Хвороби в ділянці лопатки і плеча

Лекція №6 2 години

МІОЗИТИ (Муоsitis)

Травматичний міозит може проявлятися в гострій та хронічній формах, які розвиваються внаслідок механічних ушкоджень (ушибів, розтягів і розривів). Найбільш часто пошкоджується плечоголовний м'яз у коней внаслідок натирання збруєю (хомут, шлея), а також дво­головий м'яз плеча - при надмірному його напруженні.

На місці травми відмічається порушення цілості м'язових волокон (мікро- та макророзриви), крововиливи в їхню товщу. Згодом виникає травматичний, а потім запальний набряк, внаслідок чого незначні крововиливи з часом розсмоктуються, а великі сприяють розвитку проліферативних явищ і заміщенню м'язової тканини фіброзною (фіброзний міозит), що спричиняє міогенну контрактуру плечового суглоба.

При інфікуванні зони ушкодження розвивається гнійний міозит. Патологічний процес при цьому розвивається в інтерстиціальній, а пізніше в м'язовій тканинах, з утворенням абсцесів. При ботріомікозі плечоголовного м'яза відмічається розростання фіброзної тканини з утворенням фібром, у глибині яких формуються вогнища гнійного розплавлення тканин, що призводить до утворення нориць.

Клінічні ознаки залежать від сили ушкодження і характеру запального процесу. При запаленні плечоголовного м'яза у тварин відмічається тривала кульгавість висячої кінцівки, а місцево - різних розмірів болюча, гаряча припухлість, напруження і потовщення м'яза.

Фіброзні міозити характеризуються наявністю горбкуватих, ущільнених, малорухливих розрощень.

Гнійне запалення плечоголовного м'яза перебігає з підвищенням загальної температури тіла, кульгавістю змішаного типу. Місцево м'яз напружений, гарячий, болючий, з вогнищами розм'якшення або флуктуації. При хронічному перебігу абсцеси осумковуються.

При ботріомікозі, що за клінічними ознаками нагадує фіброзно-гнійний міозит, внаслідок постійного подразнення формуються гранульоми великих розмірів, які щільно зростаються зі шкірою. Вони не гарячі, не болючі, а сформовані дрібні абсцеси відкриваються численними фістульними ходами.

Діагноз ставиться за клінічними ознаками.

Прогноз на початковій стадії сприятливий, при хронічному перебігу - обережний або сумнівний.

Лікування при асептичних міозитах - використання протизапальних препаратів, а на третій - четвертий день - засоби, що сприяють розсмоктуванню ексудату і попереджують утворення проліфератів (масаж, теплові процедури, новокаїно-, аутогемотерапія). При фіброзних міозитах застосовують подразливі, припікальні засоби, тканинні препарати, ферменти тощо. При ботріомікозних ураженнях плечоголовного м'яза - екстирпація ботріомікоми в межах здорових тканин.

При гнійному міозиті застосовують патогенетичну та антибіоти-котерапію, а місцево - компреси спиртоіхтіолові або 30%-ний розчин димексиду, фізіотерапію (опромінення гелій-неоновим лазером, магнітотерапія, УФОК). Абсцеси розсікають або екстирпують.

Ревматичний міозит - загальна інфекційно-алергічна хвороба, що супроводжується дистрофічними процесами в системі сполучної тканини. Реєструється у всіх видів тварин, особливо у коней і собак, як загальне ураження організму, що проявляється ураженням опо­рно-рухового апарата. Іноді процес поширюється і на плечовий суглоб.

Етіологія. Захворювання спричиняє ревматогенний стрептокок -зігеріососст геитаііса, який у вигляді Л-форм та мікроба-реверанта тривалий час знаходиться в лейкоцитах, а також депонується у сполучнотканинних утвореннях (переважно у макрофагах), зумовлюючи періодичні спалахи загострення процесу. Він здатний в реакції антиген-антитіло перехресно реагувати з антигенними детермінантами сполучної тканини, що сприяє аутоімунному та алергічному перебігу хвороби. Сприяють цьому ендогенні (переважно генетична схиль­ність) і екзогенні (переохолодження, перевантаження під час важкої і тривалої роботи, незадовільні умови годівлі та утримання) фактори, які призводять до зниження імунобіологічної резистентності організму тварин. Насамперед уражуються м'язи, які перед захворюванням були фізіологічно найбільш навантажені і в яких, відповідно, накопичуються лейкоцити зі стрептококами і алергенами, що циркулюють у крові. І оскільки м'язи плечового пояса виконують важливу функцію підтримання маси тіла, підвішеного між кінцівками, вони пошкоджуються найчастіше.

