Аудіо- та відеозасоби навчання історії

До технічних засобів навчання (ТЗН) відносяться статичні наочні шсоби: екранні (кінофільми чи кінофрагменти, навчальні відеокасети, діафільми, діапозитиви, кодопозитиви), зорово-звукові (аудіозаписи, компакт-диски, аудіо чи комп'ютерні програми).

Аудіовізуальні засоби навчання історії можна розділити на чотири І рупи: а) навчальні діафільми, діапозитиви й інші засоби статичної ек­ранної проекції; б) навчальне радіо і звукозапис; в) навчальне кіно; І) телебачення.

Застосування ТЗН дозволяє активізувати увагу учнів, підвищити їхній Інтерес до історичної інформації, створити умови для розвитку як чуттєвої, так і розумової сфери особистості, забезпечити образність у пізнанні історії, економію часу. Яскравість і емоційність вражень, створюваних за допомогою аудіовізуальних засобів, стимулює мис­лення, творчу уяву, інтереси школярів. Особлива виразність аудіовізу­альної інформації відкриває широкі можливості для виховного впливу на учнів.

Застосування ТЗН, крім того, обумовлене інтенсифікацією су­часного процесу вивчення історії: значно зростає обсяг історичної інформації при скороченні годин на її засвоєння. Використання ТЗН дозволяє представити учням навчальний історичний матеріал у най­більш компактному і зручному для сприйняття, економному за часом вигляді.

У діафільмах і діапозитивах використовуються зображення різного характеру. У посібниках для середніх класів широко застосовуються картини і малюнки, що реконструюють у художній формі фрагменти історичної реальності, історичні карти та карти-схеми. Діафільми по­казують у малюнках послідовний хід історичних подій.

Працюючи із серіями діапозитивів і з діафільмами, учитель відби­рає їх і визначає послідовність демонстрації відповідно до плану і ло­гіки викладення матеріалу. У більшості навчальних діафільмів з історії текст розкриває зв'язки між зображеннями і містить загальні висновки.

Підвищенню самостійності учнів сприяє демонстрація діафільму із закритими субтитрами (у діафрагмі проектора прокладається закри­ваюча їх смуга щільного чорного паперу). Учні, спираючись на наявні знання, повинні впізнати та назвати історичні явища, що містяться на кадрах, і пояснити їх.

Самостійний аналіз і інтерпретацію школярами нових для них зо­бражень стимулюють спеціальні діафільми, призначені для уроків повторення.

До статичних екранних засобів навчання також відносяться тран­спаранти для кодоскопа. За допомогою кодоскопа вчитель проектує на екран малюнки, креслення, нанесені на прозору плівку. Для показу явища в розвитку частини схеми поетапно накладаються одна на одну. Крім того, це створює умови для поєднання екранної проекції і робо­ти з підручником, картою та іншими посібниками.

У багатьох школах учителі створюють для кодоскопа саморобні посібники, широко використовуючи його різнобічні можливості. Ма­теріали до кодоскопу готуються звичайно заздалегідь. Велика робоча поверхня апарата дозволяє вчителю й у ході уроку робити на плівці фломастером малюнки і написи.

До звукових посібників відносяться записи на магнітній плівці, радіо­передачі тощо. Серед них найбільшу значимість для навчального проце­су мають посібники, створені на основі документальних джерел: це розповіді учасників, свідків історичних подій, інтерв'ю з видатними людьми. Можливість почути голоси історичних діячів і безпосередніх учасників подій підвищує емоційність засвоєння історичного матеріалу. Учні пере­живають події разом з оповідачами, голоси яких вони чують.

Радіопостановки, радіокомпозиції на історичні теми й спеціальні на­вчальні радіопередачі реконструюють історичну реальність у художній фор мі. Учитель має підготувати учнів до свідомого засвоєння передачі, поставити завдання, перевірити їх виконання після передачі, організу­вати підсумкову бесіду за її змістом, що включається в загальну систе­му історичних знань школярів.. Ефективною може бути робота історичного радіоклубу, проведення усних історичних журналів та радіоподорожей в історичне минуле тощо.

Загальними рисами навчального кіно і телебачення є їх динамічність і наявність зорового і звукового рядів. Кіно і телебачення належать до найбільш економічних за часовими витратами засобів передачі знань. Щільність інформації в навчальному фільмі дозволяє розгорнути перед школярами в доступній формі велику кількість навчального історично­го матеріалу.

У навчальних фільмах з історії використовуються документальні зйомки, зокрема кінохроніка, уривки з історико-художніх фільмів, на­турні зйомки історичних пам'ятників. Навчальне телебачення з історії широко використовує телевізійні лекції, а також телеекскурсії в музеї, на виставки, до меморіальних історичних пам'ятників. Телевізійна драматизація реконструює історичну реальність. Ця форма телепере­дач з історії може широко застосовуватись у роботі зі школярами серед­ніх класів. Екранні динамічні засоби навчання демонструють твори мистецтва і предмети матеріальної культури з різних боків, що допома­гає зосереджувати увагу на найбільш важливих рисах і властивостях об'єкта.

Дуже важливе попереднє знайомство вчителя зі змістом викорис­товуваного на уроці фільму, телепередачі, діафільму, оскільки деякі кінофільми і телепередачі містять лише частину матеріалу, що має бути засвоєним на уроці, і служать додатковим джерелом знань. У цих випадках кінофільм чи телепередача включаються у викладення ма­теріалу вчителем, у бесіду, у роботу учнів з посібником. Для цього існують так звані кінофрагменти - короткі фільми з окремих питань з тривалістю демонстрації 5-8 хвилин.

