноплавства, вільного прольоту над морем.

За політико-географічним режимом використання розгляду­вані території поділяються на: а) акваторії виключних еко­номічних зон (за межами територіальних); б) води відкритого мо­ря; в) територія Антарктиди та прилеглі до неї морські води.

Виключна морська економічна зона, щодо якої прибережна держава має широкі повноваження економічного характеру, простягається на відстань 200 миль від берега і на глибину 500 м шельфу та материкового схилу. Вона перебуває під контролем прибережної держави, яка має виключне право вести тут еко­номічну діяльність (ловити рибу, добувати мінеральну сировину, вести наукові дослідження, вживати заходів щодо захисту морсь­кого середовища) та дозволяти таку діяльність іншим країнам на основі економічних угод (рис. 1).

Рис. 1. Територіальні води та виключна морська економічна зона

Але інші держави користу­ються в цій зоні, так само як у відкритому морі, свободою суд­ноплавства, польотів над нею, прокладення кабелів та підводних трубопроводів. Активно ведуться риболовля та інші морські про­мисли.

Стосовно Світового океану проголошено свободу наукових досліджень, створено певну систему отримання наукових океа­нічних даних. Але така інформація вважається військово-стра­тегічною і часом засекречується.

З огляду на важливу транспортно-географічну та стра­тегічну роль деяких морських проток вони мають статус міжна­родних. Ситуація навіть у широких морських проходах, наприк­лад протоках Дрейка, Корейській (Цусімській), Тайванській, Малаккській, Баб-ель-Мандебській, Флоридській, Ла-Манш та ін., є об'єктом пильної уваги політиків через їхнє стратегічне значення.

Щодо стратегічних проток, які перекриваються територіальними водами прилеглих держав, укладаються спеціальні угоди, які надають їм статус міжнародних. Це, наприклад, про­тока Гібралтар (вихід із Середземного моря в Атлантичний оке­ан), Зунд (вихід із Балтійського моря в Північне), Босфор і Дарданелли (вихід із Чорного моря в Середземне). Сучасний режим проток Босфор і Дарданелли, які мають життєво важли­ве значення для України, регулюється положеннями конвенції, підписаної в Монтрьо у 1936 р. Конвенція підтверджує прин­ципи свободи проходу і мореплавства в протоках, регулює пра­вила проходу цивільних суден, різко обмежує прохід у Чорне море і перебування в ньому військових кораблів нечорноморських держав.

Політико-географічний регіон Антарктида охоплює мате­рик, розташований на південь від Південного Полярного кола, та прилеглі до нього акваторії океану до 60 пд.ш. На сьогодні це нейтральна демілітаризована територія, статус якої регулюється Договором про режим Антарктиди, підписаним у Вашингтоні 1959 р. Країни, що підписали договір, погодилися «заморозити» свої територіальні претензії на антарктичні райони, на території Антарктиди заборонено розташовувати військові бази і вести воєнні дії.

Але на сьогодні 7 країн мають претензії на 8 територій Антарктики. Як правило, ці країни розміщують на цих землях свої науково-дослідні станції. Претензії на території південніше 60° паралелі визнані лише країнами, які їх висунули. Тим не менш, їх іноді відображають на картах Антарктики – та це не означає їх офіційне визнання.

Всі такі території, за винятком острова Петра I є секторами, межі яких проходять по меридіанах. Щодо паралелей, північна межа усіх секторів, за винятком норвезького, є 60° паралель, яка не проходить через жодну ділянку суші, континенту чи острова, і також є північною межею Міжнародної Антарктичної Угоди. Південні межі усіх секторів, не враховуючи норвезького, сходяться в одну точку – Південний полюс (табл. 5).

Таблиця 5