Патогенез. У перебігу ревматичного міозиту розрізняють три стадії. Перша - стадія ревматичного інфільтрату - характеризується підвищеною проникністю кровоносних судин, тканинних мембран внаслідок дії мікробної стрептокінази і виходу за їх межі серозно-фібринозного ексудату та лейкоцитів з ревматогенним фактором. Останній розщеплює основну речовину сполучної тканини з утворенням мукоїдного набряку, а фібриноген призводить до розвитку фіб-риноїдного некрозу.

Друга, або гранулематозна, стадія характеризується розмноженням (проліферацією) клітин сполучної тканини з утворенням вузликів різних розмірів (гранульоми) на місці змертвілих тканин.

На третій стадії, або стадії ревматичного склерозу, ревматичні гранульоми перетворюються в рубцеву тканину, що може призвести до міогенної контрактури.

Клінічні ознаки. Розрізняють гостру й хронічну форми м'язового ревматизму.

При гострому ревматизмі відмічається раптове ураження м'язів однієї або обох кінцівок, що супроводжується підвищенням загальної (у коней до 41-41, 5 °С) і місцевої температури, потінням тварин, прискоренням пульсу, змінами серцевих тонів, а також функціональними порушеннями кінцівок: напружена хода, вкорочення кроку, кульгавість висячої кінцівки (при ураженні однієї кінцівки), яка зменшується або зовсім зникає після тривалих рухів. Коні неохоче лягають, піднімаються важко. Уражені м'язи напружені, тверді на дотик, болючі, особливо у місці переходу їх у сухожилок; у сухожилкових піхвах накопичується серозний або серозно-фібринозний ексудат. Для м'язового ревматизму характерна леткість болю - він може зникнути в одних м'язах і виникнути в інших.

При хронічному ревматичному запаленні плечових м'язів мають місце періодичні рецидиви, особливо після охолодження тварини чи під дією інших несприятливих факторів; їх перебіг тривалий, млявий. Больова реакція при пальпації зменшується,.з'являється ремітивна гарячка; уражені м'язи атрофуються, а по їх ходу нерідко знаходять тверді вузли (ревматичні мозолі).

Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками з урахуванням анамнестичних даних, а також за наявності позитивної реакції на препарати саліцилової кислоти.

Прогноз при гострій формі обережний, внаслідок виникнення рецидивів, а при хронічній (при виникненні морфологічних змін у м'язах) - несприятливий.

Лікування. Хвору тварину переводять у сухе тепле приміщення, що добре провітрюється, забезпечують доброякісними кормами, багатими вітамінами, макро-і мікроелементами; із раціону виключають кислі корми.

З метою етіотропної терапії застосовують антибіотики у терапевтичних дозах (пеніцилін або його препарати), препарати десенсибілізувальної дії (димедрол, діазолін, супрастин, тавегіл, натрію тіосульфат тощо). Для пригнічення запального процесу при ревматизмі широко застосовуються нестероїдні (бутадіон, бруфен, брустан, піроксикам) і кортикостероїдні (кортизон, гідрокортизон, преднізолон, дексаметазон тощо) препарати, а також натрій саліцилат (внутрішньовенно 10%-ний розчин в дозі 100-200, 0 мл великим тваринам, 20-50, 0 -дрібним, 1-2 рази на день); як жарознижувальні і аналгезуючі - анальгін, амідопірин, пенталгін у терапевтичних дозах. Місцево застосовують подразливі мазі, лініменти, що містять метилсаліцилат, камфорний або нашатирний спирт, олію блекоти, хлороформ та ін., 30%-ний розчин димексиду, ізатизон, фізіотерапевтичні процедури (парафінові їм пкації, зігрівальні компреси, діатермію, солюкс, інфраруж тощо). Для підвищення резистентності організму застосовують новокаїнову, тканинну, гемолазеротерапію, реінфузію ультрафіолетом опроміненої крові.

При хронічному перебігу застосовують підшкірні (через день) ін’єкції вератрину (в кількох точках уражених м'язів) за прописом: veratrini - 0, 25, methyli salicylatis - 5, 0, spiritus aethylici - 50, 0 для игмикірних ін'єкцій по 0, 5 (Борисевич В.Б.), а для розсмоктування і ревматичних гранульом - йонофорез з йодом, лідазою тощо.

Профілактика - недопущення простудних захворювань, пере­холодження, правильна експлуатація, належний догляд, годівля й іримання тварин.