Інші кінофільми, телепередачі містять весь обов'язковий історич­ний матеріал, необхідний для засвоєння теми уроку. У цьому випадку вони служать основним джерелом знань.

Екранні посібники можуть служити і засобом повторення пройде­ної теми. Учитель має планувати використання технічних засобів на­вчання не для окремих уроків, а для цілої теми курсу. Опитування за матеріалом кіно, телебачення доцільно проводити не зразу після пере­гляду, а на наступних уроках. Після перегляду кінофільму, телепере­дачі необхідна пауза (1, 5-2 хвилини), під час якої відбувається певна розрядка учнів після напруженої роботи. Потім проводиться обгово­рення виконуваних завдань. До змісту переглянутих телепередач чи кінофільму можна звернутись і на уроках узагальнення.

Для формування умінь бачити наочно-образну сторону фільмів, телепередач і одночасно осмислювати їхній зміст рекомендується на­давати учням завдання із самостійної постановки запитань до фільму і передачі, зі складання планів, розповідей про зміст. Ці вправи можна проводити як в усній, так і в письмовій формі. У найбільш завершено­му вигляді свої думки і почуття про фільм, телепередачу учні передають у письмових роботах, наприклад есе або історичній розповіді.

Під час телепередачі учитель допомагає учням виконувати завдан­ня у найбільш раціональній формі, стежить за їх роботою. В учнів є можливість робити записи, складати план, таблиці тощо.

Останнім часом зростає число європейських країн, де на телеба­ченні з'явився історичний канал, і деякі школи активно використову­ють його на уроках, особливо з нової історії Європи й світової історії.

Можна визначити три види історичних передач на телебаченні:

- разові передачі про окремі події і проблеми, які викладачі запи­сують на відеомагнітофон, щоб використовувати їх на уроці;

- історичні реконструкції. Вони все більше використовуються для передач про минулі століття;

- найбільш значимими є телевізійні серіали, що зазвичай знімаються до особливо значних річниць, і згодом продаються як відеофільми.

Багато телевізійних документальних фільмів і програм щодо подій сучасності стали джерелами зовсім нових історичних фактів. У деяких випадках це стало можливим тому, що творцям документального фільму вдалося переконати політиків і посадових осіб розповісти про окремі події чи важливі рішення. Або творці програми отримали до­ступ до більш нетрадиційних джерел історичних фактів, що, за винят­ком статистичних даних, не завжди представлені в архівах письмових документів: про біженців, іммігрантів, жертв порушення прав людини тощо. Згодом деякі документальні фільми самі ставали важливими суспільними і політичними документами.

Історичні передачі по телебаченню і документальні фільми в ос­новному зосереджують увагу на подіях, відомих людях чи окремих періодах часу. Так звані інформаційно-розважальні програми, при­свячені течіям у мистецтві і культурі, розвитку наук і технологій, соціальним та іншим змінам, феноменам повсякденного життя, також можуть використовуватись у вивченні історії.

Рада Європи готує до видання покажчик художніх кінофільмів, як історичних документів, у якому буде міститися список фільмів з ко­ментарями, як ці фільми можуть бути використані на уроках історії. Викладачам, які зацікавлені у використанні кінофільмів, особливо ху­дожніх, на уроках історії варто звертатися до цього документа

Отже, з освітньої точки зору, телевізійні програми і фрагменти програм є корисними, оскільки:

- історичні факти в них можуть бути представлені у надзвичайно захоплюючий спосіб, часто за допомогою методів, з якими учні знайом по інших видах програм;

- вони створюють сюжетно-тематичні картини й історичні рекон­струкції, наприклад завдяки старій кінохроніці чи історичній рекон­струкції учням передається відчуття місця і часу;

- вони наближають учня до минулого і конкретизують події, що відбулися багато років тому в таких місцях або країнах, про які учні знають не так багато;

- вони дозволяють учням зрозуміти суть життєвого досвіду, думок, почуттів і відносин людей, безпосередньо пов'язаних з конкретною подією чи історичним явищем.

Однак викладач історії також має враховувати потенційний вплив, що може здійснювати телебачення поза межами класної кімнати. Про­тягом тижня деякі учні проводять біля телевізорів стільки ж часу, скільки у школі. Тому важливо формалізувати цей вид навчання, нада­ючи учням інформацію про телебачення як посередника, а також за­гальні уявлення про телебачення, необхідні для аналізу його продукції. Учні повинні розуміти, що телебачення не є нейтральним, об'єктивним і відкритим, як здається. Образи, які воно створює, відбираються і ре­дагуються з тим, щоб відповідати певним критеріям привабливості для глядачів або смакам і потребам певних сил чи власників телеканалів.

Учням необхідно пояснити, що коли вони використовують теле­візійні програми, кінохроніку і фільми як історичне джерело, то вони повинні побачити за екранними образами і почути за текстом звуко­вих коментарів:

- контекст, у якому створювалися дана кінохроніка і фільми;

- організації, що їх виготовили;

- аудиторію, для якої вони призначені;

- мету, з якою вони були створені;

- спосіб, в який збирався матеріал, як перевірявся, редагувався і зіставлявся з іншими джерелами;

- вплив використовуваної технічної апаратури і прийомів¹⁴⁵.