Практичне заняття 2

Питання для обговорення

1. Особливості біржової торгівлі.

2. Торгові дома.

3. Міжнародна аукціонна торгівля.

4. Міжнародні торги (тендери).

2.3. Термінологічний словник

Торгівля за режимом найбільшого сприяння передбачає, що держави, які домовляються, на взаємній основі надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів, а та­кож інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговель­них операцій.

Дискримінаційна торгівля виникає у результаті застосування в торговельно-економічних відносинах жорстких обмежувальних заходів (ембарго, торговельний бойкот, торговельна блокада) або інших інструментів, що дискримінують права торговельного партнера.

У компенсаційній (зустрічній) торгівлі специфіка взаємо відносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (послуг) пов'язується з відповідною закупкою або, навпаки, закупівля товарів (послуг) зумовлюється продажем.

Торгівля за кооперацією, на відміну від традиційної торгівлі, характеризується довгостроковою узгодженістю безпосередніх виробничих зв'язків.

Збутова кооперація як співробітництво в сфері реалізації проду­кції на ринку являє собою процес узгодження дій юридично неза­лежних виробників щодо проведення спільних дій (заходів) з реалі­зації (збуту) продукції.

Маркетингова кооперація на міжнародному ринку поєднуєть­ся, як правило, зі збутовою та знаходить своє відображення в проведенні спільних рекламних кампаній, організації акцій зі стимулювання збуту, в обміні комерційною інформацією, узго­дженні товарних і цінових політик тощо.

2.4. Інформаційні джерела

1. Міжнародна торгівля: Навч. посібник/ А.П.Румянцев, А.I.Башинська, I.М.Корнiлова. Ю.О.Коваленко. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С.67-152.

2. Міжнародна торгівля: Навч. посібник/ I.I.Дахно. - 2-ге вид., доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. – С.93-161.

3. Міжнародна торгівля: Навч.посiбник/ Т.М.Циганкова, Л.П.Петрашко, Т.В.Кальченко. - К.: КНЕУ, 2001. – С.96-171.

Тема 3. Методи міжнародної торгівлі

3.1. Методичні поради до вивчення теми

Світова практика свідчить, що виробничі фірми або підприємства, маючи на меті реалізацію своєї продукції на міжнародному ринку, можуть обирати різні методи організації зовнішньоторговельної діяльності. Такий вибір залежить від багатьох чинників, зокрема: масштабів виробництва фірми та характеру продукції, що випускається; особливих рис регіональних ринки на яких реалізується продукція; глибини участі підприємства у міжнародному поділі праці; специфічного методу реалізації товарів або послуг на зовнішньому ринку, що є традиційним для цієї товарної групи або був обраний керівництвом даного підприємства, тощо. Тому під методом міжнародної торгівлі слід розуміти організаційну форму та порядок здійснення зовнішньоторговельної операції.

Усі численні методи організації зовнішньоторговельної діяльності об'єднуються у дві великі групи.

Першу з цих груп (прямий метод) утворюють ті форми, ще реалізуються самими компаніями та підприємствами, які зазвичай мають достатній рівень фінансових активів для створення й
утримання власного зовнішньоторговельного апарату, що складається зі спеціалізованих служб та органів, виконуючих організаційні, кредитно-розрахункові, транспортні, рекламні, аналітичні та інші зовнішньоторговельні функції. Такі компанії реалізують свою продукцію на зарубіжних ринках через створені там філії і дочірні фірми, які на світовому ринку мають статус оптових або роздрібних підприємств, а їх функціональні завдання, права та обов'язки визначаються за домовленістю із засновника­ми. Серед переваг організації зовнішньої торгівлі навпрямки слід
виокремити такі:

- можливість економії фінансових ресурсів за рахунок скорочення витрат на суму комісійної винагороди посереднику;

- зниження ризику та залежності результатів комерційної дія­льності від можливої недобросовісності чи недостатньої компе­тентності посередницької організації;

- використання переваг безпосереднього контакту зі спожива­чами та можливість отримання інформації про стан і тенденції розвитку ринку шляхом організації маркетингової діяльності на зарубіжному ринку.

У той же час застосування цього методу торгівлі передбачає наявність високої комерційної кваліфікації персоналу та тор­говельного досвіду кампанії в цілому. У противному разі фі­нансові витрати підприємства не тільки не тільки скоротяться, але й можуть значно зрости. Крім того, міжнародна торгівля порів­няно з внутрішньою є ризикованішою, що зумовлено відмінно­стями економічних, правових та соціальних умов у різних країнах, їх традиціями та звичаями, а також великими відста­нями між торговельними партнерами. У результаті для прове­дення міжнародних торговельних операцій буває доцільно за­лучати посередників.

До другої групи методів (непряма торгівля, або непрямі методи)входить:

- торгівля через посередників (торговельні компанії та інші посередницькі фірми);

- торгівля через організовані товарні ринки, тобто через міжнародні товарні біржі, тендери (торги), аукціони та виставки/ярмарки.

Торгівля через посередників використовується, як правило, середніми та малими підприємствами, до яких також належать різного типу товариства, які для здійснення зовнішньоекономічної діяльності в своїй управлінській структурі створюють так звані вмонтований експортний відділ. Такий відділ складається з двох- трьох співробітників, які займаються підготовкою зовнішньоторговельних контрактів, митною, кредитною та іншою необхідне документацією, а самі угоди купівлі-продажу товарів здійснюються через торговельних посередників.

