Форми правління держав

Кожна держава має бути певним чином організована, сформована, щоб здійснювати владу. Залежно від способу організації верховної влади в державі складається форма державного правління. При цьому джерелом влади може бути визнана воля однієї людини (монарха, або суверена), воля усього народу або воля його певної панівної верстви. Відповідно розрізняють монархічну і республіканську форми державного правління.

У монархіях верховна влада належить суверену — королю, князю, султану, еміру і т.д. і передається у спадщину. В сучас­ному світі монархічний лад існує в 30 країнах.

Розрізняють абсолютну, конституційну і теократичну монархії.

При абсолютній монархії глава держави – монарх – поєднує в собі фактично всі гілки влади, формує уряд і сам керує ним. Абсолютні монархії поширені у деяких арабських країнах.

У теократичних монархіях суверен є одночасно главою церкви і главою держави.

У конституційних монархіях влада суверена обмежена конс­титуцією і фактично законодавчою владою є парламент. Найбільше поширені у Європі.

Монархії в регіонах світу:

В Європі (12) – практично всі монархії конституційні:

королівства – Великобританія, Бельгія, Нідерланди, Данія, Швеція, Норвегія, Іспанія;

герцогство –Люксембург;

князівства – Ліхтенштейн, Монако, Андорра (дуалістична монархія);

теократична монархія – Ватикан (де-юре), Великобританія (де-юре), Швеція (де-юре), Данія (де-юре), Норвегія (де-юре).

В Азії (14): абсолютні – Бруней (султан), Оман (султан), Катар (емір), ОАЕ (президент обирається з монархів еміратів на 5 років), Бутан;

конституційні – Японія (імператор), Таїланд (король), Малайзія (короля вибирають султани на 5 років), Камбоджа, Непал (король), Йорданія (король), Кувейт (емір; фактично – абсолютна), Бахрейн (фактично – абсолютна);

теократична монархія – Саудівська Аравія (король із родини Саудідів).

В Африці (3) – конституційні монархії: Марокко, Свазіленд, Лесото (королівства).

В Океанії (1) – конституційна монархія Тонга.

Республіка — найпоширеніший тип держави. Залежно від розподілу повноважень між парламентом і президентом республіки можуть бути з президентською, президентсько-парламе­нтською, парламентсько-президентською або парламентською формою правління.

У президентській республіці обраний народом президент має широке коло повноважень, він одночасно є і главою держави, і главою уряду (посади прем'єр-міністра може не бути). Парламент виконує переважно законодавчі функції й має опосередкований вплив на роботу уряду. Типово президентськимиреспубліками є США, Іран, Пакистан, Бразилія, Аргентина та більшість країн Латинської Америки.

У парламентсько-президентських та президентсько-парламентсь­ких республіках і парламент, і президент обираються народом, а особливості організації управління державою залежать від конституційного розподілу влади. Різні комбінації поєднання влади парламенту і президента характерні для Франції, Росії, України, країн Центральної Європи.

У парламентській республіці уряд формується парламентом. Парламент тут не тільки створює закони, а й спрямовує діяльність уряду. В парламентській республіці теж може бути президент, але його повноваження обмежені. Приклади: Німеччина, Італія, Австрія, Ізраїль, Індія.

Існують міждержавні союзи, що забезпечують певну політичну єдність окремих груп держав. Для держав у складі Співдружності королева Великобританії формально є сувереном і представлена у країні генерал-губернатором. Це 14 країн – колишніх колоній Великобританії: Канада, Австралія, Нова Зеландія, Папуа – Нова Гвінея, Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Ямайка, Беліз, Гренада, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Тувалу. Країни Співдружності можуть здійснювати незалежну політику, їх мешканці є громадянами своїх держав, а не підданими Британської королеви.

До 2011 р.у світі існувала унікальна форма правління – джамахирія – Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахирія. У ній відсутні традиційні інститути влади; вважається, що всі державні рішення приймаються всім народом. Нею керують народні збори, наділені законодавчою і виконавчою владою. З 1977 р. головним законодавчим органом є Загальний народний конгрес (скликається 2 р. на рік), куди входять секретарі районних народних зборів і представники громадських організацій. Однак фактично владу в державі тримав у руках диктатор М. Каддафі.