Політична та ідеологічна цензура

Важливим елементом тоталітарної системи контролю за особистістю та суспільством була політична цензура. Створена у 1918 р. радянська цензура (Революційний трибунал друку), крім охорони військових таємниць, повинна була займатися виявленням «злочинів і вчинків проти народу, здійснених шляхом використання друку». До них зараховували будь-які неправдиві або викривлені повідомлення про явища суспільного життя. У 1921 р. Раднарком РСФРР затвердив «Положення про політичний контроль», згідно з яким було ліквідовано службу військової цензури і створено відділи, відділення й пункти політичного контролю при таємно-оперативних підрозділах центрального та місцевого органів надзвичайних комісій. У повітах політконтроль здійснювали безпосередньо уповноважені надзвичайних комісій. У 1922 р. було створене Головне управління у справах літератури і видавництва (Головліт), інструкція якого вказувала, що радянська цензура повинна здійснювати контроль за будь-якою інформацією з військової, політичної, ідеологічної точки зору. Одним зосновних завдань було «недопущення до друку статей, які мають ворожий характер щодо Комуністичної партії та радянської влади», «вилучення зі статей найбільш гострих місць (фактів, цифр, характеристик), що компрометують радянську владу і Комуністичну партію». Інструкція передбачала використання політичної цензури як одного з засобів утвердження моноідеологічного інформаційного простору, лакування дійсності, викривлення об’єктивної інформації, недопущення критики офіційної влади.

Працівники політконтролю контролювали друкарні, книжкові склади, магазини, переглядали всі друковані видання, топографічні карти, фотографії, кінострічки, поштові марки, що вивозились за кордон і ввозились в республіку, здійснювали нагляд за театрами, кінематографом, цирком та іншими видовищними установами. Керівництво ДПУ в своїх інструкціях орієнтувало місцеві органи на пріоритетність «чекістських» методів (адміністративних, репресивних, через агентуру) перед агітаційно-пропагандистськими.

З утворенням СРСР всі питання цензури вирішувало союзне керівництво, доводячи на місця лише офіційну точку зору. У 1930 р. було реорганізовано Головліт у республіканські органи. Їх функції розширювались, створювався інститут уповноважених Головліту при всіх державних і громадських видавництвах, радіотрансляційних мережах, телеграфних агентствах, поштамтах і митницях.

Так протягом 20—30-х років сформувалася структура органів політичної цензури, яка опиралася на відповідні підрозділи наркомату освіти та політичної поліції (ДПУ). Ґрунтуючись на рішеннях вищого політичного керівництва країни й республіки, вони, незважаючи на певну розпорошеність, здійснювали суцільний контроль за найрізноманітнішими сферами духовного життя суспільства.