Тема: Міжнародний рух капіталів.

1. Поняття міжнародної міграції капіталу. Причини вивозу капіталу.

2. Сучасні особливості міжнародного руху капіталу.

3. Основні форми міграції капіталу. Прямі та портфельні іноземні інвестиції: поняття, форми та сучасні особливості.

Фіксований виступ: Особливості залучення іноземних інвестицій в Україну.

1. Міжнародний рух капіталу є важливою формою сучасних міжнародних економічних відносин. Доповнюючи і опосередковуючи міжнародний рух товарів, міжнародне переміщення капіталу стає визначальним у міжнародній економіці. Темпи зростання прямих іноземних інвестицій випереджають щорічний приріст міжнародного товарообороту.

У теоріях міжнародної торгівлі припускалося, що фактори виробництва володіють лише внутрішньою, а не міжнародною мобільністю, тобто можуть вільно переміщуватися між різними галузями, але не можуть експортуватися та імпортуватися. В реальному житті фактори володіють високою міжнародною мобільністю, причому капітал має більшу міжнародну мобільність порівняно з фактором праця. Причини: а) менші витрати по переміщенню капіталів; б) капітал, так би мовити, менш вибагливий.

Міжнародний рух капіталу – рух фінансових потоків між кредиторами та позичальниками в різних країнах, між власниками та їх фірмами, що знаходяться за кордоном.

Міжнародна міграція капіталу – або фінансова операція (без фізичного переміщення з країни до країни виробничих будівель, споруд, машин та обладнання), або фізичне переміщення машин та обладнання до іншої країни, коли вони є внеском у статутний капітал компанії, що створюється або купується.

Спочатку вивіз капіталу був притаманний лише для невеликої кількості промислово розвинутих країн, які здійснювали експорт капіталу на периферію світового господарства. Сьогодні, в міжнародній економіці, вивіз капіталу є функцією будь-якої економіки, що динамічно розвивається. Капітал вивозять і провідні розвинуті країни, і середньо розвинуті, і ті, що розвиваються, особливо нові індустріальні країни.

Причини вивозу капіталу:

1) отримання більшого прибутку за кордоном з причин:

- наявності в країнах, куди експортується капітал, більш дешевої сировини та робочої сили;

- більш низького рівня оподаткування;

- зменшення доходності капіталу внаслідок його надлишку (перенакопичення) на внутрішньому ринку;

2) існування попиту і пропозиції капіталу в різних регіонах світового господарства;

3) можливості освоєння місцевих ринків (капітал експортується, щоб прокласти дорогу експорту власних товарів);

4) стабільне політичне становище і сприятливий інвестиційний клімат у приймаючій країні;

5) більш низькі екологічні стандарти в приймаючій країні порівняно з країною-донором капіталу.

2. Особливості сучасної міграції капіталів між країнами:

1) на шляху міжнародного руху капіталів існують певні бар’єри та обмеження, але їх менше, ніж на шляху переміщення робочої сили;

2) капітали у фінансовій формі можуть переміщуватися по світу дуже швидко завдяки сучасним засобам телекомунікацій;

3) міжнародний рух капіталів пов’язаний з ризиками (політичний, валютний інформаційний);

4) якщо торгівля між країнами зумовлена різницями в забезпеченості факторами виробництва, міжнародний рух капіталу може заміщувати зовнішню торгівлю. Наприклад, країна з надлишковим капіталом може експортувати або капіталоємні товари, або сам капітал. При цьому економічне зростання, що досягається в результаті міжнародного переміщення капіталу, є більшим, ніж те, яке країна могла б отримати в результаті зовнішньої торгівлі;

5) якщо торгові партнери приблизно однаково забезпечені факторами виробництва, а зовнішня торгівля між ними пояснюється іншими причинами (ефектом масштабу, схожістю уподобань споживачів тощо), міжнародний рух капіталу буде доповнювати торгівлю. Приклад. Країна експортує капіталомістку продукцію Þ попит на капітал ­ Þ національна процентна ставка ­, коли вона перевищить світову процентну ставку, дана країна з експортеру капіталу перетвориться на його імпортера. Отже, світова торгівля в цьому випадку змінила рівень процентної ставки, сприяючи імпорту капіталу.

3. Основні форми міжнародного руху капіталу:

1) за функціональним призначенням (позичковий та підприємницький);

2) за цільовим призначенням (прямі та портфельні інвестиції);

3) за джерелами походження (приватний, державний капітал, капітал міжнародних організацій);

4) за строками (коротко-, середньо- та довгостроковий капітал).

З практичної точки зору найбільш важливим є функціональний поділ капіталу на прямі та портфельні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – створення за кордоном філії національної компанії або купівля контрольного пакету акцій іноземної компанії.н акцій іноземної комп ПІІ – довгострокові капіталовкладення в приймаючій країні, які дозволяють інвестору брати участь в управлінні і контролювати об’єкт інвестування.

Основні форми прямих іноземних інвестицій:

- створення за кордоном підприємств, в т.ч. дочірніх компаній та філій;

- купівля існуючих підприємств приймаючої країни;

- придбання частки акціонерного капіталу, яка забезпечує контроль з боку інвестора (на сьогодні – 10-25% акціонерного капіталу компанії);

- створення СП;

- спільна розробка природних ресурсів.

До числа прямих інвесторів відносяться також фінансові підприємства (банки, інвестиційні, страхові компанії), які є посередниками на фінансовому ринку і через які здійснюються ПІІ. Придбання контрольних пакетів акцій іноземних банків або фінансових компаній також вважається прямим інвестуванням. Депозити та інші звичайні банківські операції вважаються портфельними інвестиціями.

Портфельні зарубіжні інвестиції – придбання іноземних цінних паперів, в розмірах, які не дають інвестору безпосереднього контролю за діяльністю закордонного підприємства. Портфельні інвестори отримують лише прибуток на свої цінні папери і не беруть участі в управлінні підприємством.

Особливості ПЗІ:

1) мають більшу ліквідність (здатність перетворити цінні папери на готівкову валюту) порівняно з прямими інвестиціями;

2) основна причина здійснення – отримання максимального прибутку за умов допустимого рівня ризику;

3) форма захисту грошей від інфляції і отримання спекулятивного доходу;

4) переважна частина портфельних зарубіжних інвестицій здійснюється між розвинутими країнами;

5) міжнародний ринок портфельних інвестицій за обсягами є значно більшим міжнародного ринку прямих інвестицій, однак є значно меншим внутрішнього ринку портфельних інвестицій розвинутих країн (портфельні інвестори надають перевагу купівлі національних цінних паперів порівняно іноземними. За оцінками лише 5-10% портфельних інвестицій виходять за національні кордони і вкладаються в іноземні цінні папери).