Як при експорті, так і при імпорті товарів і послуг розподіл може здійснюватися безпосередньо між виробником і споживачем (пряма торгівля), або через одне чи кілька зовнішні торговельних підприємств, що виступають торговельним посередником (непряма торгівля, торгівля через посередників)! При торгівлі через посередників прийнято говорити про мий експорт та прямий імпорт. Загальноприйнятим вирішальним критерієм при цьому є той факт, що при прямому експорті/імпорті внутрішній (національний) торговельний посередник не бере участі в операції купівлі-продажу.

При прямому експорті національний виробник поставляє продукцію безпосередньо іноземному посереднику, а при імпорті навпаки, отримує свої товари безпосередньо від іноземного посередника (постачальника).

Непрямим вважається експорт, за якого виробник користується послугами тільки національного посередника (основний критерій), або як національного, так і зарубіжних посередників. І навпаки, якщо імпортер при ввезенні товару користується послугами національного посередника або національного та зарубіжного посередників разом, то такий імпорт прийнято називати непрямим.

Якщо ж поставка товару відбувається не безпосередньо між експортером та імпортером у країні, що виробляє товар, або в країні, що купує товар, а через транзитного торговця в третій країні, то така торгівля зветься транзитною.

Торгівля через організовані товарні ринки також належить до непрямої торгівлі, але посередниками між експортерами (виробниками, посередницькими фірмами) та імпортерами (споживачами, іншими посередницькими фірмами) є організовані товарні ринки – міжнародні товарні біржі, міжнародні тендери (торги), міжнародні аукціони та міжнародні вистав­ки/ярмарки. Це спеціально створені (організовані) ринки пев­них товарів, де у заздалегідь визначений час реалізують свої торговельні інтереси продавці, формуючи пропозицію товару, та покупці, представляючи попит на неї.

Організований ринок — це ринок, який функціонує за попе­редньо встановленими правилами, що записані в тих чи інших нормативних актах.

Важливою умовою функціонування організованого ринку є кількість його учасників. Він не відбудеться, якщо кількість цих учасників не досягне певної величини. Будь-якому організовано­му ринку притаманні такі риси:

• концентрація попиту та пропозиції в часі та просторі;

• існування організації (органу), що керує роботою ринку;

• наявність затверджених правил торгівлі, розрахунків і поставки товарів або інших активів;

• регулювання роботи ринку зі сторони держави та/або гро­мадських організацій.

Організовані товарні ринки можна класифікувати залежно від форми торгівлі, походження та рівня організованості.

За формою торгівлі організовані ринки поділяються: на оп­тові, де реалізуються великі партії товарів; роздрібні, метою яких є реалізації одиничних товарів (деякі види аукціонів); біржові. За критерієм походження організовані товарні ринки можуть бути самоорганізованими (створеними за ініціативою самих учасників процесу торгівлі) та централізованими, тобто створеними за ініціативам держави. За рівнем організованості до малоогранізованих можна віднести такі ринки, на яких правила торгівлі регулюють не всі стадії та аспекти цього процесу. Добре організованими вважаються такі ринки, на яких правила торгів регулюють всі основні елементи та стадії процесу торгівлі, а високосокоорганізованими — ринки, на яких торговельні правила регламентують абсолютно всі сторони та стадії процесу купівлі, продажу. Роль і значення організованих ринків полягає в тому, що вони за сучасних умов визначають увесь ринковий процес.

Під торговельно-посередницькими розуміють операції, пов'язані з купівлею-продажем товарів, що виконуються за дорученням виробника-експортера незалежним від нього торговим посередником на основі укладеної між ними угоди чи окремого доручення.

Торговельне посередництво є дуже широким поняттям. Воно охоплює значне коло послуг з пошуку закордонного контрагента, підготовки і здійснення угоди, кредитування сторін і надання гарантій сплати товару покупцем, здійснення транспортно - експедиторських операцій і страхування товарів при транспортуванні, виконання митних формальностей, проведення рекламних та інших заходів з просування товарів на зовнішні ринки, здійсненні технічного обслуговування та інших операцій. Види і характері торговельно-посередницьких операцій обумовлюються функціями, що їх виконують посередники. Сьогодні посередницькі фун­кції значно розширилися, що пов'язано зі зростанням ролі торговельно-посередницької ланки в міжнародній торгівлі. Розшири­лося і надання різноманітних видів послуг, серед яких слід виок­ремити:

- операції з організації збуту — пошук контрагентів, підписан­ня угод від імені продавця, надання гарантій сплати товару покупцем, проведення рекламних кампаній та дослідження ринків;

- транспортно-експедиторські операції, операції з транспорту­вання і страхування вантажів;

- фінансування торговельних операцій;

- надання технічних послуг, здійснення післяпродажного технічного обслуговування;

- збір, обробка та надання інформації про стан і тенденції розвитку регіональних товарних ринків.

Посередники здійснюють операції на ринках засобів виробництва, сировини, нерухомості, товарів, послуг, цінних паперів, ін­телектуальної власності. Згідно з цим і види операцій відповідають об'єктам посередницької діяльності та типу ринку і його особливостям. Суб'єктами торговельного посередництва є фізич­ні та юридичні особи, що можуть бути незалежними, частково залежними та залежними. Залежність визначається територіаль­ним, ціновим та іншими видами обмежень дій посередника з бо­ку замовника. Основні види торговельного посередництва та їх характеристика представлені в табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Основні види торговельного посередництва

Продовження табл.3.1

План практичного заняття