Фасцикулярний міопатоз (Муораtosis fascicularis)

Етіологія. Захворювання виникає внаслідок перевтоми окремих груп м'язів при тривалому їх перевантаженні: перегони тварин на великі відстані, перевезення їх в автомобілях чи вагонах, тривала та од-ппманітна робота, особливо по нерівній дорозі. У коней міопатоз буває як наслідок неправильної підгонки збруї, невмілої верхової їзди, неправильного розчищення і підковування копит, швидких алюрів по кругу, захворювання однієї кінцівки та перевантаження - протилежної, а також неоднакового підбору коней, волів у парній упряжці за їх ц|і.іцсздатністю, ростом, жвавістю тощо.

Клінічні ознаки. Спостерігається швидка безпричинна втома і кульгавість тварини, розвиток аритмічних неприродних рухів, слабкість сухожилково-м'язового тонусу, накопичення серозного ексудату в суглобах та сухожилкових піхвах. При пальпації тканин плечового пояса виявляють спазм м'язових пучків у вигляді округлих, щільних, горбкуватих і болючих утворень (міогелозів), особливо в місці переходу м'язового черевця в сухожилок. При несвоєчасному і неефективному лікуванні виникають рецидиви з розвитком так званого холодного реактивного процесу із значними болями, але без припухлості і підвищення місцевої температури.

Хронічний фасцикулярний міопатоз характеризується прогресуючими дегенеративними змінами і атрофією плечових м'язів.

Діагноз ставлять за анамнезом, клінічними ознаками.

Прогноз при гострому перебігу сприятливий, хронічному - сумнівний до несприятливого.

Лікування. Після усунення причини захворювання тварині призначають різноманітні фізіотерапевтичні процедури: масаж, зігрівальні компреси, подразливі лініменти, гарячі грязеві, парафіно-марлеві аплікації, опромінення лампою солюкс, діатермію, електрофорез з новокаїном, йодом. При вираженій болючості застосовують новокаїнову блокаду зірчастого вузла або ін'єктують 0, 25%-ний розчин новокаїну до 300 мл внутрішньовенно чи внутрішньом'язово, а для зменшення ексудації - хлорид кальцію.

За наявності гіпертонусу м'язів застосовують розчин етилового спирту з новокаїном: перші три ін'єкції- по 25мл 40%-ного спирту з 0, 2 г новокаїну; четверта - 20 мл 50%-ного спирту з 0, 2 г новокаїну і п'ята - 20мл 70%-ного спирту з 0, 2 г новокаїну. Ін'єкції проводять один раз на п'ять днів. Тварині в процесі лікування призначають регулярні проводки або легку дозовану роботу.

Ушиб і розтяг плечового суглоба (Сопtusio еі сіізіогзю агіісиіаіїопіз ЬгасЬіаііз)

Етіологія - травма пряма (удар копитом, тупим предметом, падіння тварини при посковзуванні) і непряма (при стрибках, падінні з висоти, надмірному розгинанні і згинанні суглоба, важкій роботі по твердому грунті, деформації копит тощо).

Клінічні ознаки захворювання залежать від сили механічної дії. При значному ушкодженні в тварини зразу виникає сильна болючість і припухання суглоба, яке може збільшуватись протягом 30 год. Суглоб напівзігнутий, контури його згладжені, тварина опирається зачіпною ділянкою копита. При розтягах суглоба колові рухи болючі внаслідок поширення процесу не тільки на зв'язки і сухожилки, а й на капсулу. Механічні ушкодження супроводжуються гемартрозом. Кров, що вилилася в порожнину суглоба, тривалий час не зсідається, поступово розсмоктується, але при затяжному перебігу процесу може ускладнитись хронічним серозно-фібринозним артритом.

Діагноз ставлять на основі клінічних ознак. З метою виключення внутрішньосуглобових переломів і розривів капсули суглоба проводять рентгенівські дослідження.

Прогноз при ускладнених ушкодженнях (розриви зв'язок, капсули, внутрішньосуглобові переломи) сумнівний, в інших випадках -сприятливий.

Лікування. У перші два дні тварині надають спокій, застосовують холодні процедури. На 3-4-й день призначають зігрівальні компреси, опромінення лампою солюкс, УВЧ, парафінові або озокеритові аплікації, втирання резорбтивних мазей. При ускладненнях застосовують іммобілізуючу пов'язку на 2-3 тижні, після чого призначають пасивні й активні рухи суглоба. При хронічному перебігу рекомендо­вано гостроподразливі мазі, точкове припікання тощо.

Рани плечового суглоба (Vulnera articulationis brachialis)

Клінічні ознаки залежать від характеру травмування і можливих ускладнень.

Свіжа проникна рана суглоба характеризується зяянням, болючістю і кровотечею з домішками синовії. Функція суглоба, особливо при незначних ушкодженнях, до розвитку запального процесу в суглобі і прилеглих тканинах майже не порушується. При ускладненні рани хірургічною інфекцією розвивається серозно-фібринозний, гнійний синовіт, капсулярна або параартикулярна флегмони, гострий септич­ний артрит або гнійний остеоартрит.

Діагноз ставлять на підставі клінічних даних та рентгенологічно­го дослідження (для виключення уражень кісток).

Прогноз у початковій стадії при поверхневих, а іноді і проникних ранах без пошкодження епіфізів сприятливий, при значних ускладненнях - сумнівний.

Лікування повинно бути раннім, з метою попередження запальних процесів. Тварині надають спокій.

За відсутності зяяння і місцевої запальної реакції після механічної обробки рану припудрюють порошками антибіотиків чи сульфаніламідних препаратів і накладають зігрівальний компрес. З метою профілактики хірургічної інфекції тварині протягом 3-х днів призначають антибіотикотерапію.

При свіжих широко зяючих проникних ранах проводять інфільтраційну анестезію, видаляють з порожнини сторонні тіла, обривки мертвих тканин, промивають суглоб антисептичними розчинами лужної чи нейтральної реакції, до виділення чистої рідини. Після цього в порожнину суглоба вводять антибіотики з гідрокортизоном та ново­каїном, а на капсулу і рану, по можливості, накладають глухий або зближувальний шов.

З метою підвищення резистентності організму проводять опромі­нення крові УФ, лазерними променями, застосовують імуностимулю-вальні засоби.

Бурсит двоголового м'яза плеча (Виrsitis m. biceps brachii)

Етіологія - механічні ушкодження в ділянці бурси, важка робота, особливо при погано підігнаній збруї. Гнійне запалення виникай при проникних інфікованих ранах або по продовженню з прилеглих уражених тканин. Причиною септичного бурситу можуть бути деякі інфекційні захворювання (мит, бруцельоз тощо).

Клінічні ознаки. Залежно від характеру і ступеня розвитку запальних процесів у тварини спостерігається кульгавість висячого, інколи змішаного типу. При гострому асептичному бурситі в стані спокою хвора кінцівка зігнута в карпальному суглобі, відставлена назад. Під час руху вона виноситься вперед волоком, тварина скаче на трьох кінцівках або обережно опирається на зачеп.

При русі по колу з обертанням хворої кінцівки назовні кульгавість посилюється, а при осадженні коня назад рухи вільні. Пасивне виведення хворої кінцівки вперед (розгинання лопатко-плечового суглоба) неболюче, а відтягування її назад (згинання плечового суглоба) супроводжується різкою больовою реакцією, внаслідок тиску м'яза на бурсу; при пальпації бурси - також болюче, гаряче, іноді флуктуюче припухання.

При хронічному бурситі кульгавість посилюється під час швидкого руху (рисі), поступово розвивається атрофія м'язів плеча.

Двостороннє запалення бурс призводить до утруднених рухів, а в стані спокою тварина грудні кінцівки схрещує.

При гнійному бурситі, крім вираженої кульгавості, відмічається дифузне опухання бурси і прилеглих тканин, утворення інтрабурсаль-них нориць з виділенням значної кількості слизово-гнійного ексудату. Запалення ускладнюється гнійним періоститом.

Діагноз при гострому перебігу - за характерними клінічними ознаками, при хронічному застосовують пробу на біцепс, інтрабурсальні ін'єкції 10 мл 3%-ного розчину новокаїну (тримекаїну) для знеболювання.

Прогноз у випадках загострення сприятливий, при хронічному та гнійному бурситі внаслідок розвитку ускладнень - від сумнівного до несприятливого.

Лікування. Тварині надають тривалий спокій. При гострих асептичних бурситах у перші дні - холодні примочки, інтрабурсальні ін'єкції гідрокортизону (125 мг) з антибіотиками і новокаїном. На третій день - теплові процедури, масаж; при хронічному перебігу -втирання подразливих мазей; при гнійному бурситі інколи одержують позитивні результати, використовуючи ферментотерапію з антибіотиками (місцево).

Термінологічний словарь:

1. Бурсит двоголового м'яза плеча (Виrsitis m. biceps brachii)

2. Травматичний міозит може проявлятися в гострій та хронічній формах, які розвиваються внаслідок механічних ушкоджень (ушибів, розтягів і розривів).

Рекомендована література:

1. Общая ветеринарная хирургия /Под ред. В.А. Лукъяновского.- М.: Агропромиздат, 1990.
2. Загальна ветеринарна хірургія/ В.Б.Борисевич І.О.Поваженко
3. Калашник Л.А., Лабунский В.М., Мередоря В.Л., Русинов А.О. Практикум по общей хирургии. М.Колос, 1992.